"06" березня 2013 р. Справа № 5008/499/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГончарука П.А.,
суддіКондратової І.Д. (доповідач),
суддіСтратієнко Л.В.,
за участю представників сторін
від позивача не з'явився;
від відповідача не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року
у справі№ 5008/499/2012 Господарського суду Закарпатської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"
доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4
простягнення заборгованості по договору кредитної лінії від 12.06.2007 року № 08-15-514/2007 в сумі 76236,47 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (надалі - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.), у якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.08.2012 року) посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором № 08-15-514/2007 кредитної лінії від 12.06.2007 року щодо своєчасного повернення суми кредиту і сплати процентів за користування кредитними коштами, просило суд стягнути прострочену суму за основним боргом, що становить 6800,00 доларів США, еквівалент в грн. по курсу НБУ станом на 31.07.2012 року - 54331,32 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 1241,00 доларів США, еквівалент в грн. по курсу НБУ станом на 31.07.2012 року - 9119,31 грн., упущену вигоду за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 11985,84 доларів США, еквівалент в грн. по курсу НБУ станом на 31.07.2012 року - 11 985,84 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позов може бути задоволений лише частково, оскільки позивач набув право вимоги до відповідача відповідно до п. 3.1, 3.2 договору факторингу № 1 від 29.11.2011 року лише на суму 54243,60 грн. Крім того, відповідач заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.09.2012 року (суддя Кадар Й.Й.) позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 54 331,32 грн. - основного боргу, 9 919,31 грн. - пені та судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року (колегія суддів в складі: головуючого судді Юрченко Я.О., суддів: Давид Л.Л., Данко Л.С.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.09.2012 року в частині стягнення пені в сумі 9 919,31 грн. скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні пені. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, яким відмовлено в задоволенні позову щодо стягнення пені в сумі 9919,31 грн., позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.09.2012 року залишити в силі.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував скорочені строки позовної давності до вимог про стягнення пені та не врахував, що у договорі сторони збільшили строк позовної давності для стягнення пені до 3 років, що не заборонено ст. 259 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Під час розгляду вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 12.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк", в особі Закарпатської філії ВАТ "Кредобанк", (надалі - банк) та ФОП ОСОБА_4 (надалі - позичальник) укладено договір №08-15-514/2007 кредитної лінії (надалі - договір), відповідно до умов якого позичальнику було відкрито кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в 28 000 доларів США на поповнення обігових коштів, а саме фінансування витрат пов'язаних з торгівельною діяльністю на термін до 11.06.2009 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з 12.06.2007р. по 25.05.2008р. з розрахунку 13,5% річних у доларах США, починаючи з 26.05.2008р. 14,5% річних у доларах США та зменшенням максимального ліміту заборгованості відповідно до Додатку № 1 до договору (з урахуванням додаткових договорів до договору кредитування).
29.11.2011 року між ВАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ВАТ "Кредобанк" відступив права вимоги до позичальників, які виникають з кредитних та забезпечувальних договорів, в тому числі по кредитному договору № 08-15-514/2007 від 12.07.2007 року.
Судами встановлено, що передача портфелю заборгованостей підтверджується доданим до матеріалів справи актом приймання-передачі портфеля заборгованості від 14.12.2011 року.
У відповідності до п. 8.1. договору факторингу, п. 5.10 кредитного договору позивач з моменту передачі йому прав вимоги має право вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту/кредитів, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором про що письмово повідомляє його, а останній в свою чергу зобов'язаний протягом 10 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги достроково повернути кредити, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі.
Місцевий господарський суд, встановивши факт прострочення виконання позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та надіслання позивачем 12.01.2012 року на адресу відповідача повідомлення - вимогу № 72 про проведення оплати за Кредитним договором № 08-15-514/2007 від 12.07.2007 року, керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 1054 ЦК України, визнав обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення суми кредиту в розмірі 54 331,32 грн., і рішенням від 03.09.2012 року позовні вимоги в цій частині задовольнив. Оскільки позивачем всупереч ч. 4 ст. 623 ЦК України не доведено належними доказами вжиття заходів щодо отримання ним неодержаних доходів (упущеної вигоди) та не надано суду жодних доказів для підтвердження факту отримання збитків відповідачем, суд першої інстанції відмовив у стягненні із відповідача упущеної вигоди в сумі 1 499,54 доларів США (11 985,84 грн.).
З такими висновками господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у цій частині без змін.
Правомірність задоволення позову в частині стягнення суми кредиту в розмірі 54331,32 грн. та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 1499,54 доларів США (11 985,84 грн.) не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється, виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.
Предметом касаційного оскарження у даній справі є постанова апеляційної інстанції, якою частково скасовано рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено в стягненні пені в сумі 9 919,31 грн. з підстав спливу річного строку позовної давності, встановленого для звернення до суду із відповідною вимогою.
Пунктом 7.1. кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту/кредитів, оплати процентів, комісій, інших платежів за цим договором) позичальник на вимогу банку сплачує пеню: за зобов'язаннями в іноземній валюті в розмірі 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
Відповідно до ст. 223 Господарського кодексу (надалі - ГК) України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
Так, відповідно до ст. 258 ЦК України скорочена позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
У відповідності до п. 7.7 кредитного договору сторони дійшли згоди, що строк позовної давності для стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором, прирівнюється до строку позовної давності встановленого законом для основної вимоги за цим договором.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та п. 7.7 кредитного договору, відповідно до якого сторони збільшили строк позовної давності для стягнення пені до 3 років, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо того, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права та безпідставно застосовано скорочені строки позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Водночас колегія суддів Вищого господарського суду України зауважує, що ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема ч. 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено строк, зі спливом якого припиняється нарахування штрафних санкцій, і даний строк не є строком позовної давності - строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України), про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.
Норма ч. 6 ст. 232 ГК України не є імперативною, і сторони в договорі можуть відступити від її положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зокрема, в договорі може бути передбачений інший строк, зі спливом якого припиняється нарахування штрафних санкцій.
Оскільки згідно умов кредитного договору за домовленістю сторін у відповідності до ст. 259 ЦК України лише збільшена позовна давність, встановлена законом, проте не встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, в даному випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.
При цьому, так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіків погашення кредиту, то період нарахування пені (шість місяців) визначається окремо за кожний місяць прострочення сплати чергового платежу.
З матеріалів справи вбачається, що борг щодо сплати кредиту в сумі 6800 дол. США виник у зв'язку з простроченням внесення щомісячних платежів в березні - червні 2009 року, а тому з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати кредитних платежів за березень 2009 року пеня може бути нарахована за період з 01.04.2009 року до 01.10.2009 року, за квітень 2009 року - з 01.05.2009 року до 01.11.2009 року, за травень 2009 року - з 01.06.2009 року до 01.12.2009 року, за червень 2009 року - з 01.07.2009 року до 01.01.2010 року. Отже, після 01.01.2010 року правові підстави для нарахування пені відсутні. Позивачем ж нараховано та заявлено до стягнення пеня за період прострочення з 01.08.2011 року до 30.07.2012 року. Тобто, розрахунок пені здійснений з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, що виключає можливість задоволення позову в цій частині.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.09.2012 року, яким стягнуто пеню в сумі 9 919,31 грн., що нарахована позивачем за період прострочення з 01.08.2011 року до 30.07.2012 року, відсутні.
Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального права не вплинули на правильність прийнятого ним рішення про відмову у стягненні пені в сумі 9 919,31 грн., колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційної інстанції у справі та залишає її без змін з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року у справі № 5008/499/2012 - без змін.
Головуючий суддя Гончарук П.А.
Суддя Кондратова І.Д.
СуддяСтратієнко Л.В.