0544/10462/2012
№2/243/13/2013
11 березня 2013 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Якуша Н.В.
при секретарі Дручиніна О.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
представника третьої особи - Фоменко О.Г.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, за участю третіх осіб: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, Донецького регіонального відділення ВАТ «ОТП Факторинг Україна», про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, суд,-
В 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся в процесі розгляду з уточненою позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, за участю третіх осіб: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, Донецького регіонального відділення ВАТ «ОТП - Факторинг Україна» про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 вересня 2008 року він уклав із відповідачем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, житловий будинок цегляний, з побутовими побудовами, спорудами, житловою площею 105, 1 кв.м., загальною площею 214,4 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,0880 га. Відповідний договір було зареєстровано 29 вересня 2008 року в реєстрі за № 4415.
17 листопада 2008 року договір він зареєстрував у КП «Бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №20945095 від 17 листопада 2008 року. Після чого, на його ім'я було виготовлене інвентаризаційну справу на відповідну побудову. Також, 29 вересня 2008 року він уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу двох земельних ділянок за НОМЕР_3 та НОМЕР_4, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Відповідні договори також зареєстровано у реєстрі за №4420 та №4424. Оскільки відповідний будинок та земельні ділянки набувалися ним у кредит, то 29 вересня 2008 року він уклав Договір іпотеки з Слов'янським відділенням ЗАТ «ОТП-Банк», котрий є іпотекодержателем житлового будинку, цегляного із господарськими та побутовими побудовами, житловою площею 105,1 кв.м.,
загальною площею 214, 4 кв.м., розташований за вищезазначеною адресою, відповідно до умов договору №112/007/2008.
17 грудня 2008 року він був зареєстрований у будинку НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до Договору купівлі-продажу житлового будинку, відповідач ОСОБА_5 зобов'язався звільнити будинок в строк до 29 грудня 2008 року, але у строк ОСОБА_5 попросив його продовжити термін звільнення житлового будинку. Після чого, при зустрічі з відповідачем ОСОБА_5 наприкінці березня 2010 року, з'ясувалося, що відповідач не збирається звільняти житлове приміщення. Відповідно до записів у домовій книзі по вищезазначеному будинку НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1, у будинку зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Позивач зазначав, що реєстрація ОСОБА_6 проведена Слов'янським відділом ВГІРФО ГУ МВС в Донецькій області здійснена в порушення діючого законодавства, мотивуючи тим, що надпис на карточці прописки ОСОБА_6 прямо свідчить про час реальної реєстрації -30 березня 2012 року. Час реєстрації підтверджується також і наявністю печатки у карточці на ім'я ОСОБА_5, Слов'янського ВГІРФО Слов'янського РВ УМВС в Донецькій області, котрий 06 липня 2011 року було об'єднано із .Слов'янським відділом міліції та паспортним столом. Відповідно, якби факт реєстрації ОСОБА_6 мав місце 2003 року, то тоді б у картці прописки стояла б печатка, аналогічна печаткам, які відмічені у паспортах відповідачів та у домовій книзі-печатки Слов'янського РВ УМВС. На час укладення Договору купівлі-продажу житлового будинку, не малось відомостей про реєстрацію ОСОБА_6 Тому позивач просив суд зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні ним житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, визнати факт реєстрації ОСОБА_6 у відповідному будинку незаконним, виселити з житлового будинку відповідачів по справі ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області зняти з реєстрації по вищезазначеному житловому будинку ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2 судові витрати, понесені по справі.
11 березня 2013 року позивач заявив клопотання про відмову в частині своїх позовних вимог, а саме від вимоги про визнання факту реєстрації ОСОБА_6 у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 незаконним.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свої уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, навів доводи, аналогічні зазначеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти заявлених позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити у їх задоволенні, оскільки зазначала, що з 1995 року вона мешкала з ОСОБА_5 однією родиною. З 1996 року ОСОБА_5, почав будувати будинок за адресою: АДРЕСА_1. В 2000 році вони виїхали до цього будинку разом з їх спільною дитиною ОСОБА_6, яка була зареєстрована в цьому будинку з 2003 року. В 2009 році вона дізналась від ОСОБА_5, що він продав будинок ОСОБА_1 і їм необхідно виселятися, але зазначав, що покупець йому не додав 70 тис. доларів США. В травні 2010 року вони зустрічались з родиною позивача та вона з чоловіком наполягали, щоб він віддав їм суму грошей за куплений ним будинок, вона запропонувала 45 тис. доларів США. Через тиждень зустрівшись знову, ОСОБА_1 їм сказав, що в нього є тільки 15 тис. доларів США, але вона з цією сумою не погодилась. Вказувала на те, що її цивільний чоловік ОСОБА_5 не мав право продавати будинок без її згоди та з урахуванням того, що там була зареєстрована малолітня дитина. Крім того, зазначала, що ОСОБА_1 було відомо про те, що в цьому будинку мешкала ОСОБА_6, оскільки в будинку міститься дитяча кімната, там знаходяться дитячі речі, меблі, іграшки. В 2008 році, коли позивач приїжджав оглядати їх будинок, він не міг не помітити існування дитини в будинку. Незважаючи на те, що рішенням Апеляційного суду Донецької області, яке було законної сили, їй було відмовлено у визнанні права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, та у визнанні недійсними договорів купівлі - продажу житлового будинку та земельних ділянок, договору іпотеки, вона вважає, що оскільки на той час там була прописана їх спільна з ОСОБА_5 дитина, то цей договір купівлі - продажу будинку є незаконним та договір іпотеки не мав законних підстав для укладення. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_6 ОСОБА_3, яка діє на підставі Витягу з Договору на представництво інтересів у суді по цивільній справі від 17.08.2012 року та Ордеру (а.с.40, 41) вказувала, що у задоволенні позовній заяві ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки в самому позові не вказані, які самі перепони чинить ОСОБА_2 позивачу, в житловому Кодексі є чіткі підстави для виселення, жодна з них до цих обставин не підпадає. Крім того, вказувала, що з 2003 року по сьогоднішній день в будинку НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 прописана неповнолітня ОСОБА_6
Відповідач ОСОБА_5 до судового засідання не з'явився, був повідомлений про місце і час розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, була повідомлена про місце і час розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.
Представники відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області Ясинський О.М, Поляхова Г.П., які діяли на підставі Довіреностей від 15.10.2012 року №5659 (а.с.95), Довіреності від 10.01.2013 року №79 (а.с.146)просили винести рішення на розсуд суду.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Фоменко Олена Григорівна, яка діє на підставі Довіреності від 08.01.2013 року .№ 01-18/9 (а.с.148) зазначала, що ОСОБА_5 не звертався до них для надання дозволу на продаж будинку, де була прописана малолітня дитина ОСОБА_6 Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи Донецьке регіональне відділення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в особі Алімова Артура Сергійовича, який діяв на підставі довіреності від 13.08.2012 року (а.с.94) просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Свідок ОСОБА_17 суду показав, що знайомий з ОСОБА_1. Одного розу позивач до нього звернувся з проханням знайти йому будинок, оскільки він бажав купити нерухомість. Ним було підібрано варіант - будинок АДРЕСА_1. Власником цього будинку на той час був ОСОБА_5, він і показував їм будинок. Одного разу він з ОСОБА_1 приїхав до будинку, але крім ОСОБА_5 вони зустріли там ОСОБА_2, яка учинила скандал і сказала, що давати згоду на продаж будинку не буде. В своїх поясненнях ОСОБА_5 їм зазначив, що він є єдиним власником і вона тільки так себе поводить, оскільки не згодна з ціною. Вказував на те, що неодноразово був у будинку, але ніколи не бачив там дитину.
Свідок ОСОБА_13 суду показала, що знайома з ОСОБА_2 вже довгий час. Вона працює і по теперішній час у них в будинку. Вказував, що спочатку вона працювала в цій родині в одному будинку, потім вони переїхали до іншого будинку, який ОСОБА_5 будував. Говорила, що він знаходиться на АДРЕСА_1, але номер будинку не пам'ятає. Зазначала, що їх дитина ОСОБА_6 Завжди була зі своїми батьками і мешкала в цьому будинку. Поясняла, що в її присутності наприкінці літа 2008 року, коли вона була разом з дитиною відповідачів на другому поверсі будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_5 прийшов до дому разом з незнайомим їй чоловіком та водив його по будинку. Потім вона зрозуміла, що це був майбутній покупець ОСОБА_1 На питання, які ставились до неї в судовому засіданні відповідала, що в будинку, де вона працювала, була облаштована дитяча кімната, в якому знаходився диван, стіл, висіли шухляди, стояла шафа. По всьому будинку знаходились іграшки. Вказувала, що ОСОБА_1 бачив дитину та ОСОБА_5 представив її як свою доньку. Пояснювала, що про огляд будинку вона ОСОБА_2 одразу нічого не розповідала, а тільки через деякий час, коли ОСОБА_2 їй розповіла, що будинок, в
якому вони мешкають був проданий. З цього приводу зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що покупець будинку винен їм з чоловіком гроші. На питання відповіла, що до того, як в будинок приходив ОСОБА_1, ще одна пара приходила і тепер їй зрозуміло, що то були покупці. Вказувала, що працює у відповідачів неофіційно.
Свідок ОСОБА_14 суду показала, що є знайомою ОСОБА_2 і з приводу цієї справи їй відомо, що відповідачі мешкають в будинку АДРЕСА_1 з 2000 року, оскільки вона також зі своєю родиною там мешкала до 2011 року в будинку НОМЕР_5. Вказувала, що у відповідачів є дитина, яка завжди мешкала з ними в своїй дитячій кімнаті. Зазначала, що в будинку завжди було багато іграшок, які не можна було не помітити. На питання відповіла, що їй відомо зі слів ОСОБА_2, що покупець винний їй з чоловіком гроші за будинок, оскільки остаточно він з ними не розрахувався.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, у межах заявлених позовних вимог ( ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими та побутовими будовами та спорудами, житловою площею 105, 1 кв. м., загальною площею 214,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,0880 гектарів, зареєстрований в реєстрі за №4415 від 29 вересня 2008 року, будинок придбано за суму 1215425 (один мільйон двісті п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 00 коп. (а.с.4).
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 20945095 КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янськ за від 17 листопада 2008 року будинок належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.5).
Суд також з'ясував, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2008 року, за яким земельна ділянка загальною площею 0,0880 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, НОМЕР_4, за кадастровим №1424284700:02:000:0298, яку ОСОБА_1 придбав за 790 (сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 44 коп. (а.с.6). Відповідно, між тими ж сторонами було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2008 року загальною площею 0,0880 гектарів, за кадастровим №1424284700:02:000:0297, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за яку покупець ОСОБА_1 заплатив 5878 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 40 коп. (а.с.7).
Також на ім'я ОСОБА_1 було видано Державний акт від 18 травня 2010 року (а.с.13) на право власності на земельну ділянку загальною площею 0, 0880 га, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та Державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 грудня 2009 року (а.с.14), загальною площею 0,0880 га , розташованої за тією ж адресою.
Згідно із Домовою книгою для приписки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1, у будинку зареєстровані: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований 08 жовтня 2003 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована 08 жовтня 2003 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований 17 грудня 2008 року (а.с.8-9).
Згідно зі статтю 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечувала, що вона разом з донькою ОСОБА_6 та цивільним чоловіком ОСОБА_6 мешкає в будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Як вбачається з рішення Апеляційного суду Донецької області було встановлено, що при укладанні договору купівлі продажу від 29 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 законні права ОСОБА_2 не були порушені (а.с.35-38).
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
У сенсі ст. 405 ЦК України, яка регламентує поняття житлового сервітуту колишніх членів сім'ї та підстави збереження житлових прав цих осіб, члени сім'ї власника житла зберігають право на користування цим житлом саме на період, коли зберігається право власності певної особи на це житло.
За змістом правових норм, які регулюють об'єм житлових прав члена сім'ї колишнього власника слідує, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Тобто виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, відповідно - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком, з власником колишні аким чином, атьків. ти, та прооаішення не стягувати.е мешкала разом з батьками сама по собі не дитячу кімнату, оскільчлени його сім'ї втрачають право користування займаним ними жилим приміщенням при зміні власника будинку (квартири).
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).
За ч. 4 ст. 156 ЖК збереження такого права користування житлом існує лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Таким чином, правових підстав для того, щоб відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 залишались мешкати в будинку, який належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, не має.
Що стосується неповнолітньої ОСОБА_6, то суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 був одноосібним власником спірного будинку АДРЕСА_1.
Як вбачається із Довідки про склад сім'ї зареєстрованих у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, наданої Мирненською сільською радою від 05 листопада 2007 року, зареєстровано ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (а.с.80).
Відповідно до Довідки про склад сім'ї від 26 вересня 2008 року (а.с.81) у відповідному житловому будинку зареєстровано ОСОБА_5 та ОСОБА_2
Відповідно до Довідки від 17.09.2012 року, виданою виконавчим комітетом Слов'янської міської ради ОСОБА_1 вбачається, що сумісно з ним за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.182).
Відповідна інформації була надана ОСОБА_5 як продавцем до нотаріальної контори і в п.7 укладеного Договору купівлі - продажу житлового будинку від 29.08.2008 року продавець ОСОБА_5 посвідчував, що цим договором не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, який він зобов'язаний утримувати за законом або договором.
Суд встановив, що згідно зі Свідоцтвом про народження, виданого відділом РАГС м. Малин, Житомирської області, за актовим записом №258, серія НОМЕР_6, від 06 серпня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, відповідно, батьки дитини - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.61).
У відповідності до ч. 2 ст. 2 , ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.90 року, ратифікована Україною 27.02.91 року, набрала чинності для України 27.09.91 року (далі по тексту - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8, 11 Закону "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 176, 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до
досягнення нею повноліття, права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом.
Оскільки судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_6 майнових прав на нерухоме майно не мала, на час укладення правочину відповідно до наявних в матеріалах справах договору купівлі продажу та довідках про склад сім'ї зареєстрована в будинку не була, а відтак для укладення договору купівлі-продажу спірного будинку дозвіл органу опіки і піклування законом не вимагається. Право користуватися цим житлом у ОСОБА_6 є похідними від аналогічного права одного з батьків та існує лише за наявності його у одного з батьків, а у разі припинення права одного з батьків на володіння та користування цим житлом у малолітньої дитини самостійного права - не виникає.
Щодо посилань відповідача ОСОБА_2, що ОСОБА_6 з 08.10.2003 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорту на ім'я ОСОБА_6 та дублікату картки прописки (а.с.82), та що договір купівлі - продажу не мав право укладатися, оскільки були порушені права неповнолітньої, суд зазначає, що в провадженні суду знаходиться справа про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення осіб, які займають житловий будинок без достатніх правових підстав на це, а не про визнання недійсним договору купівлі - продажу будинку з підстав недодержання вимог законодавства при його укладанні. Зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 відповідачі до суду не заявляли.
Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 з ними остаточно не розрахувався за будинок АДРЕСА_1 спростовується заявою ОСОБА_5 від 29.09.2008 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Слов'янського міського округу про те, що він одержав від покупця ОСОБА_1 повний розрахунок за проданий житловий будинок під номером АДРЕСА_1. Претензій майнового, матеріального, морального характеру та інших претензій до покупця він не має (а.с.180). Цей факт не спростовується і свідченнями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13, оскільки вони вказували, що про заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_5 та ОСОБА_2 їм відомо тільки зі слів ОСОБА_2
Суд також критично ставиться до посилань ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 було відомо про існування дитини в будинку АДРЕСА_1, оскільки він бачив її на власні очі та бачив при огляді цього будинку дитячу кімнату, оскільки по -перше в цій судовій справі не вирішується питання про законність оформлення договору купівлі - продажу будинку від 28.09.2008 року, а по -друге, будь - яких доказів цьому факту відповідачами надано не було, а свідчення свідка ОСОБА_13, яка вказувала, що вона довгий час працює в будинку відповідачів, суд ставить під сумнів, оскільки ніякі офіційних підтверджень її працевлаштування у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 суду надані не були та крім того, свідок даючи пояснення по справі не зміг вказати вірний номер будинку відповідачів, хоча за її свідченням вона там працює з 2000 року. Показання свідка ОСОБА_14 про те, що дитина завжди мешкала разом з батьками, сама по собі не містить доказової інформації, яка б була б підставою для відмови позивачу в позові.
Як вбачається із Акту огляду комісії (а.с.62), який відповідач ОСОБА_2 долучила до матеріалів справи в якості доказу, про те, що в житловому будинку АДРЕСА_1, на даний момент проживають ОСОБА_5, ОСОБА_2 та їх дочка ОСОБА_6, не може бути належним доказом по справі, оскільки в ньому відсутня дата його складання, що унеможливлює його використання для підтвердження обставин по справі.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 не є членом сім'ї власника будинку АДРЕСА_1, не перебувають з останнім у будь-яких договірних відносинах щодо користування будинком, відповідачі
зареєстровані та проживають у будинку, який належить ОСОБА_1 чим створюють перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні будинку його власнику, а тому в силу правил статті 391 ЦК України та статей 8, 41 Конституції України вказані перешкоди мають бути усунуті за судовим рішенням.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виселення відповідачів підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача щодо зняття з реєстрації ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Статтею 7 цього ж Закону встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, виходячи зі змісту зазначених норм закону, прийняте рішення суду про виселення відповідно є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації, тому додатково зобов'язувати реєстраційні органи вчинити ці дії не має потреби.
Крім того, відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Враховуючи те, що відповідно до ст.7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", рішення суду по справам даної категорії є безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка виселена, реєстраційний орган не вправі відмовити в знятті з реєстрації такої особи з посиланням на те, що суд не зобов'язав його вчинити цю дію. Тобто, реєстраційний орган не наділений правом аналізувати рішення суду з точки зору його законності та обґрунтованості.
У зв'язку з вищезазначеним позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зняття з реєстраційного обліку відповідачів не підлягають задоволенню.
Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2 в частковому порядку на користь позивача судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп.
Керуючись ст.ст. ст. ст.10,11,57,58, 60, 212,213-215,256 ЦПК України, ст.ст. 317, 321, 383, 391 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, за участю третіх осіб: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецького регіонального відділення ВАТ «ОТП Факторинг Україна», про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути на користь ОСОБА_1 в частковому порядку з ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1 ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_2 судові витрати в розмірі 53 грн. 65 коп. з кожного.
В іншій частині позовних вимог відмовити у зв'язку з відсутністю підстав.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 -денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2013 року
Суддя Якуша Н.В.