"11" лютого 2013 р. м. Київ К-21582/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2009
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010
у справі № 2а-4112/09/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований торговий порт Ніка-Тера»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення СДПІ по роботі з великими платникам податків у м.Миколаєві від 15.08.2008 № 00004737/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року у сумі 38012 грн., від 12.09.2008 № 00005337/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року у сумі 1052 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Морський спеціалізований торговий порт Нка-Тера»судові витрати у сумі 6,80 грн.
СДПІ по роботі з влитими платниками податків у місті Миколаєві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року і березень 2008 року слугували висновки перевірки, викладені в акті від 08.08.2008 № 644/37/22434446, про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок того, що продавець товару -ТОВ «Енергоремонт»отримав товар від ПП «Тріш», а останній, в свою чергу, від ПП «Техноторгтранс», яке не включило податок до податкових зобов'язань та не сплатило його до бюджету. Також податковий орган виходив з того, що продавець товару -ТОВ «СТМ Сервіс»задекларувало податкові зобов'язання менші, ніж податковий кредит позивача, а продавець товару -ТОВ «Спец.МБД-17»отримало товар від ПП «Транс Експо», яке, в свою чергу, не включило до податкових зобов'язань податок та не сплатило його до бюджету.
Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з викладених вище обставин. При цьому виходить з того, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.
Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.
Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.
Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.
Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування за можливе порушення правил оподаткування постачальниками у ланцюгу постачання. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість»іншого не передбачено.
Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло