Іменем україни
17.09.2008 р.Справа №22а-2611/08×
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Малиніна В.В.
Романчук О.М.
при секретарі: Джуринська Н.В.
за участю:
представника позивача -
представника відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року у справі за позовом фірми „S&T Софт-Тронік” дочірнього підприємства, м. Київ до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Фірма „S&T Софт-Тронік” дочірнє підприємство звернулося до господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №0008382310/0 від 11.10.2006 року та №0008382310/1 від 15.12.2006 року, якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 174 183,0 грн., у тому числі: 126 716,0 грн. - основний платіж і 47 467,0 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та податкових повідомлень-рішень №0008392310/0 від 11.10.2006 року і №0008392310/1 від 15.12.2006 року, якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 791 727,0 грн., у тому числі: 527 818,0 грн. - основний платіж та 263 909,0 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Постановою господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року позов задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №0008382310/0 від 11.10.2006 року, №0008382310/1 від 15.12.2006 року, №0008392310/0 від 11.10.2006 року і №0008392310/1 від 15.12.2006 року.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, представником ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову постанову господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року - без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що В період з 16.08.2006 року по 13.09.2006 року співробітниками державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі по тексту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) було проведено планову виїзну перевірку фірми „S&T Софт-Тронік” дочірнього підприємства ( надалі по тексту „S&T Софт-Тронік”) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2006 року.
В ході перевірки було встановлено порушення позивачем пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5, п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З, п. 4.2 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.5.2 п. 7.5, пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2005 рік - 1 квартал 2006 року на 126 716,0 грн. та занижено чисту суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 527 818,0 грн.
За результатами перевірки, відповідачем 04.10.2006 року складено акт №428/23-10/20032321.
На підставі акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, 11.10.2006 року прийняті наступні податкові повідомлення-рішення
№0008382310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 174 183,0 грн., у тому числі: 126 716,0 грн. - основний платіж і 47 467,0 грн. - штрафні (фінансові) санкції,
№0008392310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 791 727,0 грн., з яких 527 818,0 грн. - основний платіж та 263 909,0 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись з результатами перевірки позивач звертався зі скаргами до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та державної податкової адміністрації у м. Києві.
За результатами оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення та прийняті наступні податкові повідомлення -рішення №0008382310/1 та №0008392310/1 від 15.12.2006 року.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції пп. 5.4.3, п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР та пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3; п. 4.2 ст.4; пп. 7.3.1, п. 7.3. пп. 7.5.2 п.7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивачем протягом 2005 року - І кварталу 2006 року здійснювалась заміна частин проданого на підставі договорів купівлі - продажу юридичним особам комп'ютерного обладнання. Зазначені заміни здійснювались позивачем на виконання гарантійних зобов'язань згідно договорів купівлі - продажу. Суми витрат понесених позивачем на здійснення зазначених операцій відносились останнім до складу валових витрат. Податок на додану вартість на суми гарантійних замін не нараховувався та до складу податкових зобов'язань не включався.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.4.3 п.5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати понесені позивачем на гарантійні ремонти відповідають визначеним законодавством ознакам. Законодавством не встановлюється жодних обмежень щодо включення до валових витрат, понесених платником податку витрат на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку юридичним особам та не поставлено в залежність право платника податків щодо віднесення витрат по гарантійним ремонтам до валових витрат від суб'єктного складу осіб, що звернулися за здійсненням гарантійного ремонту. Гарантія надається саме на товар проданий таким платником податку та не залежить від того кому саме він продавався.
Порядком обліку бракованих товарів, повернутих покупцям, у разі здійснення гарантійних замін товарів, а також обліку покупців, що отримали таку заміну бо послуги з ремонту (обслуговування), затвердженого Наказом державної податкової адміністрації України від 27.06.97 року, розробленого на виконання пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оприбуткування прибутку підприємств”, встановлено, що він поширюється на суб'єктів господарювання, які продають товар, надають послуги з ремонту, обслуговування та на юридичних і фізичних осіб, які купують товари або отримують послуги з ремонту, обслуговування.
Висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат на 506 864 грн. є безпідставними. У відповідача не було підстав для донарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток та відповідно для застосування штрафних санкцій.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно з п.1.4 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Пункт 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Як встановлено п.4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” безоплатно наданими товарами (роботами, послугами) вважаються товари, що: надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.
Згідно з вимогами законодавства України, надання послуг з гарантійного ремонту є обов'язком продавця (виробника) товару. Зокрема, ст. 678 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець, якому передано товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк (іншими словами, проведення гарантійного ремонту), відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Частина 6 ст. 269 Господарського кодексу України визначає, що постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Умови гарантійного ремонту, який здійснювався позивачем, передбачають повернення неякісних запасних частин. Зазначений факт підтверджується даними Книги обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну бракованого товару або послуги з ремонту(обслуговування) за 2005 рік - 1 квартал 2006 року.
Позивач здійснював заміну неякісних запасних частин у товарах, придбаних юридичними особами, на нові у відповідності до покладених на нього законодавством та договором зобов'язань. Вказана заміна відбувалась в межах цивільно-правових відносин між позивачем та відповідними юридичними особами, у рамках яких останні сплатили позивачеві повну вартість поставленого товару.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що усунення недоліків проданого товару, які виникли на протязі гарантійного терміну експлуатації, слід розуміти як спосіб реалізації права покупця на одержання товару належної якості у відповідності з умовами договору купівлі-продажу. Операції з гарантійного ремонту не є окремою безоплатною поставкою товарів (запасних частин), а фактично здійснюються на виконання зобов'язань продавця згідно договорів купівлі-продажу.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні (капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону).
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що діяльність позивача по здійсненню гарантійних ремонтів товарів, які були продані позивачем в зв'язку зі здійсненням останнім своєї господарської діяльності, також безпосередньо відноситься до господарської діяльності позивача.
У березні, квітні та травні 2005 року позивачем отримувались послуги від нерезидентів „SUN Vskrosystems”, Росія, „ЮНГ”, Росія, „Микроинформ”, Росія, „S&T AG”, Австрія , зокрема у березні, квітні, травні 2005 року отримано послуги згідно актів виконаних робіт та здійснено попередню оплату за них (сервісні зобов'язання, роботи по конфігуруванню обладнання, роботи по впровадженню програмного забезпечення та інші) на загальну суму 1625358,35 грн., у тому числі по періодах - березень 2005 року в сумі 550253,46 грн., квітень 2005 року в сумі 984 026,37 грн., травень 2005 року в сумі 91078, 52 грн.
Позивачем було нараховано та задекларовано в деклараціях по податку на додану вартість у березні, квітні та травні 2005 року суму податку на додану вартість у розмірі 325 072,00 грн. з операцій отримання послуг від нерезидента для їх використання та споживання на митній території України. Відповідні суми у квітні, травні та червні 2005 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту.
Відповідно до пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній у квітні-червні 2005 року) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Згідно з п.6.5 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість”, місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах „в”, „д” - „е” цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента
Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість „ встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість „ вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до Наказу ДПА України № 166 від 30.05.97 року „Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання” до розділу II „Податковий кредит” (рядки 10-15 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг), основних фондів на митній території України, імпортованих товарів, отриманих на митній території України від нерезидента послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, а також тих, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, або придбані з метою їх використання для поставки послуг за межами митної території України, місце поставки яких визначається відповідно до пункту 6.5 статті 6 Закону, окремо за цілями використання (здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню, звільнені від оподаткування, не є об'єктом оподаткування). Рядок 12.4 (послуги отримані від нерезидента) може бути заповнений лише за умови сплати до бюджету податку на додану вартість за отримані від нерезидента роботи (послуги). Датою сплати податку до бюджету в цьому разі вважається дата подання до податкової інспекції (адміністрації) податкової декларації, в якій сума податку на додану вартість за отримані від нерезидента роботи (послуги) включена до податкових зобов'язань (рядок 7).
Місцем поставки спірних послуг є територія України і відповідно, підприємство, виконуючи агентські (представницькі) дії від імені нерезидентів було зобов'язано виписувати податкові накладні у відповідності до вимог встановлених законом. Податкові, ж, накладні в свою чергу є підставою для віднесення покупцем зазначених в них сум до складу податкового кредиту.
Законом України „Про податок на додану вартість „ (в редакції, чинній у квітні-червні 2005 року) не встановлювалось жодних обмежень або заборон щодо віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг, отриманих від нерезидентів на території України, сплата податкових зобов'язань по яких була проведена в попередніх періодах.
Законом України „Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній у квітні-червні 2005 року) не було передбачено іншого (спеціального) порядку для визначення дати виникнення права покупця на податковий кредит для операцій з отримання послуг від нерезидентів на території України, сплата податкових зобов'язань по яких була проведена в попередніх періодах, дата виникнення права позивача на податковий кредит такого виду операцій має визначатись з врахуванням загальних положень пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону.
За таких обставин висновки суду про те, що позивач правомірно відніс у квітні, травні та червні суми податку на додану вартість, що нараховані на вартість послуг, отриманих від нерезидентів з місцем поставки на території України, до складу податкового кредиту, є правильними.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року у справі за позовом фірми „S&T Софт-Тронік” дочірнього підприємства, м. Київ до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.
Постанову господарського суду м.Києва від 18.04.2007 року - залишити без змін.
Провадження у справі закрити.
Оскарження
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді:
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В.Справа в апеляційній інстанції №22а-2611/08
Головуючий в першій інстанції - Копитова О.С.Справа в першій інстанції № 28/162-А