0301/3196/2012
1/154/3/13
Копія.
іменем України
06 березня 2013 року м.Володимир-Волинський
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого: судді Лященка О.В.
при секретарі: Шафатинській О.В.
з участю прокурора: Сидоренка П.С.
потерпілого: ОСОБА_1
захисника: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Володимир-Волинський кримінальну справу про обвинувачення:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця,
громадянина України, освіта середня-спеціальна, одруженого,
на утриманні двоє малолітніх дітей, працюючого водієм-
експедитором ТзОВ «Володимир-Волинський хлібзавод»,
судимого вироком Володимир-Волинського міського суду від
21.08.2010 року за ст.307 ч.2, 75, 76 КК України на 5 років
позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки, -
у злочині, передбаченому ст.296 ч.4 КК України,-
Органом досудового слідства підсудний ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він 25 серпня 2012 року, близько 20 години, в м. Володимир-Волинському, Волинської області, будучи в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи елементарні правила поведінки, спілкування й добропристойності, знаходячись в громадському місці, а саме поряд з житловим будинком № 4 по вулиці Сушкевича, бажаючи проявити свою п'яну хвацькість та значущість перед іншими особами, зокрема своїм малолітнім сином, з надуманого та нікчемного приводу почав конфліктувати з ОСОБА_1, зокрема почав голосно кричати та ображати його нецензурною лайкою. Діючи з особливою зухвалістю, не реагуючи на прохання останнього та присутніх мешканців сусідніх будинків припинити вказані дії, ОСОБА_3 намагався вчинити бійку з потерпілим, прагнучи нанести йому удари, від котрих той ухилявся, однак наніс один удар кулаком в живіт, спричинивши фізичний біль. В подальшому, діючи виключно з хуліганських спонукань та вперто не реагуючи на чисельні вмовляння присутніх громадян зупинитися, ОСОБА_3 став висловлювати словесні погрози вбивством ОСОБА_4 та членів його родини й вийнявши з кишені ніж господарсько-побутового призначення, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, діючи демонстративно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, умисно намагався неодноразово нанести ним удари в ділянку живота потерпілого, котрому вдалося від них ухилитися.
Внаслідок вказаних протиправних хуліганських дій, ОСОБА_3 створив реальну загрозу життю та здоров'ю потерпілого ОСОБА_1, а також упродовж тривалого часу перешкодив нормальному відпочинку членів його сім'ї та присутніх мешканців вулиці.
Дії ОСОБА_3 органом досудового слідства кваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
У судовому засіданні захисник підсудного ОСОБА_3 - ОСОБА_2 заявив клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства.
Допитавши підсудного, який підтримав клопотання захисника, потерпілого, свідків, дослідивши наявні в справі докази, заслухавши думку прокурора, суд приходить висновку про необхідність направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, враховуючи, що неповнота та неправильність досудового слідства не можуть бути усунуті в судовому засіданні.
Згідно ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України ( в редакції 1960 року), прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а ст. 64 КПК України передбачено, що при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, також характер і розмір шкоди, завданої злочином.
Вказані вимоги кримінально-процесуального закону під час досудового слідства не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності винності підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину, належно і з достатньою повнотою не з'ясовані.
Згідно з роз'ясненнями, даними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду можливе як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду.
Як роз'яснено у п. 8 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст. 22 та ст. 64 КПК України не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин, коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, установлених при судовому розгляді тощо).
Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України ( в редакції 1960 року), повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду допускається лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового слідства не може бути усунута у судовому засіданні.
Згідно з диспозицією ст.296 КК України відповідальність за хуліганство настає у разі грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Тобто, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони кримінально караного хуліганства є особлива зухвалість чи винятковий цинізм.
Як зазначено в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.
Однак, пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення за ч.4 ст. 296 КК України не конкретизоване, оскільки в ньому не наведено конкретно тих ознак особливої зухвалості, які складають об'єктивну сторону складу даного злочину. Зокрема, зазначаючи в постановах про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого від 10.09.2012р., 26.09.2012р. та в обвинувальному висновку від 27.09.2012р. про те, що ОСОБА_3 діяв з особливою зухвалістю, слідчий Хомюк С.П. не зазначив, які саме протиправні дії підсудного він відносить до особливо зухвалих, тобто в чому виразилась особлива зухвалість підсудного при порушенні ним громадського порядку.
Крім того, при пред'явленні ОСОБА_3 вказаного обвинувачення слідчим Хомюком С.П. не зазначено точне місце події злочину, що також складає об'єктивну сторону злочину.
Так у постановах про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого від 10.09.2012р., 26.09.2012р. та в обвинувальному висновку від 27.09.2012р. зазначено, що ОСОБА_3 під час вчинення хуліганства знаходився в громадському місці, а саме поряд з житловим будинком № 4 по вулиці Сушкевича в м. Володимир-Волинському, однак за відсутності протоколу огляду місця події та протоколу про відтворення обстановки та обставин події неможливо встановити в судовому засіданні точне місце знаходження, як підсудного ОСОБА_3, так і потерпілого ОСОБА_1, під час конфлікту, а відтак неможливо встановити в судовому засіданні, чи було місце перебування зазначених осіб громадським місцем.
Це упущення потягло за собою недотримання органом досудового слідства вимог стосовно предмету доказування, зокрема не з'ясування обставин, зазначених у пункті 1 ст.64 КПК України ( в редакції 1960 року), що відповідно до ст.22 цього Кодексу є неповнотою дослідження обставин справи.
Також з протоколу огляду місця події від 29.08.2012 року, яким є службовий кабінет № 4 Володимир-Волинського МВ УМВС України у Волинській області, розташований по вул. Устилузькій, 18 у м. Володимир-Волинському (а.с.13-14), вбачається, що під час його проведення ОСОБА_3 добровільно надав складний ніж з ручкою чорного кольору, який зі слів ОСОБА_3 був при ньому в момент конфлікту з потерпілим ОСОБА_1 25.08.2012 року. Як зазначено у вказаному протоколі, даний ніж було вилучено в ОСОБА_3 та поміщено до поліетиленового пакету, котрий скріплений паперовою биркою за підписами понятих, учасників та дільничного інспектора, який проводив вилучення ножа.
Під час допиту підсудного ОСОБА_3 в судовому засіданні він пояснив суду, що 25.08.2012р. після приїзду слідчо-оперативної групи ніхто у нього про ніж не запитував, хоча ніж тоді був при ньому, оскільки він його використовує в своїй роботі як експедитор для відрізання накладних на товар. Пізніше той ніж він загубив і про це повідомив дільничного інспектора, але той сказав, щоб він приніс будь-який інший ніж, подібний на загублений. Ніж був розкладний з одним лезом, сріблястого кольору, на рукоятці був рослинний орнамент. Він у міліцію видав не той ніж і дільничному інспектору про це було відомо.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в ході допиту вказали, що бачили в руках ОСОБА_3 в день конфлікту розкладний ніж з рукояткою сріблястого кольору з рослинним орнаментом та детально його описали, і їхні показання в цій частині співпадають з показаннями підсудного про зовнішній вигляд ножа, який був при ньому. При пред'явленні їм у судовому засіданні для впізнання даного речового доказу в справі вони ствердили, що це не той ніж, який був у ОСОБА_3
Допитаний як свідок дільничний інспектор ОСОБА_9. показав, що даний ніж ним було фактично вилучено без присутності понятих та оформлено протоколом без участі особи, в якої вилучався ніж, і ці його показання фактично підтвердили в суді свідки: ОСОБА_7, який записаний в протоколі огляду місця події від 29.08.2012р. понятим, та учасник цієї процесуальної дії ОСОБА_8
Крім цього, потерпілий ОСОБА_1 в суді ствердив, що взагалі ножа під час конфлікту не бачив, лише чув крик дружини про те, що в підсудного є ніж.
З протоколу про притягнення як обвинуваченого від 26.09.2012р. ( а.с. 69 ) та обвинувального висновку вбачається, що підсудний ОСОБА_3 під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_1 намагався вчинити бійку з потерпілим, прагнучи нанести йому удари, від яких той ухилявся, однак наніс один удар кулаком в живіт, спричинивши фізичний біль.
Проте, з протоколу усної заяви про злочин потерпілого ОСОБА_1 від 25.08.2012р. (а.с.7), пояснень потерпілого ОСОБА_1 від 25.08.2012р. (а.с.9), пояснень його дружини ОСОБА_5 від 25.08.2012р. (а.с.8), постанови про порушення кримінальної справи ( а.с. 1 ) та постанови про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого від 10.09.2012р. ( а.с. 63 ) вбачається, що про нанесення ОСОБА_3 удару кулаком потерпілому в живіт не згадується.
Ця розбіжність у поясненнях та показаннях відповідно потерпілого, його дружини в ході досудового слідства належним чином не перевірена і слідчим не дано їй відповідної оцінки.
Органами досудового слідства не перевірено доводів підсудного про причини, за яких він разом з дитиною прийшов до оселі потерпілого ОСОБА_1 та розпочав розмову з дружиною потерпілого - ОСОБА_5, не з'ясовано, в яких відносинах вони перебували до того конфлікту, а також - внаслідок чиїх дій під час їхньої розмови виник конфлікт між підсудним та потерпілим ОСОБА_1, тобто хто був ініціатором конфлікту, не встановлено точну тривалість конфлікту і його мотиви та чи при цьому дії підсудного були направлені на грубе порушення громадського порядку, оскільки зазначені обставини можуть суттєво впливати, як на наявність, так і відсутність, в діях ОСОБА_3 складу злочину, що ставиться йому в обвинувачення.
