21.02.2013
НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СЕВАСТОПОЛЯ ______________________________________________________________________
Справа № 2704/9335/12
№ 2/765/134/13
Кат. 40
(повний текст)
21 лютого 2013 року Нахімовський районний суд м.Севастополя в складі:
головуючого судді - Пекарініної І.А.
при секретарі - Карманові К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину,
Позивачі звернулись з позовом до відповідачів, в якому просять суд про визнання недійсними розпорядження № 99 від 16.09.1993 року, на підставі якого сторонам по справі була передана у загальну сумісну власність квартира АДРЕСА_1, свідоцтво про право загальної сумісної власності на вказану квартиру отриману сторонами у власність у порядку приватизації 16.09.1993 року, свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого ОСОБА_5 успадкувала 1/6 частку квартири яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру у порядку приватизації від 16.09.1993 року. Вимоги позову мотивовані тим, що приватизація була проведена незаконно, оскільки позивачі своєї згоди на приватизацію квартири не давали, підписи на заяві про оформлення квартири у власність від їх імені є підробленими, про що вони неодноразово з жовтня 2011 року подавали заяви та скарги до органів внутрішніх справ та до прокуратури, також вказували на те, що відповідачі не мали права приймати участь у приватизації, оскільки станом на 1993 рік проживали на території Російської Федерації та були її громадянами, також вказували на те, що у порушення ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію», у число власників квартири не був включений неповнолітній ОСОБА_8, який на той час був зареєстрований та мешкав у квартири, зареєстрований та мешкає у квартирі до теперішнього часу.
В судовому засіданні позивачі та їх представник вимоги позову підтримали, вказували на те, що про приватизацію квартири у 1993 році їм стало відомо під час постановлення судового рішення 29.10.2011 року, яким були визначені частки сторін у праві спільної часткової власності та на підставі якого квартира стала належати сторонам на праві спільної часткової власності, після чого позивачі стали звертатися до правоохоронних органів з приводу підробки документів які слугували підставою для проведення приватизації, видачі свідоцтва про право власності на житло. Тому строк позовної давності ними не пропущений та у його відновленні немає потреби, оскільки про наявність порушеного права позивачам стало відомо лише у жовтні 2011 року.
Представник відповідача - Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до суду не з'явився надав листа в якому вимоги позову визнав з тих підстав, що до числа власників квартири не був включений неповнолітній на той час ОСОБА_8, просив розглянути справу у відсутність відповідача.
Відповідач ОСОБА_5 яка дії також в інтересах ОСОБА_6 за довіреністю та її представник вимоги позову не визнали, вказували на те, що приватизація квартири з включенням у склад власників ОСОБА_5 та її дочки ОСОБА_6 відбулася на законних підставах, оскільки ще у 1978 році відповідач отримала охоронне свідоцтво (броню) на підставі якого займаємо нею житлова площа яка складає 2/4 частки від 35,5 кв.м. у спірному житлі була заброньована за нею та її дочкою, тому вони набули право власності на житло на законних підставах.
Також заявили суду про застосування строку позовної давності по заявленим позовним вимогам з посиланням на те, що позивачами не надано суду належних доказів того, що про наявність порушеного права їм стало відомо лише у жовтні 2011 року, позивачі весь час мешкають в квартирі, сплачують витрати пов'язані з утриманням будинку та прибудинкової території саме як власники житла а не його користувачі, несуть інші витрати, без їх відома не могла відбутися реєстрація права власності в БТІ, звернення до правоохоронних органів після постановлення судового рішення не є підставою для визнання того факту, що позивачам про порушене право стало відомо лише під час постановлення судового рішення.
Вислухавши пояснення позивачів, її представника, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі Розпорядження Державного підприємства Севастопольський приладобудівельний заводу «Парус» від 16.09.1993 року № 99, ОСОБА_7 та членам його сім'ї - ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_10 передана у загальну сумісну власність квартира АДРЕСА_1.
19 січня 2012 року відповідачу ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на 1/18 частку квартири у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 19.10.2011 року, яке вступило в законну силу, оскільки будь-кім зі сторін по справі оскаржено не було, визначені частки співвласників квартири АДРЕСА_1, по 1/6 частці за кожним. Таким чином, з моменту набрання рішенням суду законної сили, квартира перебуває у спільній частковій власності сторін - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_7
Правові підставі приватизації житла, що знаходиться в державній власності та процедура її здійснення на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції від 19.06.1992 року.
Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловій фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача за ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, як на момент введення в дію Закону, так і на час приватизації жилого приміщення.
Як вбачається з охоронного свідоцтва (броні) № 0-14 (04-48/212) від 07 липня 1978 року виданого ОСОБА_5 займаємє нею житлове приміщення в квартирі АДРЕСА_1 у зв'язку з виїздом до місця служби у Мурманську обл. заброньовано за нею та її дочкою ОСОБА_10 1976 року народження на весь період проходження служби у пільговому регіоні. Згідно довідці від 12.02.2003 року відповідач ОСОБА_5 проходила військову службу у Мурманській обл. з 01.07.1986 року по 30.11.1994 року, з чого суд робіть висновок, що включення у склад співвласників житла осіб відповідачів відбулося без порушення вимог Закону, тому вимоги позову в цієї частині задоволенню не підлягають як не засновані на законі.
Посилання позивачів та їх представника на фальсифікацію документів, що слугували підставою для видачі розпорядження та свідоцтва про право власності, відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК, належними доказами не підтверджені, копія заяви про оформлення у приватну загальну сумісну власність квартири, яка надана позивачами до матеріалів справи завірена підписом керівника підприємства по обслуговуванню житла А.П. Мещерякова, видний відтиск печатки, іншого позивачами суду не доведено.
Також судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що до складу осіб, яким була передана в порядку приватизації у 1993 році квартира АДРЕСА_1 не був включений малолітній ОСОБА_4, хоча згідно довідки про склад осіб, яка була надана до матеріалів справи на час приватизації житла був зареєстрований та проживав за вказаною адресою разом зі своїми батьками, що також узгоджується з положеннями ч.1,2 ст. 17 ЦК України в редакції 1963 року, а також ч.1,3 ст. 29 чинного ЦК України, згідно положень яких місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15-ті років визнається місце проживання їх батьків.
Таким чином судом встановлено порушення прав позивача ОСОБА_4 на прийняття участі у приватизації житла, хоча у довідці про склад осіб, що у квартирі він був зазначений, та фактично проживав з батьками у квартирі АДРЕСА_1. Тим самим він був усунутий від участі у приватизації житла і позбавлений права власності на житло та інших майнових прав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.4 ст. 261 ЦК України в разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Як встановлено судом, на час приватизації житла ОСОБА_4 був малолітнім, тому суд вважає, що перебіг строку позовної давності для позивача ОСОБА_11 почався з 2005 року, оскільки йому виповнилося 18 років та він досяг повноліття.
Загальний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю в три роки.
Відповідно до положень ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний правочин укладено 16.09.1993 року, тоді як з вимогою про визнання його недійсним (розпорядження та свідоцтва про право на приватизацію) ОСОБА_4 який досяг повноліття у 2005 році звернувся лише у грудні 2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності й питання про його поновлення не ставив, посилання ОСОБА_4 на те, що про приватизацію квартири без включення його до складу осіб - співвласників він дізнався з рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 19.10.2011 року не свідчать про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з позовом про захист порушеного права, більш того, позивачі взагалі вважають що строк позовної давності ними пропущений не був, та не ставлять питання про його відновлення з зазначенням поважності причин пропуску, будь-яких інших доказів необізнаності ОСОБА_4 про те, що він немає права власності на житло в якому проживає з моменту народження, ним суду не надано, тому в частині вимог заявлених ОСОБА_2М суд відмовляє у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
У зв'язку з вищезазначеним, також не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 19.01.2012 року виданого на ім'я відповідача ОСОБА_5, оскільки позивачами не зазначено та судом не встановлено порушення вимог закону при оформленні та виданні свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачем після смерті батька.
На підставі ч.1,2 ст. 17 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 15,16,29,215-216,257,261,264,267,1301 ЦК України, ст. 64 ЖК України, ст. 2,5,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в Апеляційний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя підпис
КОПІЯ ВІРНА.
Суддя Нахімовського районного
суду міста Севастополя І.А. Пекарініна