"24" квітня 2012 р. справа № 403/257/12 (2а-403/504/2012)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Проценко О.А. Ясенової Т.І.
при секретарі судового засідання: Ліпіній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2012 року у справі № 2а-403/257/12 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2012 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 40/3 від 17.08.2002 року в частині передачі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_3, зобов'язання відповідача розірвати договір оренди землі від 10.12.2003 року, укладений з ОСОБА_3 на підставі оскарженого рішення та скасувати його державну реєстрацію. Ухвала суду обґрунтована наявністю спору про право користування нерухомим майном між позивачами та ОСОБА_3, який має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржену ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та направити справу за їх позовом до суду для продовження розгляду. Апелянти вважають висновки суду помилковими, оскільки відповідач, як орган місцевого самоврядування та суб'єкт владних повноважень, прийняв рішення № 40/3 від 17.08.2002 року на виконання владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
У судовому засіданні апелянти підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справа адміністративної юрисдикції, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 3 цього ж Кодексу -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зважаючи на відсутність у діючому законодавстві поняття публічно-правового спору, його наявність визначається виходячи з критеріїв суб'єктного складу правовідносин, становища суб'єктів у правовідносинах, методу регулювання правовідносин та характеру домінуючого інтересу у правовідносинах.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом пред'явленого позову є спір про право користування нерухомим майном. Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним, оскільки він зроблений навіть без дослідження змісту оскарженого позивачами рішення, які, в свою чергу, просили суд витребувати його від Дніпропетровської міської ради.
Крім того, судом не враховано Рішення Конституційного Суду України 01.04.2010, № 10-рп/2010, яким дано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини 1 статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення питання, тому ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись статтями 195-196, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2012 року у справі № 2а-403/257/12 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвала суду оскарженню не підлягає відповідно до частини 2 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Т.І. Ясенова