Справа: № 22-а-8865/08 Головуючий у І інстанції: Нечуй Б.П.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
27 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Бистрик Г. М.,
суддів Попович О.В. та Василенка Я.М.,
при секретарі Шевчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації, управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь за період з 01.10.2002 року по 30.09.2005 року: з Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації кошти в сумі 3 096, 80 грн. та з управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі в сумі 15 484, 00 грн., які передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон). Зазначив, що вищевказані кошти виплачувалися йому не відповідно до Закону, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, що призвело до порушення його прав.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 18.10.2007 року позов задоволено. Рішення суду вмотивовано тим, що виплатою зазначених допомог та доплат у твердих сумах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07. 1996 року порушені права позивача.
Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, як таку, що суперечить чинному законодавству, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу проти управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області, як неналежного відповідача у даній справі провадженням закрити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає - залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1 та 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії і з 01.04.1991 року отримує пенсію за віком та проживає в АДРЕСА_1 і що відповідно до переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.07.1991 року № 106 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року № 17, вказане село відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Статтями 37-39 Закону України передбачено, що особи, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також позивач має право згідно вищенаведених норм на доплату непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Згідно приписамст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового ату Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або в іншому правовому акті суд застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернути увагу на те, що відповідно ст.ст.8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами Закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та Громадянина, а також нові Закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
У Конституції України проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1), визнано , що найвищою соціальною цінністю в України є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Державі,а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчутними та непорушними (ст.21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних Законів не може бути звужений (ст.22).
Відповідно до ст.8 Конституції України визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими Законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватись органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводять до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень Законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках передбачених основним законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Рядом рішень Конституційного Суду України роз'яснено що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.
За змістом положень частин 2 і 3 ст. 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кошти на пенсійне забезпечення громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення згідно п. 24 постанови Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 року «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» (чинного на оспорюваний період) перераховуються Державним казначейством централізовано Пенсійному фонду.
Суд першої інстанції при розрахунку суми вищевказаних коштів, обґрунтовано керувався Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, яка порушує права позивача та правильно виходив з розміру мінімальних заробітних плат, які діяли у вказаних періодах та обґрунтованого прийшов до висновку про стягнення за період з 01.10.2002 року по 30.09.2005 року із управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації на користь позивача кошти в сумі 3 096, 80 грн. та з управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі кошти в сумі 15484, 00 грн.
Доводи апеляційної скарги стосовно застосування строку позовної давності один рік, не приймаються колегією суддів, оскільки КАС України, який передбачає річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, набув чинності 01.09.2005 року, тобто після того, коли у позивача виникло право на звернення до суду. А тому застосування до вимог про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом річного строку позовної давності фактично свідчитиме про застосування правила зворотної дії у часі норми процесуального закону. Проте надання новим правилам процесу зворотної дії порушує право позивача на доступ до суду, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованих Верховною Радою України 17.07.1997 року.
Постанова Лугинського районного суду Житомирської області від 18.10.2007 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 та 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області залишити без задоволення, постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді: