Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
30 січня 2013 р. № 12802/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.
при секретарі судового засідання - Пузовікової К.І.
за участю:
представника позивача - Машира В.О.
представника відповідача - Шляхти В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства фірма " БРІЗ СПД"
до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Позивач - Приватне підприємство фірма "БРІЗ СПД", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 27.07.2012 року №0000492210 та №0000502210.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 27.07.2012 р. на підставі акту перевірки №1044/22-106/21229020 від 11.06.2012 року Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС прийняті спірні податкові повідомлення - рішення від 27.07.2012 р. №0000492210 та №0000502210. Зазначені податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку до органів ДПС вищого рівня, однак скарги підприємства рішеннями ДПС України залишені без задоволення. Повивач стверджує, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, суперечать законодавству, а прийняті на підставі таких висновків рішення - підлягають скасуванню. Так, під час перевірки підприємством до ДПІ надані усі первинні документи, які підтверджують виконання господарських операцій, здійснених ПП фірма "БРІЗ СПД". Дані документи оформлені належним чином, відомості, що містяться в них достовірні. На думку позивача, посилання податкового органу на акти перевірок інших податкових інспекцій стосовно контрагентів позивача, не можуть бути взяти уваги, оскільки у відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визначаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником, у зв'язку з чим питання сплати податків поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від сплати податкових зобов'язань інших осіб. Несплата податку продавцем, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Акт перевірки не містить посилань та не доводить умислу підприємства позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки ПП фірми "БРІЗ СПД" у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів ДПІ не доведено. Таким чином, доводи податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними, договори укладені між ПП фірма "БРІЗ СПД" та його контрагентами в установленому законодавством порядку не визнані недійсним, є чинними і в сукупності з іншими первинними документами підтверджують достовірність фактичного здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість у повному обсязі. З урахуванням наведеного, позивач просить суд скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Відповідач - Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився.
В обґрунтування письмових заперечень на позов відповідач вказав, що за результатами проведеної планової перевірки ПП фірма "БРІЗ СПД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.09 по 31.03.12рр., результати якої оформлені актом №1044/22-106/21229020 від 11.06.12р. обґрунтовано встановлено, що ПП фірма «Бріз СПД» порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1.129.724 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 445.371 грн., п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, ст. 44 Податкового кодексу України, призвело до завищення складу валових доходів на суму1.894.134 грн., п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення складу валових витрат на суму 1.894.134 грн., п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем зайво віднесено суму податку на додану вартість всього у сумі 100.675 грн., п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем до складу податкового кредиту зайво віднесено суму податку на додану вартість у сумі 100.675 грн. Таким чином, спірні рішення, якими визначено ПП фірма "БРІЗ СПД" грошові зобов'язання за платежем: податок на додану вартість та податок на прибуток приватних підприємств і організацій приватної власності, а також якими визначені штрафні санкції є цілком об'єктивними та правомірними. З урахуванням наведеного, Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ПП фірма «Бріз СПД» у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень на позов, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Судом встановлено, що позивач - Приватне підприємство фірма "БРІЗ СПД", пройшов державну реєстрацію у порядку, визначеному чинним законодавством, набув статусу суб'єкта господарювання, код ЄДРПОУ: 21229020, місцезнаходження: 61137, м. Харків, вул. Фасадна, буд.20 (т.1.а.с.129-131).
З 17.12.1993 року позивач взятий на податковий облік в органах ДПС, на час розгляду справи підприємство перебуває на обліку в Індустріальній МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС. З 08.01.2002 року останній зареєстрований платником податку на додану вартість (т.1.а.с.132-133).
З 05.04.2011 року позивач отримав право на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, про що в матеріалах справи свідчить ліцензія серія АГ №573955 від 08.04.2011 року (т.1.а.с.128).
На підставі направлень від 14.05.2012р.: №№365, 366, 367, 368 та від 28.05.2012 №474, виданих Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова, відповідачем згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.2.0, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства Фірми «Бріз СПД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.
Результати вказаної планової виїзної перевірки оформлені актом №1044/22-106/21229020 від 11.06.2012 року (т.1.а.с.19-95).
За висновками податкової інспекції, викладеними у вищезгаданому акті перевірки, органом податкової служби встановлено порушення, допущені позивачем - ПП Фірма «Бріз СПД», при здійсненні господарської діяльності, а саме:
- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями у редакції Закону України від 22.05.1997 № 286/97-ВР), п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 1.129.724 грн., у т.ч. за І квартал 2011 р. в сумі 556.714 грн., за 4 квартал 2011 р. в сумі 573.010 грн.;
- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 445.371 грн., у т.ч. за 03 місяць 2011р. в сумі 445.371 грн.;
- п.137.1, п.137.4 ст.137, ст.44 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями, яке призвело до завищення складу валових доходів на загальну суму 1.894.134 грн., у т.ч. за 2-4 квартали 2011 р. на суму 1.894.134 грн.;
- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями, яке призвело до завищення складу валових витрат загальну суму 1.894.134 грн., у т.ч. за 4 квартал 2011 р. на суму 1.894.134 грн.;
п. 185.1 ст.185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст.187, п.44.1 ст.44 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, у зв'язку з чим до складу податкових зобов'язань зайво віднесено суму податку на додану вартість всього у сумі 100.675 грн., у т.ч. за листопад 2011 р. в сумі 100.675 грн.;
- п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, у зв'язку з чим до складу податкового кредиту зайво віднесено суму податку на додану вартість всього у сумі 100.675 грн., у т.ч. за листопад 2011 р. в сумі 100.675 грн.
Керуючись правилами, визначеними ст.55 та пп. 56.1 ст.56 Податкового кодексу України, ПП Фірма «Бріз СПД» відносно прийнятих Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС податкових повідомлень-рішень розпочала процедуру адміністративного оскарження рішень контролюючих органів.
За результатами розгляду скарги ПП Фірма «Бріз СПД», Рішенням ДПС України від 08.11.2012 року №4986/0/61-12/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення - рішення Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 27.07.2012 року №0000492210 та №0000502210, а також рішення ДПІ, прийняте за розглядом первинної скарги, скаргу підприємства - без задоволення (т.1.а.с.98-101).
Не погодившись з згаданими вище рішеннями ДПС, ПП Фірма «Бріз СПД» звернулося з позовом до суду.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість відображених в акті №1044/22-106/21229020 від 11.06.2012 року висновків податкового органу на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне:
Судовим розглядом встановлено, що на підставі договорів підряду №201210 від 20.12.2010 року (т.2.а.с.108-109), від 12.07.2011 року №Б-317 (т.2.а.с.116116-117), від 12.07.2011 року №317 (т.2.а.с.119-120-115) та додаткових угод від 05.04.2011 року та 01.02.2011 року (т.2.а.с.110-111), від 15.09.2011 року (т.2.а.с.118), укладених між ПАТ «Концерн АВЕК ТА КО»-(замовник) та ПП Фірма «Бріз СПД»-(підрядник), останній зобов'язується виконати власними силами із власних матеріалів роботи з інженерної підготовки території і здати їх замовнику, а замовник надати підряднику будівельну площадку, прийняти та оплатити роботи (т.2.а.с.108-111).
Здійснення умов договору сторонами підтверджується податковими накладними (т.3.а.с. 37-47), актами виконаних будівельних робіт (т.2.а.с.112-115, 121-130). Сплата за вказаними договорами підтверджується виписками із банку (т.2.а.с.240-250, т.3.а.с.1-10).
Згідно із приписами ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
Частиною 1 ст. 838 ЦК України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
З метою виконання вище зазначених правочинів позивачем укладено договір №01/2-11 від 02.11.2011 року між ППФ «Бріз СПД»-(замовник) та ТОВ «Експортком»-(підрядник), відповідно до якого останній зобов'язується виконати власними силами із власних матеріалів роботи по благоустрою території і здати їх замовнику, а замовник надати підряднику будівельну площадку, прийняти закінченні роботи та оплатити їх. Місце проведення робіт: м. Харків Торгово-сервісний комплекс з об'єктами культурно-розважального призначення по вул. Академіка Павлова (т.1.а.с.134-137).
Виконання робіт за вказаним договором підтверджується виписаними підрядником на адресу замовника податковими накладними від 10.11.2011 року №14 на суму з ПДВ 60.854,70 грн., від 11.11.2011 року №17 на суму з ПДВ 79.699,27 грн., від 28.11.2011 року №27 на суму з ПДВ 17.323,48 грн., від 30.11.2011 року №52 на суму з ПДВ 48643,78 грн., від 30.11.2011 року №69 на суму з ПДВ 397.529,95 грн., від 06.12.2011 року №9 на суму з ПДВ 200.000,00 грн., від 27.12.2011 року №88 на суму з ПДВ 75.000,00 грн., від 28.12.2011 року №109 на суму з ПДВ 190.000,00 грн. (т.1.а.с.138-145).
Реальність здійснення умов вказаного договору підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати, актами приймання виконаних будівельних робіт (т.1.а.с.146-175).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення від 30.11.2011 року №184 на суму 650.000,00 грн., від 06.12.2011 року №186 на суму 200.000,00 грн., від 27.12.2011 року на суму 75.000,00 грн., від 28.12.2011 року на суму 190.000,00 грн. (т.1.а.с.176-179).
За договором поставки №2/03 від 02.03.2011 року укладеного між ППФ «Бріз СПД»-(покупець) та ТОВ «Афінас-11»-(продавець) (т.1.а.с.181), останній зобов'язується передати на умовах договору у власність покупця товар, а покупець оплатити товар визначений у специфікації (т.1.а.с.182).
Укладення та виконання сторонами договору поставки підтверджується видатковими накладними №РН-020-003 від 30.03.2011 року, №РН-020-004 від 30.03.2011 року, №РН-020-005 від 30.03.2011 року, №РН-020-006 від 30.03.2011 року, №РН-020-007 від 30.03.2011 року, податковими накладними від 30.03.2011 року №61 на суму з ПДВ 534.445,54 грн., від 30.03.2011 року №61 на суму з ПДВ 534.445,54 грн., від 30.03.2011 року №60 на суму з ПДВ 534.445,51 грн., від 30.03.2011 року №59 на суму з ПДВ 534.445,51 грн., від 30.03.2011 року №58 на суму з ПДВ 534.445,51 грн., від 30.03.2011 року №57 на суму з ПДВ 534.445,51 грн.
Оплата за придбаний позивачем товар проводилася в безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення від 22.06.2012 року №125 на суму 32.227,55 грн., від 26.09.2011 року №70 на суму 400.000,00 грн., від 23.09.2011 року №326 на суму 350.000,00 грн., від 20.06.2011 року №24 на суму 100.000,00 грн., від 15.06.2011 року №24 на суму 1000.000,00 грн., від 27.05.2011 року №200 на суму 200.00,00 грн., від 19.04.2011 року №24 на суму 390.000,00 грн., від 31.03.2011 року №326 на суму 1.000.000,00 грн. (т.1.а.с.193-200).
Відповідно до договору поставки продукції №43 від 01.08.2011 року, укладеного між ПП «Обпромінструмент»-(постачальник) та ППФ «Бріз СПД»-(отримувач), постачальник зобов'язується передати у власність отримувача ролети в кількості 7.660,01 м.кв. (т.1.а.с.202).
Виконання договору підтверджується податковими накладними від 01.08.2011 року №1 на суму з ПДВ 468.341,36 грн., від 02.08.2011 року №11 на суму з ПДВ 468.341,36 грн., від 02.08.2011 року №12 на суму з ПДВ 468.380,39 грн., від 03.08.2011 року №22 на суму з ПДВ 468.341,36 грн., від 03.08.2011 року №23 на суму з ПДВ 179.530,86 грн., від 15.08.2011 року №158 на суму з ПДВ 468.341,36 грн., від 16.08.2011 року №168 на суму з ПДВ 468.341,36 грн., накладними (т.1.а.с.203-216).
