04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" лютого 2013 р. Справа№ 5011-34/14989-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Сітайло Л.Г.
за участю секретаря Драчук Р.А.
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача Пархоменка Є.О. (дов. № 34/10 від
16.03.2010 р.)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Агропром-В"
на рішення
господарського суду м. Києва
від 28.11.2012 р.
по справі № 5011-34/14989-2012
(суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Агропром-В" (далі ТОВ "Агропром-В")
до Публічного акціонерного товариства
"Райффайзен Банк Аваль" (далі ПАТ
"Райффайзен Банк Аваль")
про визнання кредитного договору недійсним
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2012 р. по справі № 5011-34/14989-2012 в позові відмолено повністю.
Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обгрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом при прийнятті рішення не взято до уваги доказів на підтвердження тяжких обставин позивача, які зумовили підписання угоди. Крім цього, місцевим судом порушено вимоги ст.ст. 43, 75, 77 ГПК України тощо.
Представник апелянта в судові засідання апеляційної інстанції не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи його повідомлено належно (повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи), про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Тому апеляційний суд вважав за необхідне справу розглянути за його відсутності.
Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне й обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.
Так, 24.10.2012 р. ТОВ "Агропром-В" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 010/05-02/036-10 від 01.07.2010 р. (далі Кредитний договір). В обгрунтування своїх вимог зазначило, що Кредитний договір укладено на невигідних для позивача умовах, оскільки є короткостроковим, передбачає право Банку на зміну відсоткової ставки та дострокове повернення кредиту, а також право Банку списувати заборгованість з будь-яких рахунків позивача. Таким чином, цей договір було укладено позивачем під впливом тяжкої обставини (загрози банкрутства) і на вкрай невигідних умовах. На думку позивача, Кредитний договір суперечить положенням ч. 10 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Встановлене п. 6.3 Кредитного договору право Банку списати (стягнути) з будь-яких рахунків позивача заборгованість за Кредитним договором не відповідає вимогам ч. ч. 2, 3 ст. 1066, ч. 3 ст. 1068, ст.ст. 1071, 1074 ЦК України. Тому такий договір на підставі ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України слід визнати недійсним тощо.
До матеріалів справи долучено відзив ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на позовну заяву, згідно якого в позові просив відмовити, оскільки право вимагати дострокового погашення кредиту передбачено законом, зокрема ст. 1050 ЦК України, право списання коштів з рахунку боржника також передбачено ст. 1071 ЦК України. Відсоткова ставка за Кредитним договором змінювалась лише після укладання змін до цього договору, ці зміни підписано позивачем. Жодного разу банк не змінював розміру відсоткової ставки в односторонньому порядку. Крім цього, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, позаяк виданий банком на підставі Кредитного договору кредит не є споживчим.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про безпідставність й необґрунтованість позовних вимог, відтак відмовив в їх задоволенні.
Так, відмовляючи в позові, місцевий суд посилався на ч. 1 ст. 233 ЦК України, згідно якої вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах правочин може бути визнано судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Під тяжкими обставинами такого правочину слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми (наприклад позивачем загроза банкрутства).
Натомість позивач посилаючись на загрозу банкрутства жодного доказу на підтвердження цього факту не надав й всупереч приписам ст. 33 ГПК України не довів в чому полягають вкрай невигідні для нього умови Кредитного договору.
Місцевим судом в ході розгляду справи встановлено, що Кредитний договір укладено з метою рефінансування вже наявної у позивача заборгованості за іншими кредитними договорами. Відтак, укладаючи його Банк відстрочив повернення позивачем кредитів за раніше укладеними кредитними договорами. Кредитний договір укладено саме в інтересах позивача.
Посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» місцевий суд вважав безпідставними, адже дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини, оскільки позивач є юридичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, а отриманий ним за Кредитним договором кредит не відноситься до категорії споживчих.
Місцевий суд також не погодився з позицією позивача про те, що п. 6.3 Кредитного договору не відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 1066, ч. 3 ст. 1068, ст.ст. 1071, 1074 ЦК України.
Так, згідно ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України).
З огляду на те, що сторонами при укладені Кредитного договору досягнуто домовленостей та Банку надано право на списання коштів з рахунків позивача в рахунок погашення його заборгованості за Кредитним договором, то ця передбачена п. 6.3 Кредитного договору обставина не суперечить положенням ч. ч. 2, 3 ст. 1066, ч. 3 ст. 1068, ст.ст. 1071, 1074 ЦК України. З цих же підстав відповідає вимогам закону й передбачене п. 8.1 Кредитного договору право банку на дострокове стягнення кредиту у встановлених ним випадках, таке право надано Банку за взаємною згодою сторін.
Крім цього, право вимоги позикодавця (кредитора) на дострокове погашення кредиту передбачено й приписами ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Твердження позивача з приводу невідповідності п. 3.1 Кредитного договору-можливості Банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку - вимогам ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 1056-1 ЦК України місцевий суд до уваги не взяв, оскільки на момент укладання Кредитного договору (01.07.2010) набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (чинний з 10.01.2009 р.). Відповідно до положень цього Закону, ЦК України доповнено ст. 1056-1, а ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» доповнено ч.4 такого змісту: «Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом». Відтак умови п. 3.1 Кредитного договору є нікчемними, недійсними в силу закону тощо.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення суду не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-В" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2012 р. по справі № 5011-34/14989-2012 - без змін.
Матеріали справи № 5011-34/14989-2012 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти діб з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя
Головуючий суддя Дикунська С.Я.
Судді Алданова С.О.
Сітайло Л.Г.