Справа № 2а/1770/4863/2012
18 лютого 2013 року 12год. 10хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В. В. за участю секретаря судового засідання Таргоній А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Супрунюк С.М.
відповідача: представник Троянчук Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРГО-Р"
до Державна податкова інспекція в місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "АРГО-Р" звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2012 року № 0003642342 про донарахування грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 67 129,00 (шістдесят сім тисяч сто двадцять дев'ять грн. 00коп.) гривень основного платежу, 16 782,25 (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві грн. 25коп) гривні фінансових санкцій у вигляді штрафу та № 0003632342 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 77 199 (сімдесят сім тисяч сто дев'яносто дев'ять гривень 00 копійок) гривень основного платежу.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що з 12 липня 2012 року по 18 липня 2012 року відповідачем на підставі наказу № 490 від 12.07.2012 року та направлення № 545/22-100 від 12.07.2012 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка товариства, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складено Акт від 25.07.2012 року № 289/22-100/31299420 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Арго-Р», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року. В Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, п. 201.14, п .201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 67 129 грн., в т.ч. за серпень 2011 року на суму 67 129 грн., а також п.п.139.1.9 п.139.1 розділу ІІІ ПКУ занизило податок на прибуток на суму 77 199грн. в т.ч. за ІІІ квартал 2011 року в сумі 77 199 грн.
Так, 01 серпня 2011 року між СПД ОСОБА_4 (Постачальник) та позивачем (Покупець) був укладений договір поставки № 69П, згідно якого Постачальник зобов'язувався передати у власність позивача товари. На виконання даного договору СПД ОСОБА_4 було передано у власність позивача згідно накладних від 02-24 серпня 2011 року товари та виписано податкові накладні. Позивач за придбаний товар розрахувався шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника. 01 серпня 2011 року між ТзОВ «Солодка країна - К» (Постачальник) та позивачем (Покупець) був укладений договір поставки № -1/08, згідно якого Постачальник зобов'язувався передати у власність позивача товари. На виконання даного договору ТзОВ «Солодка країна - К» було передано у власність позивача згідно накладних від 01 та 08 серпня 2011 року товари та виписано податкові накладні. В подальшому придбаний у СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К» товар був проданий суб'єктам господарської діяльності за який останні розраховувалися грошовими коштами шляхом перерахування їх на поточний рахунок Позивача, а частина товару була продана через свою мережу магазинів «Наш край».
Відповідач в акті перевірки зазначає, що в ході перевірки нібито не підтверджено наявність поставок товарів від СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Солодка країна-К» для ТзОВ «Арго-Р», правочини між СПД ОСОБА_4, ТОВ «Солодка країна-К» та ТзОВ «Арго-Р» здійсненні без мети настання реальних наслідків. Зазначені правочини відповідно до п.п.1, 2 ст. 215, п. п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу країни є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Однак позивач вказує, що відповідач в ході перевірки не з'ясовував рух активів в процесі здійснення господарської діяльності, не встановлював спеціальної правосуб'єктності її учасників та зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю позивача, відтак відсутні правові підстави для визнання таких правочинів нікчемними.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та просив позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до акту від 25.07.2012 року № 289/22-100/31299420 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Арго-Р», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року було встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, п. 201.14, п .201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 67 129 грн., в т.ч. за серпень 2011 року на суму 67 129 грн., а також п.п.139.1.9 п.139.1 розділу ІІІ ПКУ занизило податок на прибуток на суму 77 199грн. в т.ч. за ІІІ квартал 2011 року в сумі 77 199 грн.
На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2012 року № 0003642342 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 83911,25 грн. (в тому числі: за основним платежем 67129,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 16782,25 грн.) та № 0003632342 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 77199 грн. за основним платежем.
Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх до Державної податкової служби у Рівненській області, яка відповідно до рішення від 18.10.2012 за № 20505/10-210/319 залишила без змін податкові повідомлення - рішення. Рішенням від 19.11.2012 року № 5551/0/61-12/102115 Державна податкова служба України залишила повторну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРГО-Р" без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.
Висновок податкового органу про завищення товариством податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 67129 грн. та заниження податку на прибуток на суму 77199 грн. за ІІІ квартал 2011 рок базується на тому, що правочини, укладені між позивачем і СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Солодка країна-К» на придбання товарів, здійсненні без мети настання реальних наслідків, Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби визнала їх нікчемними внаслідок того, що господарські операції СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Солодка країна-К» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення таких операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання задекларованих обсягів постачання, що в свою чергу встановлено актами перевірки СПД ОСОБА_4 від 25.11.2011 року № 499/1745/НОМЕР_3 та ТОВ «Солодка країна-К» від 18.05.2012 року № 232/152/37322549.
Однак, суд не погоджується з такими висновками Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби з огляду на наступне.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 01 серпня 2011 року між СПД ОСОБА_4, ТзОВ «Солодка країна - К» (Постачальники) та позивачем (Покупець) були укладені договори поставок № 69П та № 01/08 відповідно.
На виконання вказаних договорів СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К» здійснили протягом серпня 2011 року поставку позивачу товарів, а саме: кавунів, динь та цукру, що підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними (а.с. 68-83, том І), розрахунки за товар позивач здійснював шляхом перерахування коштів на банківський рахунок СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К», що в свою чергу підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 86-92, том І).
Вартість отриманих від СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К» ТМЦ включено позивачем до складу валових витрат та відображено в декларації з податку на прибуток. Сума ПДВ включена товариством до податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ.
З пояснень представника позивача вбачається, що придбаний у СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К» товар в подальшому використовувався товариством в межах своєї господарської діяльності, що підтверджується наступним.
Так, з матеріалів справи вбачається, що частину даного товару Позивач продав суб'єктам господарської діяльності за який останні розраховувалися грошовими коштами шляхом перерахування їх на поточний рахунок Позивача, а частина товару була продана через свою мережу магазинів «Наш край», що підтверджується наданими Позивачем копіями видаткових накладних, копіями розхідних внутрішніх переміщень та банківськими виписками (а.с. 4-250 том ІІ, а.с. 1-74 том ІІІ).
Таким чином, факт понесених витрат позивача у зв'язку з придбанням товарів у СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна - К» та правомірність віднесення таких витрат до витрат операційної діяльності товариства підтверджений придбанням товарів для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, а також відповідними розрахунковими документами.
Вищеописані операції відображені в бухгалтерському обліку позивача в повній мірі.
Не заперечуючи в цілому правильність податкового обліку та звітності позивача в розрізі формування валових витрат та податкового кредиту за серпень 2011 року, відповідач стверджує, що виявлене порушення призвело до завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту.
З такими твердженнями суд погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом - 193.1 статті 193 цього Кодексу (17 %, або 0 %) протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В силу вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені Податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.2 цієї ж статті передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Кожне підприємство, яке є зареєстрованим платником податку на додану вартість, сплачує до бюджету лише позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, яка виникла за даними бухгалтерського та податкового обліку саме цього підприємства на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Податкові накладні на придбання товарно-матеріальних цінностей у СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «-Солодка країна-К» описані в Акті перевірки містять усі необхідні реквізити, заповнені без порушень та відповідають вимогам пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
Таким чином, аналізуючи вищевказані норми ПКУ, ТзОВ «Арго-Р» правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені товариством у зв"язку з придбанням ТМЦ у СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К», оскільки факт сплати податку підтверджується відповідними податковими накладними та розрахунковими документами.
Суд вважає, що Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби не доведено нікчемність правочинів, згідно яких ТзОВ «Арго-Р» придбавало в СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К» товар.
Згідно з частиною другою ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частиною першою ст.216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до п. 1 ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"від 15.05.2003р. № 755-ІV (зі змінами та доповненнями), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. У відповідності до ч. 2 вказаної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі лише у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К» на момент здійснення господарської операції із позивачем були зареєстровані як платники ПДВ, що підтверджується актами перевірок даних суб'єктів господарювання, відтак мали право виписувати податкові накладні. Податковим органом не надано доказів того, що виписані в адресу ТзОВ «Арго-Р» податкові накладні вказаним контрагентом фіктивні чи підроблені.
Отже, доводи податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача із СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К» базуються лише на припущеннях. Крім того, в ході проведення перевірки позивача подальший рух придбаного товару податковим органом не досліджувався, не встановлювався зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю товариства, не встановлено наявність господарської мети при здійсненні даної господарської операції.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність у позивача товаросупровідних документів щодо поставки товару від СПД ОСОБА_4 з врахуванням того, що згідно договору поставки, поставка здійснювалась за рахунок постачальника, об'єми поставок не були значними, самі поставки здійснювались в межах недалеко віддалених одне від одного населених пунктів, де знаходиться орендоване позивачем складське приміщення, що підтверджується договором найму (а.с.96-97 том ІІІ).
Щодо поставки товару від постачальника ТзОВ «Солодка країна-К», то відповідно до умов договору поставки №01/08 від 01.08.2011р. (п.41.) передбачено доставка товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок. Даний факт також підтверджується товаро-транспортними накладними (від 01.08.2011р. №166 та від 10.08.2011р. №218),(а.с. 143-144 том І).
Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що порушення, допущені СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К» у відображенні в податковому обліку своїх господарських операцій, не можуть впливати на права та обов'язки іншого платника податків, в даному випадку, ТзОВ «Арго-Р», за відсутності будь-яких даних, що свідчать про вчинення останнім нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Жодних доказів, які б свідчили, що позивач знав про можливі порушення СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К» правил здійснення господарської діяльності, приписів податкового та іншого законодавства податковим органом не доведенл, отже твердження Відповідача про вчинення позивачем нікчемних правочинів безпідставні.
Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.
Разом з тим, суд вважає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відтак, не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань визнання нікчемними правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника податку на додану вартість до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених правочинів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції"(пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.
Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки у даній справі оспорюються прийняті відповідачем -суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкові повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.
Матеріали справи свідчать, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вказаним критеріям правомірності
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем в ході перевірки не доведено нікчемності правочину, укладеного між позивачем та СПД ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка країна-К», не встановлено всіх обставин реальності здійснення господарської операції.
Крім того, суд враховує і те, що відповідачем не було з'ясовано наявність економічної вигоди у позивача внаслідок придбання товарів, яка виражається в отриманому прибутку, що в свою чергу підтверджується даними податкових декларацій з податку на прибуток (а.с. 160-170 том. І).
Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд дійшов висновку про безпідставність висновків Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби, викладених у акті позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Арго-Р», з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.
Судовий збір відповідно до ст. 94 КАС України присуджується на користь позивача.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м.Рівному Рівненської області ДПС №0003642342 та №0003632342 від 13.08.2012 року.
Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "АРГО-Р" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1611,11 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Щербаков В. В.