донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.02.2013 р. справа №5006/13/91/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.,
за участю представників сторін:
від позивача:Озеров Е.А. довіреність
від відповідача:Дятловська М.В. довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка
на рішення господарського судуДонецької області
від21.11.2012 року
по справі№ 5006/13/91/2012 (суддя: Макарова Ю.В.)
за позовомПублічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівельний завод «Світло Шахтаря», м. Харків
до Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка
простягнення 58' 423,19 грн.
Публічне акціонерне товариство «Харківський машинобудівельний завод «Світло Шахтаря», м. Харків (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка (далі - «Відповідач») 58423,19 грн., яка складається з: основного боргу - 45327,32 грн., індекс інфляції - 6663,12 грн., 5 % річних - 6432,75 грн..
Відповідно до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства"№514-VI від 17.09.2008р. Відкрите акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків. У зв'язку з цим до правоустановчих документів відповідача були внесені відповідні зміни, про що свідчать Довідка АА № 378206739599 з ЄДРПОУ, виписка серії АА № 875556 з ЄДР та нова редакція статуту.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.11.2012 року у справі № 5006/13/91/2012 позов був задоволений у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з обґрунтованості позовних вимог та правомірності заявлених сум, з урахуванням періодів нарахування.
Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати у повному обсязі.
Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку Відповідача, строк виконання зобов'язань за договором № 121 від 19.10.2009р. не настав, що унеможливлює і настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання; стверджує, що встановлена п.5.5 договору міра відповідальності у вигляді 5% річних взагалі не може застосуватися після спливу дії договору.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Скаржник підтвердив доводи викладені в апеляційній скарзі.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 19.10.2009р. між Відкритим акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків (постачальником) (далі - Позивач, ВАТ) та Державним підприємством "Макіїввугілля" (покупцем) (далі - Відповідачем, ДП) був укладений договір № 121 (далі - договір) з протоколом розбіжностей, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити та поставити покупцю на умовах даного договору продукцію в асортименті, кількості, зазначеному в специфікації, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти продукцію на умовах даного договору.
Відповідно до протоколу розбіжностей до договору №121 від 19.10.2009р., підписаного та скріпленого печатками підприємств, сторонами було досягнуто згоди про виключення з договору пункту 2.2.
Відповідно до специфікації, пункт 7 договору, найменування товару - рештак СП252.15.07.00.000Ж (кількість 5 шт.) та рештак СП252.15.07.00.000Б (кількість 5 шт.).
Пункт 2.8 договору передбачає, що оплата товару (продукції) здійснюється протягом 7 днів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника з дати поставки продукції або дати надання рахунку-фактури на оплату.
У відповідності із п. 6.1 договору строк дії договору з 19.10.2009р. по 31.12.2009р., а в частині проведення розрахунків за поставлену продукцію - до повного їх здійснення.
У грудні 2009р. позивач здійснив поставку товару, відповідно до умов договору та специфікації, що підтверджується видатковою накладною № 1551 від 02.12.2009р., виставленим позивачем рахунком-фактурою №1058 від 02.12.2009р. на суму 52500,00 грн.
Товар був оплачений відповідачем частково у розмірі 7172грн.68коп.. Факт оплати знайшов своє підтвердження, як у відповіді на претензію, так і у відзиві на позовну вимогу.
В обґрунтування вимог позову Позивач послався на факт неналежного виконання Відповідачем умов договору, що призвело до нарахування додаткових сум, як наслідків порушення зобов'язань та наявності на день звернення до суду основної заборгованості у розмірі 45' 327,32 грн.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України (ч.6 ст. 265 ГК України) та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України.
Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 251 ЦК України встановлені поняття "строк" та "термін" виконання.
Терміном, зокрема - є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Розділ 3 договору передбачає, що приймання продукції по фактичній кількості та по фактичній якості здійснюються у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1965р. № П - 7.
Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні. Відповідач не заперечує проти отримання від позивача товару, однак Відповідних актів, з яких вбачалося б про відсутність певних документів - суду не надав. Доказів наявності будь-яких заперечень під час отримання товару відповідачем не надано.
Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України).
Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.
Матеріали справи не містять доказів відмови від продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання.
Тому, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що продукція за договором була поставлена позивачем у відповідності до його умов.
Факт часткової оплати у розмірі 7172,68 грн. сторонами спростований не був. Крім того, з відповіді на претензію вбачається, що ця оплата була здійснена відповідачем платіжними дорученнями №№ 97, 98, 99 від 18.11.2009р., на підставі накладної №1551 від 02.12.2009р.
Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.5 Договору сторони домовилися, що нарахування та стягнення 5% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами здійснюється за весь час прострочення починається з першого дня прострочення оплати.
Тобто, ніяких періодів обмежень щодо нарахування цим пунктом встановлено не було.
На підставі вище наведеного, колегія суду погоджується з судом першої інстанції, що позивачем правомірно нарахованими є суми, з урахуванням зазначених позивачем періодів їх нарахування: основного боргу у розмірі 45327,32 грн., інфляційні у розмірі 6663,12 грн., 5 % річних - 6432,75 грн., які і підлягають стягненню.
Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України, як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля», м. Макіївка - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 21.11.2012 року по справі № 5006/13/91/2012 - залишити без змін.
Головуючий суддя: В.М. Татенко
Судді: І.В. Зубченко
О.О. Радіонова