Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 лютого 2013 р. Справа №805/905/13-а
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі: судді Дворникова М.С.
при секретарі судового засідання Воловик Ю.В.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача І: не з'явився,
представника відповідача ІІ: не з'явився,
представника відповідача ІІІ: Цупрік Л.С.,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до сектору громадянства, імміграції реєстрації фізичних осіб Іллічівського районного відділу м. Маріуполя міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Іллічівського районного відділу м. Маріуполя міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Іллічівської райдержадміністрації Маріупольської міської ради в особі служби у справах дітей про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до сектору громадянства імміграції реєстрації фізичних осіб Іллічівського районного відділу м. Маріуполя Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - СГІРФО Іллічівського РВ м. Маріуполя ГУМВС України в Донецькій області) про визнання дій паспортного столу вказаного сектору про відмову у знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, спільно з батьками: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 30 грудня 2011 року визнані такими, що втратили право користування житловим будинком, зобов'язання паспортного столу СГІРФО Іллічівського РВ м. Маріуполя ГУМВС України в Донецькій області зробити відмітку в будинковій книзі про вибуття ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 спільно з батьками.
Позовні вимоги, з посиланням на правила пунктів 3, 4 статті 29 Цивільного кодексу України, статті 160 Сімейного кодексу України, статей 6, 7 Закону України " Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", мотивовані тим, що відповідач безпідставно, на думку позивача, відмовив йому у знятті з реєстраційного обліку неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як членів сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які за рішенням суду від 30 грудня 2011 року визнані такими, що втратили право користування житловим будинком, розташованим в АДРЕСА_1, як особи, що не проживають за місцем реєстрації понад 6 місяців без поважних причин.
Позивач вважає, що зазначеними нормами законодавства передбачено, що діти у віці до десяти років і до чотирнадцяти років відповідно, мешкають з батьками і у випадку втрачання права на проживання батьків, на дітей, також розповсюджується вибуття їх з адреси проживання спільно з батьками, так як вони не зареєстровані, а проживають тільки з батьками і особисто не подають заяву та отже, не повинні окремо за рішенням суду визнаватися такими, що втратили право проживання в цьому житловому приміщенні.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 13 лютого 2013 року (а.с. 18), до участі у справі в якості відповідача залучено Іллічівський районний відділ м. Маріуполя Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Іллічівську районну адміністрацію Маріупольської міської ради в особі служби у справах дітей.
У судовому засіданні 20 лютого 2013 року на обговорення було поставлено питання про визнання причин пропуску позивачем строку звернення до суду поважними.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом, днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів є 13 січня 2012 року - день внесення в будинкову книгу запису: "діти не виписані, в Рішенні суду не зазначені 13.01.2012".
Приймаючи до уваги, що позивач, в межах встановленого строку, але помилково звертався з відповідними вимогами до місцевого загального суду як адміністративного (а.с. 29-40), судом було прийнято ухвалу про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними із занесенням до журналу судового засідання.
Крім того, в судовому засіданні 20 лютого 2013 року судом було прийнято ухвалу про залучення до участі у справі в якості відповідача Головне управління державної міграційної служби України в Донецькій області, до повноважень якого віднесено здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, ведення відповідних реєстраційних обліків на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача - Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
Від третьої особи по справі - Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради надійшла заява про розгляд справи без представника органу опіки і піклування Іллічівського району м. Маріуполя.
В цій заяві також зазначено, що рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2011 року про визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1, було прийнято без залучення відповідного органу опіки та піклування, у зв'язку з цим третя особа просила при прийнятті рішення врахувати інтереси малолітніх дітей (а.с. 26).
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2011 року у справі № 2-3092/2011 за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Відомості щодо права власності позивача на вказаний об'єкт нерухомості внесено до державного реєстру прав, про що свідчить відповідний витяг міського комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 7).
