Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "26" лютого 2013 р. Справа № 16/5007/119/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Гансецького В.П.
за участю представників сторін:
від позивача: Іваницька О.П., дов. № 3 від 01.01.13р.
від відповідача: Слівінський А.О., дов. № 16 від 16.01.12р.
прокурор: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Концерну "Техвоєнсервіс" (м.Київ)
до Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" (смт.Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області)
За участю: Військової прокуратури Житомирського гарнізону
про стягнення 6884491,60 грн.
Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 6884491,60 грн., з яких 4932100,00 грн. сума несплачених 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період з другого півріччя 2008р. по перше півріччя 2009р. та 1952391,60 грн. інфляційних нарахувань.
Заявою від 08.12.11р. № 225/к/3730-8 позивач зменшив позовні вимоги, просив стягнути на свою користь з відповідача 6333774,98 грн., з яких 4932100,00 грн. сума несплачених 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період з другого півріччя 2008р. по перше півріччя 2009р. та 1401674,98 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, відмовитись від позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи, передбачені ст.22 ГПК України права позивача, розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, письмових поясненнях (т.1 а.с.142-147, т.2 а.с.147) та з урахуванням заяви від 08.12.11р. № 225/к/3730-8 про зменшення позовних вимог (т.2 а.с.2,3). Зокрема, зазначила, що рішення господарського суду м.Києва у справі № 55/472 не є підставою для відмови позивачу у позові.
Клопотанням від 26.02.13р. №225/к-8-2 представник позивача просила відкласти розгляд справи та надати час для мирного врегулювання спору між сторонами та можливого підписання між ними мирової угоди (т.2 а.с.143).
Господарський суд відмовив у задоволенні даного клопотання, оскільки суд позбавлений можливості до подальшого відкладення розгляду справи у зв'язку з спливом встановлених ст.69 ГПК України строків вирішення спору, а також у зв'язку з тим, що позивачем не подано доказів, що між сторонами може бути укладена мирова угода.
Клопотанням від 26.02.13р. № 225/к-8-1 представник позивача просила зупинити провадження у справі до вирішення Вищим господарським судом України справи №55/472 за касаційною скаргою позивача на рішення першої та апеляційної інстанцій, згідно яких визнано недійсним п.10 рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" № 7 від 25.10.07р. (т.3 а.с.1,2).
Господарський суд відмовив у задоволенні даного клопотання у зв'язку з тим, що рішення господарського суду м.Києва від 20.11.12р. у справі № 55/472 набрало законної сили.
Відповідач у відзиві від 01.11.11р. № 1339 на позовну заяву (т.1 а.с.53-58), додаткових письмових поясненнях у справі (т.2 а.с.117) та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.
Зокрема, представник відповідача зазначив, що у зв'язку з тим, що рішенням господарського суду м.Києва від 20.11.12р. у справі № 55/472 було визнано недійсним п.10 рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" № 7 від 25.10.07р., згідно якого було визначено обов'язок відповідача сплачувати позивачу внески у розмірі 2% від чистого доходу, тобто на підставі якого був поданий даний позов.
Також представник відповідача зазначив, що рішення господарського суду м.Києва набрало законної сили, оскільки Київським апеляційним господарським судом постановою від 21.01.13р. воно залишено без змін, тому у задоволенні позовних вимог Концерну "Техвоєнсервіс" слід відмовити у зв'язку з безпідставністю.
Клопотанням від 26.02.13р. № 289 (т.2 а.с.100,101) представник відповідача просив замінити відповідача у справі - ДП "Житомирський ремонтно-механічний завод" на його правонаступника - Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" у зв'язку з зміною назви відповідача, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 08.06.12р. та іншими матеріалами справи (т.2 а.с.115).
На цій підставі, господарський суд відповідно до ст.25 ГПК України замінює відповідача у справі на його правонаступника - Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод".
Від Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України на адресу господарського суду надійшло клопотання від 05.02.13р. № 237 вих13 про розгляд даної справи без участі прокурора. В даному клопотанні прокурор проти задоволення позовних вимог заперечив (т.2 а.с.77).
На адресу господарського суду 06.02.13р. від Державного концерну "Укроборонпром" надійшла заява від 01.02.13р. № UОР-2.13-679 про залучення його у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у зв'язку з тим, що рішення у справі №16/5007/119/11 буде впливати на права та обов'язки Концерну щодо майна відповідача (т.2 а.с.50-54).
Відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Господарський суд відмовив у задоволенні даного клопотання у зв'язку з тим, що рішення у справі не може вплинути на права або обов'язки Державного концерну "Укроборонпром". Даний висновок суду грунтується на тому, що, як вбачається з Статуту Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", відповідач є самостійною юридичною особою, що має відокремлене майно, самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням (пункти 8,9 Статуту).
Також згідно пунктів 11 та 12 даного Статуту визначено, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" не несе відповідальності за зобов'язаннями Концерну та держави, а Концерн та держава не несуть відповідальності за зобов'язаннями даного підприємства.
При цьому в п.15 даного Статуту також зазначено, що майно ДП "Житомирський бронетанковий завод" є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном (т.2 а.с.103-114).
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-
Як вбачається зі Статуту Концерну "Техвоєнсервіс" (далі - позивач у справі) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, створеним на підставі наказу Міністра оборони України № 309 від 07.06.05р. і належить до сфери управління Міністерства оборони України. Концерн "Техвоєнсервіс" (далі - Концерн) здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України і Статуту Концерну "Техвоєнсервіс" (пп.1.1 Статуту)(т.1 а.с.15-24).
Відповідно до пп.1.4 Статуту Концерну "Техвоєнсервіс", до складу Концерну входять підприємства - учасники (далі - Учасники), в тому числі Казенне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод".
Згідно даних позивача, до 02.11.09р. до складу Концерну входило Казенне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод", правонаступником якого є Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" в подальшому перейменований в Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - відповідач).
Відповідно до пп.7.4 Статуту Концерну, одним із джерел формування майна Концерну є внески Учасників.
Згідно з розділом 4 Статуту Концерну, управління оперативною діяльністю Концерну здійснює Правління Концерну і генеральний директор Концерну.
Відповідно до пп.4.2 Статуту Концерну, до складу Правління входять: генеральний директор Концерну, перший заступник генерального директора, заступники генерального директора - директори з окремих питань (напрямів) роботи Концерну та керівники Учасників.
Відповідно до пп.4.2 Статуту Концерну та Положення про Правління Концерну "Техвоєнсервіс", затвердженого рішенням Правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 27.03.07р. № 6 та введеного в дію наказом генерального директора Концерну 28.03.07р. №64-АГД (далі - Положення) Правління на своїх засіданнях затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань Учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності (пп.2.7 Положення).
На засіданні Правління Концерну "Техвоєнсервіс", яке відбулося 26.08.05р. було прийнято та затверджено рішення щодо встановлення щомісячного відсотку відрахувань від Учасників Концерну на його утримання у розмірі 4% від чистого доходу поточного року (Рішення №1 засідання Правління Концерну від 26.08.2005 року (т.2 а.с.30) та Постанова Правління Концерну від 26.08.05р. (т.2 а.с.30)).
Згідно з листом генерального директора № 225/к/26 від 26.09.05р. у зв'язку з скрутним фінансово-економічним становищем підприємств Учасників Концерну "Техвоєнсервіс" було внесено зміни до вищевказаного рішення засідання Правління Концерну в частині встановлення щомісячного відсотку відрахувань Учасників Концерну на його утримання в розмірі 2% від чистого доходу поточного року (т.2 а.с.32).
Відповідно до п.3 постанови № 2 Правління Концерну від 21.11.05р. на засіданні Правління Концерну було прийнято рішення керівниками підприємств взяти на особистий контроль своєчасність відрахувань на утримання Концерну "Техвоєнсервіс" у розмірі 2% (т.2 а.с.33).
