Справа № 2а/1770/4891/2012
18 січня 2013 року 16год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Шоломицький В.Ю.
відповідача: представники Матвійчук І.О., Якобчук П.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби
до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції
про зняття арешту із заставленого майна , -
Державна податкова інспекція у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про зняття арешту із заставленого майна Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція", а саме, з автокрану КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. На їх обґрунтування пояснив, що податковим органом, через несплату Дочірнім підприємством "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція" у встановлені законом строки суми самостійно визначеного податкового зобов'язання, активи даного платника податку передано до податкової застави, яку, в свою чергу, зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 17.11.2009 року. Рішенням суду від 19.04.2012 року податковому органу надано дозвіл на погашення суми податкового боргу зазначеного підприємства за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі. 07.08.2012 року позивачем реалізовано частину заставленого майна, а саме, автокран КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску. Водночас, як стало відомо позивачеві, 26.03.2012 року Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про реєстрацію арешту рухомого майна зазначеного підприємства. Позивач звернувся до органу державної виконавчої служби із вимогою про зняття арешту, в задоволенні якої відповідачем відмовлено. Представник позивача вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 54, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV, зняття арешту із заставленого майна здійснюється за рішенням суду за зверненням заставодержавтеля. Тому, просить позов задовольнити повністю.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили. На обґрунтування своїх заперечень пояснили, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь територіальних органів Пенсійного фонду України заборгованості. В межах даного виконавчого провадження 23.03.2012 року державним виконавцем накладено арешт на майно зазначеного підприємства та оголошено заборону на його відчуження. 26.03.2012 року арешт майна зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Представники відповідача зазначили, що відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV, зняття арешту із заставленого майна здійснюється за рішенням суду за зверненням особи, яка вважає, що їй належить право на таке майно. Вважають, що в силу того, що автокран КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску, на момент звернення позивача до суду, належить новому власнику, порушення прав податкового органу відсутнє, а отже немає предмету спору. Тому, просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Судом встановлено, що 17.11.2009 року Державною податковою інспекцією у м. Рівне, на підставі абз. 3 пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-III, зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна податкову заставу активів Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" (надалі - підприємство) в 2-х кратному розмірі наявної суми податкового боргу, термін дії - 17.11.2014 року (а.с. 5-7).
Опис активів платника податків, які передано до податкової застави, оформлено актами від 30.11.2009 року №39 та від 26.01.2010 року №6 (а.с. 8-11).
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року по справі №2а/1770/1369/2012 Державній податковій інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби надано дозвіл на погашення податкового боргу підприємства в сумі 483564,77 грн. за рахунок майна даного платника податків, що перебуває у податковій заставі. Згідно відмітки судді, вказане судове рішення набрало законної сили 08.05.2012 року (а.с. 12-13).
На підставі зазначеного рішення суду, 11.06.2012 року Державною податковою інспекцією у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби прийнято рішення про погашення усієї суми податкового боргу №9 (а.с. 14).
Протоколом Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржи "Прайс" від 07.08.2012 року №1512-т оформлено продаж майна підприємства, а саме, автокрану КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску, покупцеві - ОСОБА_4, за ціною 58500,00 грн. (а.с. 15).
Водночас, 26.03.2012 року Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис про реєстрацію публічного обтяження - арешту рухомого майна підприємства, на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження від 23.03.2012 року ВП №31834847, розмір основного зобов'язання 285325,06 грн., термін дії - 26.03.2017 року.
Предметом розгляду по даній адміністративній справі є правомірність застосування державним виконавцем арешту рухомого майна підприємства, а також з'ясування наявності/відсутності підстав для зняття арешту з частини майна, за рахунок якого задоволено вимоги забезпечені податковою заставою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Підстави, повноваження та спосіб здійснення посадовими особами органів державної виконавчої служби виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішень судів визначені у Законі України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV (надалі - Закон України "Про виконавче провадження").
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
В даному випадку, позивач вважає, що внаслідок накладення арешту на рухоме майно підприємства, відповідачем порушено право пріорітетного звернення податковим органом стягнення на таке майно.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-III (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.
Згідно з пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Пунктом 8.3 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.
Пунктом 8.4. статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що пріоритет податкової застави по відношенню до пріоритетів інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.
Зокрема, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 року №1255-IV, якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Таким чином, позивач є обтяжувачем з вищим пріорітетом відносно відповідача. Судом також було встановлено, що позивач скористався своїм переважним правом на звернення стягнення на заставлене майно, шляхом реалізації його частини, а саме, автокрану КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, якими в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 32 даного Закону, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Частиною 1 та пунктом 3 частини 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Частиною 3 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Як вбачається із матеріалів справи, 09.02.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Велесик Т.М. на підставі виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №2а/1770/1955/2011 про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області заборгованості по збору на суму фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у сумі 130042,82 грн., що виданий 18.01.2012 року, відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову ВП №31127897 (а.с. 31-32).
В подальшому вказане виконавче провадження об'єднано у зведене виконавче провадження ВП №31834847 з примусового виконання: виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №2а/1770/1955/2011 від 18.01.2012 року про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області 130042,82 грн.; вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне №Ю 326 від 30.01.2012 року про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне 77919,87 грн.; рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне №92 від 27.02.2012 року про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне 328,38 грн.; вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне №Ю 326 від 28.02.2012 року про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція" на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне 62748,95 грн.
23.03.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Велесик Т.М. винесено постанову ВП №31834847 про накладення арешту на майно, яке належить боржнику - Дочірньому підприємству "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція", в межах суми стягнення 285325,06 грн. та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику - Дочірньому підприємству "Рівненське спеціалізоване управління №39" Публічного акціонерного товариства "Центростальконструкція", лише в межах суми боргу (а.с. 33).
Отже, положення Закону України "Про виконавче провадження" містять конкретний порядок дій державного виконавця по примусовому виконанню рішень, який включає в себе накладення арешту на майно боржника. При цьому, вказаний Закон не містять заборони щодо накладення державним виконавцем арешту на заставлене податковим органом майно, так само як і не містить вимог щодо узгодження державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно, яке перебуває у податковій заставі, із податковим органом.
Суд вважає за необхідне наголосити, що положення пп. 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до яких надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки арешт майна державним виконавцем не підпадає ні під одну із визначених цим законом заборонених дій.
Тому, суд не вбачає у діях виконавця щодо накладення арешту на заставлене майно їх невідповідність закону та/або вихід за межі повноважень.
Суд також вважає, що державним виконавцем не було порушено вимоги ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 року №1255-IV щодо переважного права на звернення стягнення на предмет обтяження тим обтяжувачем, який має вищий пріоритет обтяження. Згідно абз. 9 ст. 2 даного Закону, зверненням стягнення на предмет обтяження є вжиттям обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження. Оскільки арештоване державним виконавцем майно не було в подальшому ним вилучене та реалізоване, то звернення стягнення на нього в порядку, визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", не відбулось.
На користь правомірності накладення державним виконавцем арешту на майно підприємства свідчать також положення статті 54 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Згідно з абз. 2 ч. 3 цієї статті Закону, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Пунктом 4 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вартість предмета застави перевищила розмір заборгованості підприємства податковому органу вдвічі (а.с. 5-7).
З матеріалів справи також вбачається, що у відповіді Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції за вих.№12370/12 від 14.09.2012 року на лист Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби за вих.№17048/19-07 від 20.08.2012 року позивачеві повідомлено про підстави накладення арешту на майно підприємства та роз'яснено право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (а.с. 16-17).
Що стосується підстав для зняття арешту з майна боржника, то вони визначені статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема:
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, вказаним Законом не передбачено спеціальний порядок зняття арешту з майна, за рахунок якого задоволено вимоги забезпечені податковою заставою.
При цьому, позивач посилається на положення ч. 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження", якою, на його думку, передбачено право на звернення до суду, в тому числі і податкового органу, який не є стороною виконавчого провадження, із позовом про зняття арешту з майна боржника, яке було реалізовано.
Проте, суд приходить до висновку, що з аналізу норм ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна боржника в будь-якому випадку повинно здійснюватись особою, права якої порушено під час здійснення державним виконавцем заходів з примусового виконання рішень.
Із наданих представником позивача доказів, а саме: довідки про розподіл коштів, які надійшли на балансовий рахунок №34123999700002 від 13.08.2012 року №11; виписки з рахунку №34123999700002, вбачається, що вартість реалізованого податковим органом автокрану КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску, яка становить 58500,00 грн., покупцем ОСОБА_4 сплачена в повній мірі (а.с. 41-42).
Відповідно до вимог частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом ч.8 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов.
Виходячи із системного аналізу наведених норм КАС України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень саме її прав та інтересів у сфері публічно - правових відносин, які потребують судового захисту.
Як безспірно встановлено в судовому засіданні, право власності на реалізоване заставне майно - автокран КС-4572 на базі КАМАЗ-5321, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску належить ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача вказав, що не вважає дії відповідача щодо відмови у знятті арешту з реалізованого майна неправомірними і за змістом поданого адміністративного позову такі дії протиправними визнати не просить.
Відповідачем не вчинялися дії чи бездіяльність та не вирішувалося питання щодо прав, інтересів та обов'язків органу державної податкової служби, а дії (бездіяльність) посадових осіб відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції не мають відношення до прав, інтересів та обов'язків позивача і стосуються лише ОСОБА_4
Відтак, позивачем не доведено наявності порушеного права у спірних правовідносинах, яке потребує судового захисту.
З огляду на це, суд приходить до висновку, що бюджетні інтереси та права позивача в даному випадку не порушені, а отже податковий орган повноважень на звернення до суду в порядку ч. 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" не має.
За таких обставин, в задоволенні позову позивачу слід відмовити повністю.
В силу вимог ст. 94 КАС України, судові витрати з позивача не стягуються.
Керуючись статтями 160-163 КАС України, суд, -
Позивачу - Державній податковій інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби в задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Гломб Ю.О.