Провадження № 2/742/287/13
Єдиний унікальний № 742/751/13-ц
11 березня 2013 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області
в складі: головуючого - судді Зарічної Л.А.,
при секретарі Тищенко О.М.,
представника третьої особи : Симоненко С.А.,
розглянувши увідкритому судовому засіданні в м. Прилуках цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Прилуцької РДА , про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_2, зверувшись до суду із зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказує на те, що він являється одноособовим власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 26.05.2006 року та постійно проживає в ньому. Проте у даному будинку також зареєстровані його колишня дружина, ОСОБА_3 та її неповнолітня донька від попереднього шлюбу, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які вже тривалий час у ньому не проживають. Фактичні шлюбні відносини з відповідачкою припинилися з липня 2011 р.. З того часу вона та її донька більше не проживають у вказаному будинку, постійно мешкають за іншою адресою, куди також перевезли своє майно. 30 листопада 2011 року шлюб між ними був офіційно розірваний. З часу залишення будинку відповідачі більше за місцем реєстрації не проживали та не беруть участі в утриманні будинку, прибудинкової території та проведенні ремонту, не сплачують за комунальні послуги. Реєстрація відповідачів у його будинку створює перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому майном, оскільки для вчинення певних правочинів щодо будинку необхідна згода всіх проживаючих у ньому повнолітніх осіб. За таких обставин він позбавлений можливості вільно на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю, а тому просить суд винести рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням, на підставі ч.2 ст.405 ЦК України.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав заявлену вимогу із наведених вище підстав та надав відповідні пояснення з цього приводу.
Відповідачка ОСОБА_4 до суду не з'явилася та не повідомила про причини своєї неявки, хоча про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Відповідачка ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог позивача вказуючи на ті обставини, що у даному житлі не проживає з поважної причини, оскільки позивач не допускає її до нього, змінив замки та виставив її речі.
Представник служби у справах дітей Прилуцької райдержадміністрації заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на ті обставини, що неповнолітня дитина не може бути зняти з реєстрації без перепрописки її до іншого житла, а вказані позовні вимоги порушують права дитини, чого в даному випадку вони допустити не можуть.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні докази по справі суд приходить до наступного висновку:
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Договір дарування житлового будинку від 26 травня 2006 року (а.с.5) підтверджує ті обставини, що ОСОБА_2 є єдиним власником будинку АДРЕСА_1, а згідно картки прописки (а.с.9) відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 значаться зареєстрованими у даному будинку із 11.03.203 року та 29.12.2011 року відповідно.
Згідно копії довідки Даньківської сільської ради, виданої на підставі рішення суду про розірвання шлюбу , зазначені обставини не проживання спільно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у АДРЕСА_1.
Копії актів від 11.02.2013 та 11.03.2013 року підтверджують обстеження матеріально-побутових умов проживання саме ОСОБА_2, а не обставини не проживання обох відповідачів, не містять зазначення часу , з якого вказані особи у даному житлі не проживають.
В той же час, інших доказів, які б підтверджували підстави та обставини не проживання відповідачів у спірному будинку стороною позивача надано не було.
В судовому засіданні відповідачка стверджувала, що не може потрапити до будинку, де значиться зареєстрованою, оскільки там змінено вхідні двері, а відповідно і замок, а ключів від нового замка їй ніхто не надає, у зв»язку з чим вона не може потрапити до вказаного житла та вільно ним користуватися. Дані твердження не були спростовані в судовому засіданні, а навпаки, були підтвердженні показами самого позивача, а тому заслуговують на відповідну увагу.
Відповідно до вимог ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла, який проживає разом з ним має право на користування цим житлом відповідно до закону та втрачає таке право у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла
Згідно положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло права спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони проживають спільно з власником житла та ведуть спільне з ним господарство.
Наявна в матеріалах справи копія рішення суду (а.с.10) підтверджує розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 30 листопада 2011 року.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердила ті обставини, що відповідачі близько року не проживають у будинку позивача, але чи маються в ньому належні їм речі їй не відомо. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_3 тривалий час після розірвання шлюбу займалася веденням господарства, доглядала наявну у них удобу та птицю, хоча і проживала за іншою адресою.
Аналізуючи наявні по справі докази суд вважає, що відповідачі були відсутні на спірній житловій площі з поважних причин, не відмовлялися від свого права на користування житлом за місцем реєстрації та продовжували зберігати намір відноситися до цього житла як до свого постійного місця проживання, оскільки іншого житла в даному населеному пункті не мала . Нарівні із власником житла, користуються усіма правами та обов"язками , що випливають із договору найму жилого приміщення і відповідно у встановленому Законом порядку не позбавлені таких прав. А оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, відповідачі не можуть здійснити своє законне право у зв"язку з відсутністю в них ключів від будинку та створенням фізичних перешкод зі сторони позивача безперешкодно потрапити разом з неповнолітньою донькою до нього, суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на житло не можуть бути задоволені з наведених вище обставин.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.386,405 ЦК України, ст.ст. 88, 212-215,224-228 ЦПК України , суд -
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі впродовж 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги Апеляційному суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд.
Суддя