Справа № 2505/2588/2012 Провадження № 22-ц/795/566/2013 Головуючий у I інстанції - Карпинська Н. М. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
27 лютого 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.
при секретарі:Рудик І.І.
за участю:ОСОБА_5, представника відповідача - Червяка Ю.М., ОСОБА_6.
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Хотівлянської сільської ради Городнянського району Чернігівської області про визнання незаконним і скасування рішення виконкому сільської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання права власності, - третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6,
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Хотівлянської сільської ради Городнянського району Чернігівської області про визнання незаконним і скасування рішення виконкому сільської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання права власності - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог його позову. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є необ'єктивним, незаконним, необґрунтованим, його ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції невірно застосував норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, а саме статті 112, 113, 123, 126 даного Кодексу. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки факту порушення відповідачем вимог чинного законодавства України при оформленні права власності ОСОБА_7 на спірний житловий будинок, оскільки в рішенні виконкому Хотівлянської сільської ради № 48 від 28 листопада 2007 року іде посилання на Закон України „Про власність", який на той час втратив чинність, що в свою чергу є доказом неправомірності набуття права власності ОСОБА_7 Апелянт вказує, що в оскаржуваному ним рішенні виконавчого комітету Хотівлянської сільської ради від 28. 11. 2007 року про оформлення правовстановлюючих документів станом на 01. 07. 1990 року на спірний житловий будинок та видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_7 йдеться посилання на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 24. 06. 1983 року № 4 зі змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25. 12. 1992 року № 13, що як вважає апелянт, є невірним, оскільки вказані документи не можуть бути підставою для винесення рішення органом місцевого самоврядування. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 2 статті 27 та статті 131 ЦПК України приєднав до справи надані третьою особою докази під час останнього судового засідання та в порушення вимог статті 213 ЦПК України безпідставно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_5 був обізнаний про існування договору про поділ майна ОСОБА_8, який вибув з даного колгоспного двору у 1972 році.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до приписів ч.2 статті 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні вимог заявленого ОСОБА_5 позову по суті, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано зазначив, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи. Апеляційний суд погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні вимог позову у зв'язку з їх безпідставністю, з наступних підстав.
Колгоспний двір за Цивільним кодексом Української РСР (1963 року) визначався, як сімейно - трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Як суспільна група, колгоспний двір існував до 15 квітня 1991року, тобто, до прийняття постанови Верховної Ради Української РСР № 885 - ХІІ, якою було введено в дію Закон України '' Про власність ''.
Відповідно до нормативно - правових актів, які були чинними на час існування колгоспного двору, зокрема, '' Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах'', такі книжки були основними документами по визначенню суспільної групи господарства. Суспільна група господарства встановлювалась в залежності від роду занять голови господарства ( сім'ї).
В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до книжок погосподарського обліку Хотівлянської сільської ради (а.с. 99 - 101, 102-105), з 1953 року господарство НОМЕР_1 по Хотівлянській сільській раді значиться як колгоспний двір, головою якого вказана колгоспниця ОСОБА_9. До членів вказаного колгоспного двору входив, в тому числі ОСОБА_8 (батько позивача, чоловік голови колгоспного двору). З 1959 року, у зв'язку з народженням серед членів колгоспного двору у вказаному господарстві згідно із даними погосподарської книги (а.с. 106-109, 110-113), значиться ОСОБА_5 (позивач). У 1966 році головою вказаного колгоспного двору стає ОСОБА_8, у цьому ж році до вказаного господарства на правах дружини голови колгоспного двору прибула ОСОБА_7 (колгоспниця колгоспу „Більшовик"), з нею прибув її син -ОСОБА_6 (не колгоспник). У 1972 році із вказаного господарства вибув ОСОБА_8 Суспільна група господарства протягом вище згаданих років залишається незмінною і значиться як „колгоспний двір" (а.с.114-127).
Судом також встановлено, що ОСОБА_8 вибув до іншого колгоспного двору внаслідок припинення подружніх відносин із ОСОБА_7, залишивши їй свого сина ОСОБА_5 (а. с. 80-82, 147-149, 156).
Відповідно до договору, укладеного між ОСОБА_8. та ОСОБА_7 від 13 квітня 1972 року та посвідченого за № 8 секретарем виконкому Хотівлянської сільської ради (а.с. 60-61), зареєстрованого у журналі реєстрації нотаріальних дій по Хотівлянській сільській раді за 1972 рік, архівна справа № 65, ОСОБА_8, який вибуває із колгоспного двору, виділяється: 1 бичок, телевізор „Весна-5", жито-зерно вагою 70 кг, мисливська рушниця. Членам сім'ї, які залишались в колгоспному дворі, залишилось слідуюче: ОСОБА_7 - трьохстінок із сіньми на кирпичному фундаменті, вкриті соломою; хлів дерев'яний розміром 4м х 5м, вкритий соломою; корова, порося, диван, ліжко, два стільці, столик під телевізор. ОСОБА_5 -хата з чотирьох стін, вкрита соломою на кирпичному фундаменті, хлів розміром 4м х 8м, вкритий соломою, ліжко, стіл.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, зокрема, п. 6 Постанови '' Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності '' від 22 грудня 1995 року № 20, до правовідносин, які виникли до прийняття 15 квітня 1991року Закону України '' Про власність'', застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме : право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Відповідно до статті 123 ЦК УРСР 1963 року, чинною на час існування спірних правовідносин, частка члена колгоспного двору в майні двору визначалась при виході із складу двору або при поділі двору. Розмір частки члена двору встановлювався, виходячи із рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Виходячи зі змісту статті 124 ЦК УРСР 1963 року, при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу, виділ частки в натурі провадився з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. Право вимагати виділу майна при виході із складу двору мали члени двору, які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років могли вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу вимагали їх батьки (опікуни, піклувальники).
Відповідно до статті 125 ЦК УРСР 1963 року, при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знову утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів.
Таким чином, виділ частки майна в натурі члену колгоспного двору , в тому числі, і неповнолітньому, здійснювався під час його виходу із складу колгоспного двору, а поділ відбувався шляхом розподілу майна між утвореними кількома новими дворами.
Судом першої інстанції вірно та обґрунтовано встановлено, що з досліджених даних по господарських книг за 1972 - 1980 роки ( а. с. 125 -137) вбачається, що позивач з колгоспного двору (спірного домоволодіння ) після посвідчення вищевказаного договору протягом зазначених років не вибув. ОСОБА_7 ( голова двору) та ОСОБА_5 (прийомний син, член двору) спільно вели підсобне господарство та побут, залишались єдиним сімейно - трудовим об'єднанням. Розділ двору та виділення згідно обумовлених за договором часток не було сформовано, окремі особові рахунки у вказаному дворі не відкривались, вказані обставини позивачем не спростовуються. За даних обставин, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано встановив, що єдність даним колгоспним двором в цілому втрачена не була, що відповідало положенням статті 120 Цивільного кодексу УРСР 1963 року про сумісну власність членів двору.
Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, угодами визнавалися дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Судом встановлено, що фактично за дослідженим договором припинились внаслідок виходу та виділу права та обов'язки ОСОБА_8, як члена колгоспного двору. У відношенні ОСОБА_7 та ОСОБА_5 цивільні права та обов'язки внаслідок фактичного збереження єдності колгоспного двору ( а. с. 125 - 137) шляхом об'єднання часток, про які йдеться у договорі, регулювались приписами статті 120 Цивільного кодексу УРСР ( 1963 року).
Судом першої інстанції вірно відхилено посилання позивача на ту обставину, що існувала неспроможність захисту, збереження та відстоювання своїх прав на фактичний виділ обумовленої в договорі частки майна в натурі і відповідне її оформлення у встановленому законом порядку, оскільки в 1972 році позивачу виповнилось лише 12 років, оскільки інтереси позивача у відповідності до приписів статті 14 Цивільного кодексу УРСР представляв його батько (законний представник), який не був позбавлений батьківських прав та не поривав зв'язку з сином, і якому достовірно було відомо про укладений договір, а також про збереження цілісності ( внутрішньої єдності ) колгоспного двору, головою якого залишалась ОСОБА_7, а членом двору - ОСОБА_5 ( а. с. 125 - 137).
Згідно даних книжок по господарського обліку за 1980 рік ( а. с. 135 - 137), у 1980 році ОСОБА_5 вибув із колгоспного двору до лав Радянської армії. Згідно пояснень в судовому засіданні позивача, після проходження служби в армії він навчався в морському училищі, а з 1986 року вибув на постійне місце проживання в м. Городня. При цьому ОСОБА_7 не чинила перешкод у користуванні майном двору, а переїзд позивача в інший населений пункт до іншого будинку був добровільним. Відповідно до даних паспорта позивача серії НМ № 139809 ( а. с. 12 - 13), 26.02. 1985 року Городянським районним відділом УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_5 зареєстрований в АДРЕСА_1.
За даних обставин, є вірним по суті висновок суду першої інстанції про те, що з вказаної дати, не включаючи часу служби в армії та навчання, ОСОБА_5 припинив участь у веденні спільного господарства двору, протягом трьох років з часу свого вибуття, та в подальшому протягом трьох років від часу припинення існування колгоспного двору, позивач (колишній член двору ) не заявив своєї вимоги про повернення (виділення) частки в майні колгоспного двору.
У відповідності до приписів статті 126 Цивільного кодексу УРСР працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні колгоспного двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п.6 Постанови '' Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності '' від 22грудня 1995 року № 20, на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від питань землекористування. Суд першої інстанції вказав, що у вказаний період позивач був повнолітнім, працездатним, ліквідація колгоспів, а отже, і колгоспних дворів була загальновідомою, тому позивач не використав таке своє право ні в період з 1985 року по 1988 рік включно, ні в період із 15.04.1991 року по 15.04.1994 рік включно.
Вирішуючи вимоги позову за обраним позивачем способом захисту своїх прав в порядку, визначеному статтею 393 Цивільного кодексу України, як власника за договором, суд першої інстанції також врахував і те, що із набранням чинності 01 січня 2004 року Цивільного кодексу України, опублікованого в установленому законом порядку, тобто загальнодоступному для громадян, будь - яка фізична чи юридична особа може вважати себе власником об'єкта нерухомого майна, якщо її право власності на належну їй нерухомість зареєстровано в органах держаної реєстрації.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що встановленими в судовому засіданні обставинами спростовано, що про існування договору, який був би підставою для витребування частини майна колишнього колгоспного двору та підставою відповідної реєстрації речових прав, позивач дізнався тільки 05.09.2012 року. На підставі зібраних по справі доказів суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачу ще за часів життя батька - ОСОБА_8.(до 2005 року), було достовірно відомо про договір, на який позивач посилається як на підставу свого права власності на спірне домоволодіння. За даних обставин судом відхилені доводи позивача про те, що отримана 05. 09. 2012року відповідь на адвокатський запит стала обставиною, з якою він пов'язує виникнення суб'єктивного права на пред'явлення 27.09.2012року даного позову до суду.
Відмовляючи в задоволенні вимог позову по суті, у зв'язку з їх безпідставністю, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_7 протягом 1980 - 1991років, тобто, до припинення із введенням в дію Закону України '' Про власність '' інституту майна колгоспного двору, не втратила право на його майно (а.с.135-146). ОСОБА_7 відкрито, достовірно доля позивача, володіла спірним домоволодінням в цілому. З того часу відбувся значний приріст та покращення господарства, а саме, згідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 34 на будинок АДРЕСА_2 встановлено, що об'єкт складається із: А-1 жилого будинку загальною площею 53,7 кв.м., жилою площею 24,1 кв.м., Б-1 сарай, В-1 погріб з люком, „1" ворота з хвірткою, „2" огорожа з проміжками. За даних обставин суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що ОСОБА_7 у 2007 році правомірно звернулась до виконавчого комітету Хотівлянської сільської ради Городянського району Чернігівської області з відповідною заявою про оформлення правовстановлюючих документів на вказане майно.
За даних обставин є вірним по суті висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Хотівлянської сільської ради Городнянського району Чернігівської області про визнання незаконним і скасування рішення виконкому сільської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання права власності, - у зв'язку з безпідставністю заявлених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки такі доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Твердження апелянта відносно того, що оскаржуване ним рішення виконавчого комітету Хотівлянської сільської ради № 48 від 28.11. 2007 року, підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що при його прийнятті відповідач послався на Закон України '' Про власність'', який на час прийняття рішення вже втратив свою чинність та на Пленум Верховного Суду України, яким може керуватись лише суд при ухваленні рішень, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Оскільки в ході судового розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Хотівлянської сільської ради № 48 від 28.11.2007 року про оформлення правовстановлюючих документів станом на 01. 07. 1990 року на спірний житловий будинок та видачу свідоцтва про право власності на ОСОБА_7 є обгрунтованим, вказане рішення було винесено на підставі даних погосподарської книги станом на 01. 07. 1990 року, і воно не підлягає визнанню незаконним та скасуванню лише з тих формальних міркувань, на які посилається апелянт.
Доводи апелянта відносно того, що суд першої інстанції безпідставно приєднав до матеріалів справи докази, представлені третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до приписів частин 2, 3 статті 212 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відобразив в рішенні, в якому навів відповідні мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Зокрема, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції наведені відповідні мотиви відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.
Враховуючи вищенаведене, твердження апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: