Справа № 743/11/13-ц Провадження № 22-ц/795/690/2013 Головуючий у I інстанції - Шляхов В.І. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
01 березня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.
при секретарі:Рудик І.І.
за участю:представника позивача - Бучковської К.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за послуги в сфері теплопостачання,
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2013 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7. на користь публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" в рахунок погашення заборгованості за послуги в сфері теплопостачання за період з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2010 року 2700 грн. 86 коп. Також на користь позивача в рахунок відшкодування понесених судових витрат стягнуто з відповідача ОСОБА_6 83 грн. 27 коп., з відповідача ОСОБА_7 - 83 грн. 26 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у застосуванні строку позовної давності до вимог позивача за період з 01.12.2008 року по січень 2010 року, таким чином ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки суд безпідставно відмовив в задоволенні заяви відповідачів про застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог, що є порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує, що суд невірно застосував статті 256, 257, 264 ЦК України та не врахував, що підставою для переривання строку позовної давності є пред'явлення особою позову, відповідно до статті 119 ЦПК України, а не звернення із заявою про видачу судового наказу, як в даному випадку, оскільки заява про видачу судового наказу не є позовом в розумінні ч. 2 статті 264 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що можливість захисту позивачем свого порушеного права на стягнення вказаної у позові суми заборгованості з відповідачів була надана публічному акціонерному товариству „Облтеплокомуненерго" після скасування 12.01.2011 року ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області судового наказу від 17.12.2010 року, проте позивач у 2011 році до суду з відповідним позовом не звертався, у зв'язку з чим пропустив строк позовної давності для звернення до суду.
В запереченнях на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариство ''Облтеплокомуненерго" просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції від 24 січня 2013 року без змін, оскільки дане рішення ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі, які підтверджені належними та допустимими доказами.
В судове засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, згідно повідомлень про вручення поштових відправлень ( а. с. 71, 72), не з'явились. Також від відповідачів на адресу апеляційного суду надійшли заяви з проханням провести розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідачі зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 (а. с. 24 - 25). Відповідачі в період з 01.12.2008 року по 30.09.2010 року були споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надавались ВАТ „Облтеплокомуненерго", правонаступником якого є ПАТ „Облтеплокомуненерго" на підставі рішення виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради № 7 від 26 січня 2007 року „Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг на території ради".
06 червня 2011 року ОСОБА_7 змінила дівоче прізвище на ОСОБА_7 (а. с. 25).
ВАТ „Облтеплокомуненерго", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго", було визначено виконавцем послуг у сфері теплопостачання на території Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області. Також виконавчим комітетом Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області були погоджені та затверджені тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення у спірний період, а саме з 01.12.2008 року по 30.09.2010 року (а.с.12-18). На підставі затверджених тарифів позивач здійснював нарахування оплати послуг у сфері теплопостачання.
Оскільки надані послуги відповідачами не оплачувались, то у вказаний період утворилась заборгованість, залишок якої склав 2700 грн. 86 коп., а з урахуванням сальдо на початок строку - 3480 грн. 74 коп., як вбачається з розрахунку, представленому позивачем (а.с.4). Правильність вказаного розрахунку позивачем заборгованості за надання послуг у сфері теплопостачання відповідачами належними та допустимими доказами не спростована.
Частково задовольняючи позовні вимоги публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго", суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума боргу відповідачів в період з 01.12.2008 року по 30.09.2010 року становить 2700 грн. 86 коп. а не 3 480 грн. 74 коп., оскільки до суми заборгованості позивачем було безпідставно віднесено 779 грн. 88 коп. в якості сальдо на початок періоду, відносно якого в судовому порядку розглядалась справа. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано визначив, що відповідачі повинні сплатити кошти позивачу в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за період з 01. 12. 2008 року по 30. 09. 2910року та розмір якої підтверджено представленим позивачем розрахунком по ОР № 170404. За даних обставин є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що вказана сума заборгованості - 2700 грн.86 коп. в солідарному порядку підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача на підставі приписів статей 19 - 21 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", статті 19 Закону України „Про теплопостачання", '' Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення '', затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, який узгоджується з фактичним обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Зокрема, відповідно до приписів статті 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", статті 19 Закону України „Про теплопостачання", а також згідно з п. 18 '' Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення '', затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, власник (наймач) та члени його сім'ї, які є споживачами наданих послуг, несуть солідарний обов'язок і зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті послуги.
Таким чином, оскільки відповідачі не оплачували послуги у сфері теплопостачання, відповідно до затверджених тарифів, що надавались ВАТ „Облтеплокомуненерго", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго", то за період з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2010 року виникла заборгованість в сумі 2 700 грн. 86 коп., яка підлягає стягненню на користь позивача. Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідачів в солідарному порядку зазначеної суми боргу.
Доводи апеляційної скарги відносно застосування наслідків пропуску строку позовної давності до заявлених вимог позивача не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з наступних підстав.
Виходячи з аналізу приписів статей 257, 264 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що мало місце переривання перебігу позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач в порядку наказного провадження звертався 07.12.2010 року до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_6, і 17.12.2010 року судом було видано судовий наказ, який в подальшому за заявою ОСОБА_6 було скасовано ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12.01.2011 року (а.с.5). При цьому публічне акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго" звернулось до суду із вказаним позовом 27.12.2012 року (а.с.21), тобто в межах трирічного строку.
Відповідно до положень частин 2 та 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
За даних обставин твердження апеляційної скарги ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2010 року з порушенням строку позовної давності є безпідставними. Доводи апелянта відносно того, що заява про видачу судового наказу, з якою позивач звертався до суду 07.12.2010року, не є позовом, і тому, як вважає апелянт, в даному випадку відсутнє переривання строку позовної давності, також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки такі доводи апелянта не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, які регламентують спірні правовідносини. Зокрема, відповідно до приписів ч.1 статті 95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 ЦПК України. Згідно правил статті 97 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав апеляційному суду для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: