Справа №2601/20236/12
Провадження № 2/752/663/13
Іменем України
20.02.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Овдій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу в розмірі 560 620 гривень та судових витрат у справі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 28.04.2009 р. на підставі договору позики він надав відповідачу, яка діяла на підставі довірності від ОСОБА_3, 65 000 доларів США, що на день звернення до суду становить 520 620 гривень.
07.05.2009 р. ОСОБА_4 згідно з договором позики отримала від нього 5000 доларів США, які віддала ОСОБА_2, а остання підтвердила їх отримання.
В подальшому, 23.05.2009 р. ОСОБА_2 письмово визнала свої зобов»язання на суму 70 000 доларів США, що за курсом НБУ становить 560 000 доларів США.
Термін боргового зобов»язання сплинув 28.06.2009 р., однак, як зазначає позивач, гроші відповідачем не були йому повернуті, в зв»язку з чим він вимушений звернутись до суду.
В ході розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, з обставин, викладених в позовній заяві. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не бажає в позасудовому порядку вирішувати даний спір та повертати кошти, будь-які звернення до неї не дали бажаного результату.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що будь-яких правовідносин між сторонами щодо наявності боргових зобов»язань не існує, а договір позики від 28.04.2009 р. та договір позики від 07.05.2009 р. був укладений не ОСОБА_2, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, які і мають боргові зобов»язання перед позивачем, а отже позов заявлений не до належного відповідача.
Треті особи в судове засідання не з»явились, про місце і час судового розгляду повідомлялись судом належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи не звертались, в зв»язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.
Вислухавши сторони, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судому встановлено, що 28.04.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, був укладений Договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність Позичальнику, якою є ОСОБА_3, на безпроцентній основі грошові кошти в розмірі 500 000 гривень, що еквівалентно 65 000 доларів США за курсом НБУ на дату підписання договору, а Позичальник зогбов»язалась повернути Позикодавцю готівкою зазначену суму в строк до 28.06.2009 р.
Відповідно до п.9 зазначеного Договору сторони погодились, що після повернення грошових коштів, визначених в п.1 Договору, Позикодавцем буде надано Позичальнику заяву про повний розрахунок, підпис на якій має бути нотаріально засвідчений. Без цієї заяви грошові кошти, визначені п.1 Договору, будуть після 28.06.2009 р. вважатися такими, що не є повернутими.
Суду не надано будь-яких доказів, що умови зазначеного Договору позики були виконані.
Даний договір на день розгляду справи є чинним і ніким не оспорювався.
На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Факт передачі коштів також не оспорювався в ході судового розгляду.
Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що зобов»язання за Договором позики від 28.04.2009 р. виникли у ОСОБА_2
Як вбачається з тексту Договору позики від 28.04.2009 р., і це не заперечувалось сторонами у справі, зазначений Договір підписувала ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5
Відповідно до ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов»язана або має право вчинити правочин від імені дргої сторони, яку вона представляє.
В силу положень ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов»язки особи, яку він представляє.
З огляду на викладені норми чинного законодавства, що регулюють відносини, пов»язані з представництвом, зобов»язання за Договором позики від 28.04.2009 р. виникли не у ОСОБА_2, а у ОСОБА_3 від імені якої діяла відповідач у справі.
Судом встановлено, що 07.05.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений Договір позики, відповідно до умов якого позивач надав останній грошову позику у вітчизняній валюті у сумі 40 000 гривень, або за встановленим курсом НБУ 5 000 доларів США строком на 15 днів з моменту отримання вказаної грошової суми.
Позичальник зобов»язалась повернути суму позики.
Відповідно до п.4 даного Договору при поверненні суми позики Позикодавець повинен повернути Позичальнику його розписку та договір позики.
Факт передачі коштів підтверджується розпискою, наданою ОСОБА_4 07.05.2009 р. про отримання коштів. В даній розписці міститься дописка про отримання коштів для ОСОБА_2
Оригінал Договору позики від 07.05.2009 р. та розписки про отримання коштів не був наданий суду з боку позивача.
Звертаючись до суду з позовом, а також в ході судового розгляду позивач посилався на те, що оскільки кошти за Договором позики від 07.05.2009 р. ОСОБА_4 отримала для ОСОБА_2 і їй передала зазначені кошти, саме у ОСОБА_2 виникли зобов»язання по їх поверненню.
Відповідно до ст.11 ЦК України зобов»язання виникають на підставі договору та інших правочинів.
Зобов»язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
Відповідно до положень ст.511 ЦК України зобов»язання не створює обов»язку для третьої особи.
Оскільки саме ОСОБА_4 взяла на семе зобов»язання повернути кошти, отримані за Договором позики від 07.05.2009 р., укладеним з ОСОБА_1, то відповідно вона повинна нести цивільну відповідальність і бути відповідачем у справі про стягнення грошових коштів за Договором позики від 07.05.2009 р.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_2 23.05.2009 р. взяла на себе зобов»язання по поверненню коштів, отриманих від ОСОБА_1 за Договорами позики від 28.04.2009 р. та від 07.05.2009 р., про що надала відповідне письмове зобов»язання.
Як вбачається з наданого суду письмового зобов»язання від 23.05.2009 р. ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності № 7398, що надана ОСОБА_3, зобов»язалась виконати наступні дії: у разі відмови від придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 за суму 140 000 доларів США, повернути отриманий завдаток в розмірі 70 000 доларів США, відповідно до договору позики від 28.04.2009 р до 27.05.2009 р. У разі укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зобов»язалась прийняти від ОСОБА_1 70 000 доларів США, як повну суму розрахунку між сторонами за договором купівлі-продажу.
Правовідносини, що виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за даним письмовим зобов»язанням пов»язані з укладенням договору купівлі-продажу квартири і не породжують зобов»язань, які виникли на підставі Договорів позики від 28.04.2009 р. та від 07.05.2009 р.
Крім того, як зазначалось вище, навіть в даному зобов»язанні ОСОБА_2 діє від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності № 7398., що в свою чергу не породжує обов»язку для представника.
Сторони у справі не укладали будь-яких правочинів щодо зміни боржника у зобов»язанні за Договорами позики, а тому зобов»язання за даними Договорами виникли саме у сторін правочину.
Свідчення, надані ОСОБА_6 в ході судового розгляду щодо передачі коштів ОСОБА_2 за Договором позики від 28.04.2009 р., не спростовують положень чинного законодавства щодо виникнення зобов»язань у сторін договору.
Враховуючи викладені обставини, аналізуючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги, заявлені позивачем до ОСОБА_2 є необгрунтованими, заявленими без відповідних правових підстав, а тому не можуть бути задоволені в зв»язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі ст.88 ЦПК України, суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат з відповідача.
Керуючись ст..ст.3, 10, 60, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики- залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя