Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "05" березня 2013 р. Справа № 906/94/13-г
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
про секретарі Ковальчуку Є.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Кімак З.К. дов. №100/16 від 09.01.2013р.
від відповідача: не з'явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Коростень)
про стягнення 3435,83грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 3435,83грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання.
04.03.2013р. за вх. №3510 на адресу суду від відповідача повернулася ухвала суду від 19.02.2013р., яка направлялась за адресою: АДРЕСА_1, з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.
Представник відповідача в судове засідання 05.03.2013р. не з'явився.
В судовому засіданні 05.03.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 668 від 01.10.2009р. виробником та виконавцем послуг з теплозабезпечення споживачів міста Житомира визнано комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради.
Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради було створене рішенням сесії Житомирської міської ради №331 від 01.08.2007р. та зареєстроване в ЄДРПОУ 21.08.2007р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на протязі грудня 2009р. та січня 2010р. використовував приміщення в будинку АДРЕСА_2, яке включене до системи централізованого теплопостачання.
Позивач вказав, що на протязі 2009-2010 років приміщення в будинку АДРЕСА_2 опалювалось від системи централізованого теплопостачання. Послуга з теплопостачання вказаного приміщення надавалась комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" ЖМР належної якості, відповідно до вимог Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на ст.ст. 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якими визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, ст.ст. 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" та п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р.
Позивач зазначив, що за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2, як споживач користувався послугою з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 18.01.2013р. складає 3435,83 грн.
Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (зокрема, з договорів та інших правочинів), змінюються та припиняються з підстав, передбачених Цивільним кодексом України , іншими актами цивільного законодавства та підлягають виконанню належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.
За статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил - є житлово-комунальними послугами.
Виходячи зі змісту статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою розподілено перелік житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення, до комунальних послуг відносяться централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів тощо.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 19 якого унормовано, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Також, Закон України "Про теплопостачання", згідно преамбули цього Закону, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
За змістом Закону України "Про теплопостачання", статті 1 "Визначення термінів" - споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У даному випадку, позивачем не надано суду підписаний обома сторонами письмовий договір на теплопостачання.
При цьому, не надано позивачем жодних доказів на підтвердження існування між сторонами й правовідносин з постачання позивачем теплової енергії відповідачу, що могло б свідчити про виникнення зобов'язання відповідача з оплати наданих послуг.
Так, позивачем не надано жодних документів, підписаних обома сторонами - і позивачем, і відповідачем, в яких сторонами було б обумовлено обсяги, характер послуг, що замовляються, характеристика об'єкта (об'єктів) теплопостачання, порядок обліку чи розрахунку кількості спожитої теплової енергії.
Не містять матеріали справи й підписаних сторонами актів про відпуск теплової енергії (актів передачі-приймання наданих послуг) за вказаний у позовній заяві період - грудень 2009 року - лютий 2010 року.
Повідомлення та акти надання послуг з теплопостачання та ГВП за вказаний період (а.с.12,13), в яких споживачем наданих послуг зазначено відповідача у справі - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, в будь-якому разі не можуть бути прийняті до уваги судом як належні докази існування між сторонами правовідносин з теплопостачання та прийняття таких послуг відповідачем як споживачем. Так, вказані акти на надання послуг за розрахунковий період, не підписані відповідачем. При цьому, повідомлення та акти за вищевказаний спірний період навіть не пред'являлись відповідачу до оплати у розрахунковому періоді - доказів протилежного позивачем до справи не надано, а, як вбачається з матеріалів справи, всі рахунки зазначеного періоду були надіслані відповідачу лише разом із претензією №4448/16 від 29.11.2012р. щодо сплати заборгованості за весь спірний період, на загальну суму 3435,83грн. (а.с.16, опис вкладення - а.с.15).
За таких обставин, жодних підстав вважати, що між сторонами існували зобов'язання, за якими позивач мав надавати відповідачу послуги з теплопостачання, а відповідач - оплатити надані послуги, як і вважати підтвердженим факт надання таких послуг позивачем відповідачу, а також, саме на вказану у позові суму - в господарського суду немає.
До того ж з матеріалів справи не вбачається жодних конклюдентних дій з боку відповідача щодо прийняття пропозицій позивача, зокрема у формі здійснення проплат за спірний період.
Слід зазначити, що згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У відповідності до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, у даному випадку, позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів по справі щодо тих обставин, на які він покликається.
З огляду на викладене, позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3435,83грн. як заборгованості за надані послуги з теплопостачання є безпідставним, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи та приписам чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, а тому позов є таким, що не підлягає задоволенню.
У відповідності до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Шніт А.В.
1-до справи;
2-відповідачу (рек. з повід.).