25.10.07р. відбулося засідання Правління Концерну "Техвоєнсервіс", на якому було прийнято рішення № 7 від 25.10.07р. (т.2 а.с.36,37).
Згідно п.10 рішення № 7 Правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р. було погоджено забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітній період.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 6333774,98 грн., з яких 4932100,00 грн. сума несплачених 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період з другого півріччя 2008р. по перше півріччя 2009р. та 1401674,98 грн. інфляційних нарахувань.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що відповідно до пп.4.2 Статуту Концерну "Техвоєнсервіс" та Положення про Правління Концерну "Техвоєнсервіс", члени Правління зобов'язані виконувати рішення, прийняті на засіданнях Правління, зокрема, п.10 рішення № 7 Правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р. стосовно щоквартальної сплати внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітній період.
Згідно рішень Правління Концерну № 2 від 21.11.05р. та № 7 від 25.10.07р. та посилаючись на звіти про фінансові результати відповідача за перше півріччя 2008 року та за 2008 рік та за перше півріччя 2009 року, позивачем було здійснено розрахунок, згідно якого визначено заборгованість відповідача перед позивачем щодо сплати 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період з другого півріччя 2008 року - по перше півріччя 2009 року в загальній сумі 4932100,00 грн.
На вказану суму заборгованості позивачем було нараховано згідно ст.625 ЦК України 1401674,98 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідач, заперечуючи проти позову у відзиві від 01.11.11р. № 1339 на позовну заяву (т.1 а.с.53-58) вказав, що рішення Правління Концерну № 7 від 25.10.07р. та Положення про правління Концерну не є установчими документами в розумінні ст.57 Господарського кодексу України і тому не можуть бути підставою для виконання рішення Учасниками Концерну в частині сплати внесків та, що в Статуті позивача від 2006 року із змінами не встановлені умови та порядок сплати учасниками Концерну майнових внесків.
Також відповідач вказав, що він не отримував жодного розпорядчого документу генерального директора Концерну "Техвоєнсервіс" про введення в дію рішення Правління Концерну № 7 від 25.10.07р., тому відповідачу невідомо було чи було воно введено в дію.
Відповідач у додаткових письмових поясненнях у справі (т.2 а.с.117) та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні у зв'язку з безпідставністю, оскільки рішенням господарського суду м.Києва від 20.11.12р. у справі № 55/472, яке набрало законної сили, було визнано недійсним п.10 рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" № 7 від 25.10.07р., згідно якого було визначено про забезпечення щоквартальної сплати внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період та на підставі якого позивачем було подано даний позов.
Господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Ухвалою господарського суду від 17.11.11р. у справі № 16/5007/119/11 було постановлено вирішити заяву про поновлення строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за другий квартал 2008 року при прийнятті рішення у даній справі (т.2 а.с.155).
Відповідно до ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Представник позивача, обгрунтовуючи заяву про поновлення строку давності (т.1 а.с.126,127) вказав, що стягнення заборгованості та інфляційних втрат від простроченої суми за другий квартал 2008р. в межах строку позовної давності, перебіг якої почався 01.07.08р. і закінчився 01.07.11р. У зв'язку з тим, що постановою про арешт коштів боржника (Концерну "Техвоєнсервіс") від 04.04.11р. старшим державним виконавцем Бурлакою Р.В. відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві, було накладено арешт на грошові кошти які належать Концерну "Техвоєнсервіс", що знаходяться на всіх рахунках, що унеможливлювало здійснити відповідні проплати державного мита та витрат інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. В даний період часу у Концерну була заборгованість по оплаті заробітної плати перед працівниками, а також накладено арешт на грошові кошти на всі рахунки, тому необхідна сума сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 25736,00 грн. була достатньо значною для сплати Концерном в період подання позовної заяви.
В підтвердження даної заяви представником позивача було додано копію постанови відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві від 04.04.11р. про арешт коштів боржника (т.1 а.с.128).
Згідно з частинами 1 та 2 ст.53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.
На підставі викладеного, подану представником позивача заяву про поновлення строку давності господарський суд задовольняє та поновлює строки позовної давності в частині стягнення заборгованості та інфляційних втрат від простроченої суми за другий квартал 2008р.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Єдиною законодавчою нормою, яка регулює відносини щодо сплати внесків учасниками господарського об'єднання є ст.123 ГК України, якою встановлено можливість учасників господарського об'єднання вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
Норми Статуту концерну "Техвоєнсервіс", на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не встановлюють ні обов'язку, ні умов, ні порядку сплати майнових внесків.
Всупереч ст.174 та ст.123 ГК України позивачем не вказано якими положеннями Статуту встановлено обов'язок із сплати внесків, умови чи порядок сплати таких внесків, оскільки у Статуті позивача такі положення відсутні.
Відповідно до ст.75 ГК України, на державне підприємство покладається обов'язок здійснення витрат у відповідності із затвердженим фінансовим планом. В той же час, фінансові плани відповідача не містять вказівок на існування заборгованості чи обов'язку зі сплати внесків за жоден рік входження відповідача до складу концерну "Техвоєнсервіс".
Виходячи із змісту статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав, передбачених актами цивільного законодавства. Таким актом, зокрема, в частині регулювання зобов'язальних правовідносин між суб'єктами господарювання, є Господарський кодекс України, і статті 174, 123 і 75 вказаного кодексу підлягають застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, у відповідача ніколи не виникало і не могло виникнути господарське зобов'язання по сплаті внесків на утримання концерну "Техвоєнсервіс" безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, оскільки ані нормативно-правовими актами, ані Статутом позивача не було передбачено обов'язку, умов та порядку сплати таких внесків.
Згідно з абз.2 ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з акту управління господарською діяльністю. В обґрунтування виникнення у відповідача обов'язку по сплаті внесків на утримання концерну "Техвоєнсервіс", позивач посилається на те, що такий обов'язок було встановлено рішеннями Правління концерну.
По своїй суті, рішення органу управління господарського об'єднання є актом управління господарською діяльністю, а отже, може бути підставою для виникнення господарського зобов'язання. Проте, вказане рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" не є легітимним і не може бути визнаним належною правовою підставою для виникнення господарського зобов'язання.
Правління концерну "Техвоєнсервіс" не було уповноважене встановлювати обов'язок сплати внесків для учасників концерну, а спроби такого встановлення є перевищенням наданих Правлінню повноважень.
Відповідно до п.4.2 Статуту концерну "Техвоєнсервіс", Правління концерну "Техвоєнсервіс" затверджує за поданням генерального директора концерну "Техвоєнсервіс" пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання концерну "Техвоєнсервіс" та на провадження ним статутної діяльності.
Так, відповідно до п.5.18 Положення про Правління концерну "Техвоєнсервіс", рішення Правління, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання генеральним директором, членами Правління та працівниками концерну.
Згідно з п.2.6 Положення про Правління концерну, компетенція Правління визначається Статутом концерну. Проте, як зазначалося вище, Статутом передбачено лише право Правління затверджувати пропозиції про встановлення розміру внесків.
Отже, затвердження пропозицій є лише проміжним етапом до встановлення обов'язку.
Вказані норми Статуту позивача та Положення про правління позивача відповідають ст.123 ГК України, яка встановлює право, а не обов'язок учасників господарського об'єднання на внесення внесків для утримання об'єднання.
Таким чином, рішення Правління концерну не може бути правовою підставою для встановлення зобов'язання учасників концерну зі сплати внесків на утримання концерну, оскільки Правління концерну не уповноважене приймати рішення про встановлення обов'язку із сплати внесків. Навіть в тому разі, якби рішенням Правління був встановлений обов'язок із сплати внесків, рішення не мало б обов'язкової сили як таке, що прийняте із перевищенням повноважень Правління, встановлених Статутом.
Крім того, як вказано у п.6 протоколу засідання Правління концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р., на якому було прийнято рішення № 7, за пропозицією заступника генерального директора - фінансового директора було вирішено забезпечити щоквартальну сплату учасниками відрахувань (внесків) на утримання концерну "Техвоєнсервіс" у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період.
Як вищезазначено, Правління уповноважене затверджувати пропозиції генерального директора щодо розміру внесків. Натомість, як видно з вказаного п.6 протоколу засідання Правління позивача від 25.10.07р., розміри відрахувань було затверджено за пропозицією заступника генерального директора - фінансового директора.
Таким чином, вказане рішення Правління було прийняте всупереч п. 4.2 Статуту відповідача, яким, зокрема, встановлено, що пропозиції щодо розміру відрахувань учасниками на утримання концерну мають подаватися генеральним директором Позивача.
Отже, акти управління господарською діяльністю - рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" не можуть бути правовою підставою для виникнення у відповідача обов'язку із сплати внесків на утримання позивача.
Згідно з абз.З ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Таким чином, однією із правових підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір або інший правочин.
Позивач помилково вказує на те, що рішення Правління підписуються всіма учасниками концерну, що не відповідає матеріалам справи, оскільки наявні у справі рішення підписані членами Правління, а не учасниками. Таким чином, відсутні підстави стверджувати про наявність згоди відповідача на сплату внесків позивачеві.
Рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" не можуть бути визнані, зокрема, господарським договором або правочином, що встановлює обов'язок для відповідача, оскільки відповідач не був стороною відносин, врегульованих рішеннями Правління.
Відповідно до п.5.18 Положення про Правління концерну "Техвоєнсервіс" (надалі - Положення), рішення Правління, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання генеральним директором, членами Правління та працівниками концерну. Тобто Положення про Правління концерну "Техвоєнсервіс" не передбачає обов'язковості рішень Правління для учасників концерну.
Позивач стверджує, що учасники позивача погодилися забезпечити сплату внесків, що не відповідає фактиним обставинам справи, оскільки рішення підписувались членами Правління, а не учасниками, а тому учасники не надавали такої згоди.
Той факт, що одна і та ж фізична особа є одночасно членом органу управління однієї юридичної особи (Правління концерну "Техвоєнсервіс") та керівником іншої юридичної особи (учасника концерну "Техвоєнсервіс"), не є підставою для змішування правових статусів директора підприємства та члена органу управління об'єднання підприємств.
Крім того, установчі документи відповідача не містять жодної вказівки на те, що член Правління на засіданнях Правління здійснює функції представництва учасника концерну. А відповідно до ч.5 ст.65 ГК України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Відсутнє відповідне положення і у Статуті позивача та Положенні про Правління концерну "Техвоєнсервіс". Таким чином, відсутність вказівки на те, що директор підприємства діє від імені підприємства на засіданнях Правління позивача є свідченням помилковості аргументів позивача про те, що підпис члена Правління, який одночасно є керівником державного підприємства, створює цивільно-правовий обов'язок для такого державного підприємства.
Також у п.4.2 Положення передбачено, що члени Правління зобов'язані виконувати рішення, прийняті на засіданнях Правління. Тобто на члена Правління покладається обов'язок особистого виконання рішень Правління. Вказівки на обов'язковість рішень Правління для учасників концерну "Техвоєнсервіс" Положення не містить.
Таким чином, рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" є обов'язковими для членів Правління, але не є обов'язковими для учасників концерну. На засіданнях Правління члени Правління здійснюють функції членів колегіального органу із управління господарським об'єднанням, а не функції представництва учасників господарського об'єднання.
Таким чином, рішення Правління Концерну "Техвоєнсервіс" кожен член Правління підписував не від імені юридичної особи, а від свого імені, виконуючи повноваження члена Правління, і тому рішення Правління не є обов'язковими для юридичних осіб-учасників концерну, зокрема, для відповідача. Рішення Правління не мали характеру правочину і не можуть розглядатися в якості господарського договору.
Крім того, рішення правління позивача від 25.10.07р. № 7 не було підписане керівником відповідача, що підтверджується висновком експертів № 4253/4254/12-32 від 27.06.12р. (т.2 а.с.85-92).
З матеріалів справи також видно, що рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" № 7 від 25.10.07р. не було належним чином доведене до відома відповідача.
Не можна вважати фактом доведення до відома учасників концерну "Техвоєнсервіс" наявність наказу генерального директора відповідача № 220-АГД від 26.10.07р. "Про введення в дію рішення Правління" (т.2 а.с.98). Так, наказ "Про введення в дію рішення Правління" на зворотній стороні містить відмітку про доведення до відома лише трьох осіб, що підтверджено їхніми підписами. Також на звороті наказу міститься відмітка про доведення наказу до відома "членів Правління ДП і ФК". Цей напис не підтверджений підписом жодної особи.
У зв'язку з цим, немає підстав стверджувати, що рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" було доведено до відома підприємств - учасників концерну "Техвоєнсервіс", в тому числі і до відповідача.
Відповідно до ч.4 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з рішення господарського суду м.Києва від 20.11.12р. у справі № 55/472 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Концерну "Техвоєнсервіс" про визнання частково недійним рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р. № 7 позов задоволено та визнано недійсним п.10 рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р. № 7 (т.2 а.с.118-128).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.13р. рішення господарського суду м.Києва від 20.11.12р. у справі № 55/472 залишене без змін (т.2 а.с.129-139).
В абзацах 4-6 стор.8 зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду вказано, що "...внесення Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "ЖБТЗ") грошових внесків концерну "Техвоєнсервіс" (далі - Техвоєнсервіс) віднесено законом до його права, а не його обов'язку. Передбачене законом право ДП "ЖБТЗ" на внесення добровільних внесків Техвоєнсервісу знаходить своє відображення в статуті та положенні про правління Техвоєнсервісу, якими передбачено, що правління Техвоєнсервісу затверджує пропозиції учасника Техвоєнсервісу, в тому числі ДП "ЖБТЗ", про розмір відрахувань на утримання Техвоєнсервісу за поданням генерального директора останнього.
Статутні документи ДП "ЖБТЗ" не визначають умови і порядок здійснення обов'язкових внесків учасників Техвоєнсервісу.
Таким чином, ДП "ЖБТЗ", як учасник Техвоєнсервісу, мав право вносити Техвоєнсервісу пропозиції про сплату на його утримання певних добровільних внесків, а Техвоєнсервіс в свою чергу мав право рішенням правління погодитись з цією пропозицією шляхом її затвердження, або відмовитись від неї".
Київський апеляційний господарський суд підтвердив, що п.10 рішення Правління позивача від 25.10.07р. № 7 суперечить ст.123 ГК України, прийнятий з перевищенням повноважень, встановлених п.4.2 Статуту позивача та п.2.7 положення про Правління позивача.
Оскільки п.10 рішення Правління позивача від 25.10.07р. № 7 був правовою підставою для подання позивачем позову у справі № 16/5007/119/11, то визнання його недійсним позбавляє позивача права стверджувати щодо наявності боргу у Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" перед позивачем.
Таким чином, рішення у справі № 55/472, розглянутій господарським судом м.Києва, має преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.
Тобто, факти встановлені вказаним рішенням господарського суду м.Києва є підставою для відмови в позові Концерну "Техвоєнсервіс" у справі № 16/5007/119/11, оскільки підставою для нарахування позивачем заявлених сум був п.10 рішення № 7 Правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.07р.
При відмові в позові судовий збір, згідно ст.49 ГПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 27, 35, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Замінити відповідача у справі - Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" на його правонаступника - Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (12441, смт.Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області, вул.Дружби народів 1, ідентифікаційний код 07620094).
2. У задоволенні заяви Державного концерну "Укроборонпром" від 01.02.13р. про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відмовити.
3. У задоволенні клопотань позивача від 26.02.13р. про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі відмовити.
4. У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 28.02.13
Суддя Гансецький В.П.
Друк: 2 прим.:
1 - у справу,
2 - позивачу (рек.).