Справа № 22-а-1050/08 р. Головуючий у першій інстанції: Морозов С.М.
Доповідач: Саприкіна І.В.
07 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Маслія В.І.., Коваля М.П.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 р. по справі за їх позовом до Акціонерного банку „Синтез”, Акціонерного товариства закритого типу страхова компанія „ЛЕММА” про визнання недійсним господарських зобов'язань, -
СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулись до Господарського суду м. Києва з позовом до АБ „Синез”, АТЗТ СК „ЛЕММА” про визнання недійсним господарських зобов'язань.
Постановою Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 рокув задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність оскаржуваного рішення, неповноту з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм судом першої інстанції матеріального права, що є підставами для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України АБ „Синтез” за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2006 р.
В ході проведення зазначеної перевірки було встановлено, що між Банком (страхувальник) та АТЗТ СК „ЛЕММА” (страховик) було укладено Генеральну угоду по страхуванню кредитів № 8971 від 29.11.2000 р. В рамках зазначеної Генеральної угоди, починаючи з 2004 р. укладалися однотипні договори страхування, термін дії яких обмежується календарним місяцем, а саме: від 30.12.2003 р. № 38/89/71, від 31.01.2004 р. № 39/8971, від 03.03.2004 р. № 40/89/71, від 30.ю04.2004 р. № 41/8971, від 30.05.2004 р. № 42/8971, від 01.06.2004 р. № 43/8971, від 01.07.2004 р. № 44/8971, від 01.08.2004 р. № 45/8971, від 01.09.2004 р. № 46/8971, від 01.10.2004 р. № 47/8971, від 01.11.2004 р. № 48/8971, від 01.12.2004 р. № 49/8971, 04.01.2005 р. № 50/8971, від 01.02.2005 р. № 51/8971, від 01.03.2005 р. № 52/8971, від 01.04.2005 р. № 53/8971, від 29.04.2005 р. № 54/8971, від 01.06.2005 р. № 55/8971, від 01.0.2005 р. № 56/8971, від 01.08.2005 р. № 57/8971, від 01.09.2005 р. № 58/8971, від 01.10.2005 р. № 59/8971, від 01.11.2005 р. № 60/8971, від 01.12.2005 р. № 61/8971, від 29.12.2005 р. № 62/8971, від 01.02.2006 р. № 63/8971, від 01.03.2006 р. № 64/8971.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконання зобов'язань за оспорюваними угодами є суперечними інтересам держави. Укладення таких угод є заздалегідь збитковою для банку діяльністю і не є господарською у розумінні Господарського кодексу України та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки не направлена на отримання прибутку. Крім того, банком в порушення положень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, неправомірно до складу валових витрат включені витрати зі страхування кредитних ризиків під страховий тариф вищий, ніж відсоткова ставка за кредитами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави. Крім того, навіть якщо допустити доведення протиправного умислу АБ „Синтез”, то на думку суду першої інстанції, в даному випадку застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, є неправомірним, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з такою вимогою.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст. 157 КАС України.
Колегія суддів, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про недоведеність направленості оскаржуваних угод на досягнення мети, що нібито завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.49 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є угода,укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. При наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін, все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй, на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Згідно з п.11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5\111 від 12.03.1999 року із змінами та доповненнями, необхідними умовами визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу у сторони (сторін) угоди. Тобтосторона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.
Із матеріалів справи не вбачається, в чому саме полягала заздалегідь суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.
Обставини, на які посилається позивач щодо укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства між відповідачами не є тими обставинами, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до Генеральної угоди по страхуванню кредитів № 8971 від 29.11.2000 р. укладеної між АБ „Синтез” та ЗАТ СК „ЛЕММА” останній, на підставі правил страхування кредитів № 2830 проводив страхування ризиків неповернення кредитів згідно з умовами кредитних договорів укладених між страхувальником та його позичальниками. Кожний місяць між страховиком та страхувальником укладались окремі договори страхування кредитів та в додатку до угод на кожний місяць відображався перелік кредитів на які розповсюджувалась дія договору срахування. Таким чином, АБ „Синтез” страхував весь кредитний пакет банку і страхова сума встановлювалась на весь кредитний пакет, тобто на групу страхових випадків, а не на кожний окремий страховий пакет. Крім того, операції зі страхування не є збитковими для відповідача, оскільки надання кредитів є господарською і основною діяльністю Банку.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати укладену відповідачами угоду недійсною, є правильним.
Проте, Господарський суд м. Києва не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.
Питання недійсності господарських зобов'язань та застосування відповідних санкцій врегульовані Цивільним законодавством України.
Положеннями статті 228 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину недійсним по зазначених позивачем підставах судовому розгляду не підлягають.
У таких випадках органи державної податкової служби на підставі п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» вправі звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Отже, відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.
Таким чином, судова колегія знаходить за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Акціонерного банку „Синтез”, Акціонерного товариства закритого типу Страхова компанія „ЛЕММА” про визнання недійсним господарських зобов'язань.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - задовольнити частково.
Постанову Господарського суду м. Києва від 16.04.2007 року - скасувати.
Провадження по справі за адміністративним позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Акціонерного банку „Синтез”, Акціонерного товариства закритого типу Страхова компанія „ЛЕММА” про визнання недійсним господарських зобов'язань - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: суддя:
Судді: