"11" лютого 2013 р. м. Київ К-15950/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
за участю секретаря Зозулі Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Нахімовському районі м.Севастополя Автономної Республіки Крим
на постанову Господарського суду міста Севастополя від 03.09.2009
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010
у справі № 5020-12/571-7/033-12/020
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції в Нахімовському районі міста Севастополя Автономної Республіки Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
Постановою Господарського суду міста Севастополя від 03.09.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення ДПІ в Нахімовському районі м.Севастополя від 14.08.2008 № 0000671710/0 та від 17.10.2008 № 0000671710/1 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36766 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19403 грн.
ДПІ в Нахімовському районі м.Севастополя подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»від 19.10.2000 № 2063-ІІІ, ст.ст. 1, 2, 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 № 727/98, п. 9.4 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36766 грн. основного платежу та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19403 грн. слугували висновки перевірки, викладені і акті від 06.08.2008 № 672/10/17-0 про порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7, п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Скасовуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість, тому податкову звітність за листолпад, грудень 2007 року та з січня по травень 2008 року не подавав, податок на додану вартість не нараховував та не сплачував.
Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими оскаржувані судові рішення, оскільки суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини у справі, що мають значення для правильного вирішення справи.
З акту перевірки вбачається, що податковий орган обумовлює зафіксований факт заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та неподання податкової декларації з податку на додану вартість порушенням вимог ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 № 727/98, яке полягало у перевищенні граничного обсягу виручки за жовтень, листопад та грудень 2007 року на загальну суму 999600,25 грн., який дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
При цьому податковий орган визначає об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з поставки послуг за листопад 2007 року у сумі 104000 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 17333,00 грн.) та за грудень 2007 року у сумі 116600 грн. (в тому числі ПДВ у сумі 19433,00 грн.).
Судами попередніх інстанцій дані обставини, якими податковий орган обґрунтовує заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, не встановлювались та не досліджувались. Зокрема суди не дослідили обставини щодо господарських операцій, з якими податковий орган пов'язує перевищення позивачем граничного обсягу виручки.
Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 №727/98 (далі Указу) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).
Таким чином, оподаткування доходів за спрощеною системою оподаткування може мати місце виключно при дотриманні визначених у ст. 1 Указу умов, зокрема умови щодо граничного розміру виручки, яка є базою оподаткування єдиним податком.
З метою дослідження питання щодо перевищення позивачем граничного обсягу виручки, судам необхідно було встановити, чи є кошти, що надійшли на рахунок позивача у спірний період, виручкою у розумінні ст. 1 Указу.
Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Таким чином, виникнення у суб'єкта господарювання обов'язку перейти на загальну систему оподаткування пов'язується з перевищенням розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу.
Відтак, у особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, з моменту перевищення граничного розміру виручки (500000 грн.), не тільки виникає обов'язок перейти на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду (кварталу), а й втрачається право оподатковувати виручку у сумі перевищення єдиним податком і виникає обов'язок оподаткувати таку суму на загальних підставах. Зокрема доходи (виручка), отримані таким суб'єктом, підлягають оподаткуванню у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26.12.1992 № 13-92, який діяв у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.
Тому, для визначення звітного періоду, з якого у позивача міг виникнути обов'язок перейти на загальну систему оподаткування, суди повинні були встановити момент перевищення позивачем визначеного у ст. 1 Указу граничного обсягу виручки.
Відповідно до ст. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість.
При вирішенні питання щодо виникнення у позивача обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком, слід керуватися Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до п. 2.1 Закону платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.
Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону.
Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
При цьому абз. 2 п.п. 9.4 ст. 9 Закону передбачено: якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, положення Закону України «Про податок на додану вартість»щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника. З моменту перевищення обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, починають розповсюджуватись положення Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку.
Відповідно, у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником та сплатити податок на додану вартість, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).
При цьому, слід врахувати, що виходячи із положень абз. 4 п. 9.4 Закону, особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Проте у такої особи не виникає обов'язку подавати податкову декларацію з податку на додану вартість та нести відповідальність за неподання.
З огляду на викладене, з метою правильного вирішення справи підлягають встановленню такі обставини:
дата здійснення операції, яка зумовила перевищення розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу, з настанням якої пов'язується поширення на платника загальної системи оподаткування;
дата здійснення операції, за якою позивачем можливо перевищено граничний обсяг оподатковуваних операцій, встановлений п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону;
податковий період, у якому у позивача можливо виник обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість, оподаткувати поставку товарів (послуг) та сплатити податок до бюджету.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, якими доказами вони підтверджуються, вирішити, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Нахімовському районі міста Севастополя Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Господарського суду міста Севастополя від 03.09.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Севастополя.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло