27 лютого 2013 року м. Мукачево Справа № 0707/4566/2012
2/303/359/13
Номер рядка стат. звіту - 56
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючого судді - Кость В.В.
при секретарі - Болдижар О.В.
За участю:
позивача - ОСОБА_1 (в судовому засіданні 15.02.2013);
представника позивача - ОСОБА_2;
представника відповідача (1) - ОСОБА_3.;
представника відповідача (2) - Олексика В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево матеріали цивільної справи
за позовом ОСОБА_1
до відповідача (1) ОСОБА_4
відповідача (2) публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
про стягнення суми 18540,02 грн.,
ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.02.2012, Т. 1, а.с. 234) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) про стягнення з банківської установи та підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) як частини безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17.06.2004 року №К0478-04/Ф та солідарного стягнення з відповідачів суми 7800,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовуються безпідставним перерахуванням позивачем на користь відповідача (1) готівкових коштів у сумі 100000,00 євро в рахунок погашення кредитної заборгованості за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф, який в судовому порядку визнано неукладеним. Частину з вказаної суми коштів, позивач просить стягнути з банківської устави на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що банк користується ними без достатніх правових підстав.
Крім того, предмет позову містить також вимогу про солідарне стягнення з відповідачів суми 7800,00 грн. моральної шкоди в зв'язку з тривалим неотриманням безпідставно перерахованих коштів, що завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань (порушення діяльності нервової системи, підвищення дратівливості, знервованість, погіршення самопочуття, раптові різкі стрибки артеріального тиску, болі в серці).
Позивач (в судовому засідання 15.02.2013) та її представник, в судових засіданнях по справі просили позов задоволити, посилаючись на його обґрунтованість поданими суду доказами.
Представник відповідача (1), прийнявши участь у судовому розгляді справи, проти задоволення позову в частині стягнення з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) заперечень не висловив, підтвердивши фактичні обставини щодо визнання в судовому порядку неукладеним кредитного договору від 17.06.2004 №К048-04/Ф та безпідставного користування банківською установою готівковими коштами, які були сплачені позивачем.
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди просив відмовити, у зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували факт завдання фізичного болю та душевних страждань позивачу діями його довірительки.
Представник відповідача (2), позовних вимог не визнав повністю, посилаючись на те, що в силу укладених між сторонами за позовом додаткових правочинів (додаткова угода до кредитного договору від 20.07.2004, додаткова угода до договору поруки від 20.07.2004) між сторонами по справі продовжують існувати кредитні правовідносини, поручителем по яких виступає позивач. Також представник відповідача (2) зазначив, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за предметом позову, позивач, в силу ст. 556 Цивільного кодексу України, вправі ставити до відповідача (1), а не до банківської установи. Вказує також на факти наявності судових рішень, що набрали законної сили, якими констатовано обставини, що підтверджують неправомірність позовних вимог ОСОБА_1. Крім того, вказує на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами за предметом позову. Як на підставу для відмови у задоволенні позову посилається також на те, що походженням грошових коштів у сумі 100000,00 євро, є їх отримання позивачем, внаслідок продажу корпоративних прав та заставного майна СТОВ «Ніл».
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.03.2007 (Т. 1, а.с. 10-13), залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 03.12.2008 (Т. 1, а.с. 16-17) визнано неукладеним кредитний договір від 17.06.2004 №К048-04/Ф між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 (Позичальник).
До ухвалення Верховним Судом України судового рішення від 03.12.2008, поручителем за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 (договір поруки від 17.06.2004, а.с. 9) - ОСОБА_1, на підставі квитанції від 30.10.2008 №1 (Т. 1, а.с. 19) та з урахуванням вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 06.11.2006 №4249/02 (Т.1, а.с. 18), було перераховано на користь банківської установи суму 10000,00 євро в рахунок погашення заборгованості за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф.
Прийняття виконання зобов'язання перед Банком за договором кредиту від 17.06.2004 №К048-04/Ф було підтверджено гарантійним листом від 30.10.2008 №2524/04 (Т. 1, а.с. 20) та довідкою від 02.12.2008 №8460/02 (Т. 1, а.с 21).
З урахуванням вищевказаних фактичних обставин справи, суд приймає до уваги також наступне.
Згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.
Відповідно до частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі «Воловік проти України» (п. 67) зазначив, що поняття «власність», яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).
В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються і приписи частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому, в силу приписів частини другої вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що для застосування даних норм законодавства обов'язково має бути відсутньою правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова йде про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України, якою, в свою чергу передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Фактичне отримання банківською установою коштів у розмірі 100000,00 євро підтверджується вищевказаною копією квитанції від 30.10.2008 №1 (Т. 1, а.с. 19), оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні 27.02.2013, за участю представників сторін, так й іншими доказами, які знаходяться в матеріалах справи.
Що стосується показів свідків по справі, зокрема, ОСОБА_5, яка підтвердила факт отримання коштів у спірній сумі від ОСОБА_4 (відповідач 1), а не від ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_6 (керуюча відділенням) та ОСОБА_7 (чоловік відповідача (2)), які також підтвердили факт розрахункової операції щодо отримання Банком коштів сумі 100000,00 євро для зарахування у рахунок погашення кредитної заборгованості за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф, однак вже від ОСОБА_1, то в загальному суд виходить з того, що з урахуванням приписів абзацу другого частини першої ст. 218, частини другої ст. 1051 Цивільного кодексу України, частини другої ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України, п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та позиції Верховного Суду України, яка міститься в ухвалі від 26.01.2011 (справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року) грошові зобов'язання, які випливають з договору позики не підтверджуються показами свідків, а тому рішення суду не може ґрунтуватися на їхніх показах.
Однак суд, з метою забезпечення всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи (частина четверта ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України), заслухав пояснення вказаних вище осіб, які зайвим чином підтвердили фактичні обставини щодо отримання відповідачем (2) від позивача готівкових коштів у сумі 100000,00 євро, в рахунок погашення поручителем кредитної заборгованості за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 (Позичальник).
Про зарахування спірної суми коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф вказує і наданий представником відповідача (2) розрахунок заборгованості (Т. 2, а.с. 29-30), дані якого свідчать про спрямування Банком вказаної суми коштів на погашення відсотків за користування кредитними коштами (52007,12 євро) та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (47992,88 євро).
Зарахування відповідачем (2) суми 100000,00 євро в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в частині відсотків та пені, за умови визнання правочину, яким такі нарахування передбачалися, неукладеним у судовому порядку, на час судового розгляду даної справи, слід вважати неправомірним та безпідставним.
З урахуванням того, що кредитний договір від 17.06.2004 №К048-04/Ф визнано неукладеним у судовому порядку, в зв'язку з недоведенням факту отримання ОСОБА_4 кредитних коштів у процесі цивільно - правової реалізації умов договору (Т. 1, а.с. 16 зворот), частина (1000,00 євро) із сплачених ОСОБА_1 (як поручителем по кредитних зобов'язаннях ОСОБА_4) коштів підлягає поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Вищевказаний висновок суду ґрунтується на фактичних даних щодо володіння відповідач (2) коштами позивача, зокрема в межах суми 45000,00 євро, без достатньої правової підстави, оскільки вказані обставини встановлені судом касаційної інстанції в ухвалі від 03.12.2008 (Т. 1, а.с. 16 зворот) та мають для суду, при розгляді даної справи, преюдиційне значення в силу правових приписів частини третьої ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України.
Факт неотримання відповідачем (1) кредитних коштів в сумі 45000,00 євро, під час розгляду даної справи, визнано і представником відповідача (2), що, в свою чергу, є самостійною підставою для задоволення позовних вимог в частині суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) з урахуванням абзацу третього пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".
Аргументи представника банківської установи про фактичне отримання ОСОБА_4, на виконання умов кредитного договору від 17.06.2004 №К048-04/Ф та додаткової угоди до нього від 20.07.2004 (Т. 1, а.с. 8), суми 55000,00 євро на підставі заяв про видачу готівки (Т. 1, а.с. 245 - 246) судом не аналізуються, оскільки безпідставне користування Банком сумою 45000,00 євро є достатньою підставою для стягнення 1000,00 євро за предметом позовних вимог по даній справі.
Не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) по відношенню до відповідача (2) і доводи представника банківської установи про пропущення відповідачем строку позовної давності для звернення до суду із вимогами за предметом даного позову, оскільки з урахуванням дати супровідного листа Верховного Суду України (10.12.2008), дати, зазначеної на поштовому конверті, в якому цей лист, разом з ухвалою від 03.12.2008, був поміщений (15.12.2008) та дати звернення позивача до суду з даним позовом (09.12.2011), загальний строк позовної давності не є пропущеним позивачем. Крім того, цей строк слід вважати перерваним на підставі частини другої ст. 264 Цивільного кодексу України, з огляду на обставини звернення позивача до суду з позовом про повернення в натурі одержаного на виконання недійсного правочину та стягнення моральної шкоди (рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.10.2011, Т. 1, а.с. 98-100).
Також не має доказового значення для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог і посилання представника відповідача (2) на обставини щодо походження коштів у сумі 100000,00 євро, оскільки визначальним у даній спірній ситуації є сам факт внесення ОСОБА_1 даної суми коштів до каси Банку на виконання кредитного договору та договору поруки, а також встановлення факту підставності чи безпідставності користування ними відповідачем (2).
За таких обставин справи, слід констатувати факт підставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо необхідності стягнення з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) як частини безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17.06.2004 року №К0478-04/Ф.
Що ж стосується позовних вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми 7800,00 грн. моральної шкоди, то задоволенні цієї частини позову слід відмовити, з огляду на недоведеність позивачем факту заподіяння самої шкоди, у вигляді фізичного болю та душевних страждань (порушення діяльності нервової системи, підвищення дратівливості, знервованість, погіршення самопочуття, раптові різкі стрибки артеріального тиску, болі в серці) належними доказами та допустимими доказами (медичними довідками, висновками тощо) та причинного зв'язку між шкодою морального характеру, на яку вказує позивач та діями відповідачів, внаслідок неповернення спірної суми коштів.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню, шляхом присудження до стягнення з відповідача (2) суми 1000,00 євро (10740,02 грн.) як частини безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17.06.2004 року №К0478-04/Ф.
Судові витрати по справі у сумі 188,20 грн. (судовий збір) відповідно до частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача (2) пропорційно до частини задоволених вимог, які стосувалася виключно ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 10, 14, 57-60, 212-215, 180, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України,
1. Змінений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення суми 18540,02 грн. задоволити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, к/р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровській області, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) суму 1000,00 євро (одна тисяча євро 00 евроцентів), що за офіційним курсом НБУ станом на 06.12.2011 складає 10740,02 грн. (десять тисяч сімсот сорок гривень 02 коп.) як частину безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17.06.2004 року № К0478-04/Ф.
3. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у сумі 7800,00 грн. відмовити стосовно обох відповідачів.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, к/р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровській області, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) суму 107,40 грн. (сто сім гривень 00 коп.) у відшкодування судових витрат по справі.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В. В. Кость
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.02.2013.