33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 лютого 2013 року Справа № 10/5007/1152/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Філіпова Т.Л. ,
судді Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Бугай Н.С.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.12 р. у справі № 10/5007/1152/12
за позовом ОСОБА_1 (м. Коростень)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод опалювальної техніки" (с. Іскорость, Коростенський район)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1. ОСОБА_2 (м. Коростень)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 2. ОСОБА_3 (м. Коростень)
про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства
За участю представників:
Позивача - ОСОБА_4 ( довіреність № б/н від 14.02.2013 р.)
Відповідача - ОСОБА_4 ( довіреність № 1 від 03.01.2013 р. )
Третьої особи 1 - ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1),
ОСОБА_5 (довіреність №б/н від 19.06.2012 р.)
Третьої особи 2 - не з'явився
Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2012 р. у справі №10/5007/1152/12 (суддя Прядко О.В.) у позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод опалювальної техніки", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства - відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, не підтверджені належними доказами ( т.1 арк.справи 153-155).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що ним було внесено до статутного капіталу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод опалювальної техніки" за квитанцією від 13.06.2012 р. №1883.555.2 - 1020 грн. 00 коп., внаслідок чого він набув права власності на частку у статутному капіталі товариства, що пропорційна сумі вартості таких вкладів. Оскільки, вартість вкладів станом на 15.06.2012р. становила 1200 грн. 00 коп., то частка позивача становила 85% статутного капіталу товариства.
Скаржник зазначає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно з»ясовано обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступних підстав (т.2 арк.справи 3-9).
Вказує, що корпоративні права є різновидом майнових прав, які безпосередньо пов'язані з майном і не можуть відчужуватися окремо від майна, тому учасник товариства з обмеженою відповідальністю, котрий не виконав свого обов'язку щодо внесення коштів до статутного капіталу товариства, право власності на корпоративні права на невнесену частку не набуває.
Також зазначає, що згідно частини 4 пункту 30 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від 24.10.2008 р. у разі, якщо учасник не повністю вніс (не повністю оплатив) свій вклад до статутного капіталу товариства, йому виплачується дійсна вартість частки пропорційно внесеній (оплаченій) частині вкладу. Отже, учасник товариства не набуває права власності на невнесену частку у статутний капітал, оскільки в нього не має повноважень щодо розпорядження (основною складовою права власності) невнесеною часткою, та не має права на користування цією часткою і на отримання дивідендів.
Зазначає, що голоси учасників, пропорційно розміру їх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу, при визначенні правомочності загальних зборів учасників та результатів голосування за прийняття рішень не повинні враховуватися (ч.4 ст.58 ЗУ «Про господарські товариства»).
Вважає, що позиція судів, коли вони враховують лише дані зі статуту товариства з обмеженою відповідальністю та з єдиного державного реєстру як докази наявності корпоративного права в учасника товариства і те, що голоси учасників, які неповністю сплатили вартість своїх вкладів, підлягають врахуванню є такою, що суперечить чинному законодавству України.
Позивачем було подано клопотання у суді першої інстанції, в якому повідомлялося про звернення ТзОВ «Ліхтнер Бетон Львів" до КСУ за наданням офіційного тлумачення частини четвертої статті 58 Закону України "Про господарські товариства». В порушення ст. 79 ГПК України, суд відмовив у зупиненні провадження у справі №10/5007/1152/12.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, документів, які підтверджують факт внесення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 свого вкладу повністю або частково не надано до проведення оскаржуваного рішення, а тому ОСОБА_2 не набув прав володіти кількістю голосів пропорційну розміру часток у статутному фонді та не набув корпоративного права на управління справами господарського товариства через його вищий орган - загальні збори учасників.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції припустився помилкового висновку про те, що не внесення ОСОБА_2 50 відсотків до статутного капіталу не впливає на його розмір частки у статутному капіталі. Оскільки, право учасника брати участь в управлінні справами товариства передбачене п. «а» абз.1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» кореспондується з обов'язком учасника товариства виконувати свої зобов"язання перед товариством, в тому числі і пов"язані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами відповідно п. «б» абз.1 ст.11 вищезазначеного закону.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №10/5007/1152/12 від 08.01.2013 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 06.02.2013 р. (т.2 арк.справи 2).
Представник відповідача подав через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду 06.02.2013 р. клопотання, в якому просить прийняти визнання відповідачем - ТзОВ "Коростенський завод опалювальної техніки" позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 та прийняти нове рішення, яким задоволити даний позов ((вх. №1152/13,Д-1), т.2 арк.справи 22).
06.02.2013 р. у судове засідання не з»явилися представник позивача та третьої особи 2.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв»язку з неявкою повноважних представників сторін у судове засідання та з метою повного, всебічного та об»єктивного розгляду справи, колегія суддів відклала розгляд апеляційної скарги на 19.02.2013 р.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 19.02.2013 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення скасувати, апеляційну скаргу - задоволити.
Представник відповідача визнав позовні вимоги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просив суд рішення скасувати, апеляційну скаргу - задоволити.
Представник третьої особи 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги. Просив суд рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.91), Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод опалювальної техніки" (далі - відповідач) є юридичною особою, яка зареєстрована 28.07.2011 державним реєстратором Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області за адресою: 11509, Житомирська область, Коростенський район, село Іскорость, вул. Центральна, будинок 50.
Статею 51 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.
Із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.91) та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод опалювальної техніки" (а.с. 62-80) вбачається, що засновниками (учасниками) товариства є ОСОБА_1 (далі - позивач), ОСОБА_2 та ОСОБА_8.
Пунктом 6.5 Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності товариства, за рахунок внеску засновника створюється статутний капітал товариства у розмірі 2000,00грн.
Розподіл статутного капіталу між учасниками відбувається наступним чином:
- ОСОБА_1 володіє часткою у розмірі 1020,00грн., що відповідає 51% Статутного капіталу товариства;
- ОСОБА_2 володіє часткою у розмірі 800,00грн., що відповідає 40% Статутного капіталу товариства;
- ОСОБА_8 володіє часткою у розмірі 180,00грн., що відповідає 9% Статутного капіталу товариства.
Відповідно до п.1 ст. 144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст. 115 ЦКУ, ч.1 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства").
Законом України "Про господарські товариства", зокрема п.б ч.1 ст.11, визначено, що учасники товариства зобов'язані виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами.
Згідно п. 6.10 Статуту товариства, до моменту державної реєстрації товариства учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Вказані положення статуту кореспондуються зі ст. 52 Закону України "Про господарські товариства", згідно якої статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.
З наявного у справі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.91) вбачається, що датою первинної реєстрації товариства є 28.07.2011, звідси однорічний строк внесення засновниками коштів до статутного капіталу товариства закінчився 27.07.2012.
Як встановлено місцевим господарським судом згідно квитанції від 13.06.2012 №1883.555.2, позивач вніс 13.06.2012 до статутного капіталу товариства 1020,00грн. (а.с.145). Інша частина статутного капіталу була сплачена учасниками ТзОВ "Коростенський завод опалювальної техніки" на виконання вимог ч.1 ст. 52 ЗУ "Про господарські товариства" та п. 6.10 Статуту до закінчення однорічного строку з дня державної реєстрації товариства (що відповідає початку діяльності товариства)(а.с.143-144,148).
Отже, станом на 15.06.2012 позивач - ОСОБА_1 був учасником вказаного товариства та володів часткою у розмірі 1020,00грн, що згідно Статуту товариства відповідає 51% статутного капіталу товариства.
Вносячи кошти в статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю, засновник цього товариства прагне користуватися конкретним матеріальним благом - корпоративними правами (ст. 167 ГК України), в обсязі передбаченому чинним законодавством України.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання його власником 85%, а не 51% капіталу товариства, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що позивач фактично просить суд внести зміни до статуту товариства, що належить до виключної компетенції загальних зборів товариства (ст. 59 Закону України "Про господарські товариства") та прямо суперечить ст. 6 ГКУ, згідно якої одним із загальних принципів господарювання в Україні визначено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі і судів, у господарські відносини.
Крім цього статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що відповідає приписам ст.15,16 ЦК України.
У відповідності до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (ч.2 ст. 20 ГПК).
За змістом статей 190, 392 ЦК України, власник майна (майнових прав) може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В суді першої інстанції вимоги ухвал суду від 29.10.2012 та 13.11.2012 щодо надання свідоцтва учасника, позивачем не виконано. Згідно усних пояснень учасників судового процесу, позивачу не видавалось свідоцтво, передбачене ч. 6 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" .
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 1 ГПК України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб.
Вказана правова позиція викладена і в п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2012 р. у справі № 10/5007/1152/12 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Дужич С.П.