Справа: № 2а-12250/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
26 лютого 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Раченко Д.Г.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2012 року № 0013131703.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2012 року з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. .
Судом встановлено, що ОСОБА_3 17.07.2002 року зареєстрована Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією як фізична особа-підприємець. Згідно копії свідоцтв платника єдиного податку (серія НОМЕР_2) позивач є платником єдиного податку, з виду діяльності, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 70.20.0).
Відповідно до договору купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу від 26.09.2002 року позивач є власником відокремленої частини цілісного майнового комплексу, що складається з: окремо стоячої будівлі - тимчасового складу під літерою М, загальною площею 573,30 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та нежилих приміщень №№ 1,2 - складу ПММ та хімікатів під літерою Н, загальною площею 95,2 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 які, за твердженнями позивача, використовуються нею для здійснення власної підприємницької діяльності.
19.06.2012 року відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0013131703, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов'язання по земельному податку в розмірі 130 364,81 грн.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вважає себе звільненою від сплати земельного податку у зв'язку із перебуванням на спрощеній системі оподаткування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Стаття 270 ПК України передбачає, що об'єктом плати за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Відповідно до п.286.1 ст.286 цього Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Разом з тим, у ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. п. 14.1 цієї статті);
-земельний податок» - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (пп. 14.1.72. п. 14.1 цієї статті);
«землекористувачі»- юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 цієї статті).
Отже, враховуючи положення п.1.1 ст.1 Податкового кодексу та ст.ст.2 і 3 Земельного кодексу України, слідує, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 1 Підрозділу 8 розділу XX ПК з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та абзаци 6-28 п. 1 ст. 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених ПК України, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727» від 16 березня 2000 року № 507 суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом 5 ч. 1 ст. 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Разом з тим, відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, та вбачається з матеріалів справи, і відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач набув статус власника або землекористувача щодо частини земельної ділянки, де знаходиться належне йому нежитлове приміщення.
Також слід, звернути увагу на ту обставину, що згідно свідоцтва платника єдиного податку позивач займається, зокрема, здаванням в оренду власного нерухомого майна, а отже земельна ділянка використовується позивачем безпосередньо для обслуговування приміщень, що надаються ним в оренду, тобто безпосередньо для здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням послуг оренди. Отже, позивач, як орендодавець платник єдиного податку за видом діяльності - надання послуг оренди, здійснює підприємницьку діяльність, пов'язану з наданням в оренду приміщень та не є платником податку за землю.
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що податковий орган прийшов до помилкового висновку при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки належні позивачу нежилі приміщення використовується ним для здавання в оренду, яке є одним із основних видів діяльності ФОП ОСОБА_3, тобто в своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, а відтак, позивач звільняється від сплати за землю.
Підставами для скасування судового рішення згідно пункту 2 і 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими та порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 70, 72, 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2012 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 19.06.2012 року № 0013131703.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.М. Романчук
Судді: Я.Б. Глущенко
С.Б. Шелест
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.