Розрахунки за договором поставки ролетів проводилися на підставі договору цесії (відступлення права вимоги) №9/4/12-ц від 09.04.2012 року (т.1.а.с.226-227), відповідно до якого ППФ «Бріз СПД»-(цеденту) передає ПП «Обпромінструмент»-(цесеонарію), а останній набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором у зобов'язанні боржника перед цедентом, яке випливає з договору №15/7 від 15.07.2011 року та додаткової угоди до вказаного договору від 05.09.2011 року (т.1.а.с.223-225).
Транспортування за вказаними договорами здійснювалася на підставі подорожніх листів від 15.08.2011 року, 01.08.2011 року, від 03.08.2011 року, від 16.08.2011 року, від 02.08.2011 року (т.1.а.с.218-222).
При здійсненні операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (щебня) за договором №2/03 від 02.03.2011 року, укладеного між ППФ «Бріз СПД» та ТОВ «Афінас-11», фізичного переміщення товару не здійснювалося, так як товар на час здійснення господарської операції вже перебував на території будівельного майданчика ПАТ «Концерн АВЕК ТА КО», на якому ППФ «Бріз СПД» здійснював будівельні роботи з використанням щебня.
Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за вказаними вище правочинами.
Копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи.
Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.
З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.
Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в ході розгляду справи до суду не надав.
Посилання відповідача в акті перевірки на акт ДПІ у Київському районі м. Харкова від 18.07.2011 року №2735/18-010/37363847 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Афінас-11» з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року», суд не бере до уваги, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 року по справі №2а-11969/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Афінас - 11" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та скасування рішення - визнано незаконними дії ДПІ у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Афінас-11" (код ЄДРПОУ 37363847) на підставі наказу №264 від 23.03.2011 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Афінас-11" та визнано неправомірними дії ДПІ у Київському районі міста Харкова щодо складання Акту від 18.07.2011 року №2735/18-010/37363847 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Афінас-11" (код ЄДРПОУ 37363847) з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року. Дане судове рішення в силу ст. 254 КАСУ набуло законної сили (ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 року постанову від 18.10.2011 року залишено без змін).
Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.
Суд також зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.
Утім, суд відзначає, що в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.
Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, завищення вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків, відсутності змін у структурі та стані активів сторін спірних правочинів, не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.
Суд також відзначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Факт отримання позивачем товару підтверджується вище зазначеними податковими, видатковими накладними, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, що приєднані до матеріалів справи, іншими доказами по справі. Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.
Стосовно твердження відповідача, щодо порушення позивачем п.п.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне:
Згідно з п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".
Однак, доказів того, що на момент виписування податкових накладних у спірних правовідносинах контрагенти позивача втратили правовий статус платників ПДВ, податкові накладні складені не належним чином, мають недоліки, відповідач суду не надав.
За правилом, визначеним п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робіт, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".
Підпунктом п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Достатніх та належних доказів на підтвердження судження про порушення ППФ «Бріз СПД» наведених вище норм закону відповідач до суду в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не подав. Фактів таких порушень згідно з вимогами Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в акті перевірки не навів.
Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище різня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків. нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Необхідно зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
Відповідно до пл. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податковою) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно з п. 201.1. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.
Відповідно до п.п. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.
Під час судовому розгляду справи підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Податковою кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.
Оскільки, ППФ «Бріз СПД» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.
Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де указано, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Суд відзначає, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу
За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг)ю
Також за вимогами п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Із наданих позивачем та досліджених судом первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ТОВ "МТР ГРУПП" та його контрагентами мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.
Враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу валових витрат та податкового кредиту, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо невідповідності правочинів, укладених між позивачем - ППФ «Бріз СПД» та його контрагентами положенням норм чинного законодавства України.
Встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ППФ «Бріз СПД», позов слід задовольнити.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 51, 71, 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства фірма "Бріз СПД" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 27.07.2012 року №0000492210 та №0000502210.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 04 лютого 2013 року.
Суддя Панченко О.В.