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2011 року у справі № 2-3780/2011 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 8), у зв'язку з чим позивач вважає, що таке право втратили і їх неповнолітні діти - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, тому працівники паспортного столу СГІРФО Іллічівського РВ м. Маріуполя ГУМВС України в Донецькій області мали зробити відповідні помітки в домовій книзі про їх вибуття разом з батьками. Натомість в будинковій книзі було зроблено помітку від 13.01.2012 про те, що діти не виписані, оскільки не зазначені у вказаному судовому рішенні.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Відповідно до статті 3 вказаного Закону у редакції, чинної на виникнення спірних правовідносин (внесення в будинкову книгу спірного запису), реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, а також ведення відповідних реєстраційних обліків здійснює Державна міграційна служба України (ДМС України), що передбачено підпунктом 22 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 405/2011.
Згідно з пунктом 7 вказаного Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача до відповідного відділу міграційної служби про зняття з реєстраційного обліку малолітніх осіб (ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4), які зазначені у будинковій книзі для прописки громадян, що проживають у належному позивачу на праві власності будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто.
У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку.
Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.
Будь-які підзаконні нормативні акти, які б регулювали дане питання та конкретизували наведені законодавчі положення, у спірний період були відсутні.
Зокрема, Примірний регламент з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затверджений наказом МВС України від 3 лютого 2006 р. N 96, пунктом 1 розділу ІІ якого було передбачено надання особами, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, до органу реєстрації оформленої належним чином будинкової книги, втратив чинність ще 14.07.2011р., а нова (наступна) Інструкція з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні органами Державної міграційної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 N 321, набрала чинності лише 13.04.2012.
Таким чином, стаття 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у вищенаведеній редакції є нормою прямої дії, яка регулювала порядок зняття з реєстрації місця проживання у спірний період.
Як було зазначено вище, за правилами цієї статті рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації місця проживання.
Втім, рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 23 грудня 2011 року у справі № 2-3780/2011, яке, як встановлено судом, було пред'явлено для зняття з реєстрації малолітніх дітей, визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 лише батьків цих дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 8, зв. бік).
Питання про позбавлення права користування житловим будинком малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судом не розглядалось та відповідне рішення стосовно них не приймалось.
Посилання представника позивача на те, що дане рішення взагалі не потрібно, оскільки малолітня особа не наділена правом вільно обирати місце проживання в силу правил частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, за якими місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, не приймаються судом до уваги, так як жодною нормою права не передбачено автоматичне припинення права користування житловим приміщенням малолітньої особи у разі втрати відповідного права їх батьками.
Більш того, за змістом частини 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Цей орган до участі у розгляді справи № 2-3780/2011 Іллічівським районним судом м. Маріуполя не залучався (а.с. 8).
Суд вважає за необхідне також звернути увагу, що 06 грудня 2012 року набрала чинності нова редакція абзацу 7 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", яка розкриває поняття реєстрації місця проживання як внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні", який набув чинності з 05.08.2012, статтю 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" доповнено абзацом дев'ятим такого змісту: "документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні".
Тобто будинкові книги, після набрання чинності відповідних змін у законодавстві, більш не є документом, до якого вносяться відомості про місце проживання або місце перебування особи, а отже, не підтверджують факт реєстрації місця проживання за певною адресою.
До того ж, матеріали справи містять надану представником відповідача довідку про реєстрацію місця проживання/перебування особи від 21.02.2013 № 376, згідно з якою діти: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1, не значаться (а.с. 59). Отже, на час розгляду цієї справи права позивача взагалі не є порушеними.
З наведених підстав суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до сектору громадянства, імміграції реєстрації фізичних осіб Іллічівського районного відділу м. Маріуполя міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Іллічівського районного відділу м. Маріуполя міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Іллічівської райдержадміністрації Маріупольської міської ради в особі служби у справах дітей про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 21 лютого 2013 року.
Повний текст постанови складено та підписано 26 лютого 2013.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дворников М.С.