Крім того, підсудний ОСОБА_3 в суді ствердив, що при роз'ясненні йому права на захист в якості підозрюваного та обвинуваченого він заявляв слідчому про відсутність коштів на оплату праці адвоката, однак слідчий лише вказав йому, де саме в тексті протоколу про ознайомлення з правом на захист зробити відповідний запис та продиктував його зміст. Як вбачається з протоколів про вчинення цих дій (а.с.56, 61 ) ці записи є ідентичними за своїм змістом, що ставить під сумнів їх написання за власним бажанням підсудним, що й фактично відповідає його поясненням у судовому засіданні. Також, у постановах про прийняття відмови ОСОБА_3 від захисника (а.с.57, 62) слідчим зазначено, що ОСОБА_3 виявив бажання свої інтереси захищати самостійно, хоча відповідні заяви ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.
Крім цього, лише після проведення основних слідчих дій у справі, ОСОБА_3 було укладено угоду з адвокатом, що ставить під сумнів бажання ОСОБА_3 здійснювати захист своїх інтересів самостійно до укладення цієї угоди, з урахуванням тієї обставини, що йому інкримінується вчинення умисного тяжкого злочину під час відбування іспитового строку.
Суд вважає, що наведене вище свідчить про формальне ставлення досудового слідства до реалізації ОСОБА_3 свого права на захист та відповідно - про порушення цими органами права підсудного на захист, що призвело до перекладення на ОСОБА_3 як підозрюваного та обвинуваченого в справі обов'язку щодо доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину.
Як зазначено у п.1 ППВСУ від 24.10.2003 № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому і виправданому права на захист відповідно до положень ст. 59, ч.2 ст. 63 і п.6 ч.3 ст. 129 Конституції України й чинного кримінально-процесуального законодавства є однією з основних засад судочинства, важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Забезпечення захисту під час кримінального провадження є предметом особливої уваги Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року Європейський суд зосередив увагу на тому що, як правило, вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватись можливість користуватись допомогою захисника. Право захисту буде в принципі непоправно порушено, якщо при засудженні його судом використовуватимуться викривальні показання отримані без присутності захисника.
У своїй практиці Європейський суд дуже часто нагадує, що Конвенція гарантує не теоретичні чи ілюзорні права, а їх практичне та ефективне здійснення.
Допущені при розслідуванні зазначеної кримінальної справи порушення кримінально-процесуального закону є істотними і такими, що не дають можливості суду повно, всесторонньо та об'єктивно розглянути справу, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Вказана неповнота та неправильність досудового слідства не може бути усунута судом, оскільки для їх усунення необхідно провести цілий ряд оперативно-розшукових та слідчих дій, в проведенні яких суд позбавлений можливості за відсутності відповідних клопотань.
Під час проведення додаткового розслідування необхідно провести повторну перевірку доводів потерпілого ОСОБА_1 та підсудного ОСОБА_3 щодо обставин виникнення конфлікту, мотивів з яких він виник, його тривалості; встановити та допитати в порядку, визначеному законом, всіх очевидців даної події, провести огляд місця події, а також - відтворення обстановки та обставин події за участю підсудного, потерпілого та інших очевидців конфлікту з метою перевірки правдивості їх показань; з'ясувати, чи був у ОСОБА_3 ніж і при підтвердженні цієї обставини встановити місцезнаходження ножа та за наявності його здійснити його вилучення і проведення криміналістичної експертизи; з'ясувати, чи постійно знаходився ніж при підсудному як інструмент для користування ним під час роботи, чи був ніж заздалегідь заготовлений ним для нанесення тілесних ушкоджень, чи демонстрував підсудний ножа під час конфлікту з потерпілим та чи намагався заподіяти ним тілесні ушкодження потерпілому, перевірити доводи захисту про те, що ніж, який знаходиться при матеріалах кримінальної справи як речовий доказ, не має жодного відношення до пред'явленого обвинувачення і не може бути речовим доказом, провести інші оперативно-розшукові та слідчі дії, необхідні для всебічного та повного розслідування кримінальної справи, та в залежності від отриманих доказів прийняти правильне процесуальне рішення.
Додаткове розслідування провести з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.
Направляючи кримінальну справу прокурору для проведення додаткового розслідування, суд вважає, що запобіжний захід підсудному слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.22, 281 КПК України (в редакції 1960 року), суд-
постановив:
Кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України направити Володимир-Волинському міжрайонному прокурору для проведення додаткового розслідування.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 залишити попередній - підписку про невиїзд.
На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області протягом семи діб з дня її винесення.
Головуючий: /-/ підпис.
З оригіналом згідно.
Суддя Володимир-Волинського
міського суду О.В. Лященко