19 лютого 2013 р. Справа № 902/178/13-г
Провадження № 13/902/4/13
Господарський суд Вінницької області в складі
головуючого судді Тісецького С.С.,
при секретарі судового засідання Кучер Р.П.,
розглянувши в приміщенні суду справу
за позовом: Управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області (код ЄДРПОУ 26285320, 24321, м. Ладижин, вул. Процишина, 91, Вінницька область)
до: державного підприємства "Ензим" (код ЄДРПОУ 00479824, 24321, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, 2, Вінницька область)
про стягнення 15533,97 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача : Линдюк О.А. - за довіреністю
від відповідача : Жгун З.Р. - за довіреністю
Управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області 04.02.2013 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до державного підприємства "Ензим" про стягнення 15 533,97 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 05.02.2013 року порушено провадження у справі № 902/178/13-г з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 19.02.2013 року.
18.02.2013 року від відповідача надійшов відзив на позов № 02/15-13 від 15.02.2013 року наступного змісту.
В ході провадження справи № 175/10-283 про визнання державного підприємства "Ензим" банкрутом, порушеної арбітражним судом Вінницької області 26.04.1999 року, ухвалою господарського суду від 31.08.2004 року було затверджено реєстр вимог кредиторів, серед яких були й віднесені до третьої черги задоволення вимоги УПФУ в м. Ладижин, у склад яких входила й сума регресу у розмірі 15 533,97 грн..
Згідно п. 1.7 затвердженої ухвалою господарського суду Вінницької області від 02 вересня 2004 року у справі № 175/10-283 мирової угоди, укладеної 26.07.2004 р. між кредиторами та підприємством в процедурі санації, була надана відстрочка по сплаті заборгованості кредиторам третьої черги, у тому числі й УПФУ в м. Ладижин, на строк 4 роки з дати затвердження господарським судом цієї мирової угоди, тобто до 02 вересня 2008 року.
Підприємство із-за відсутності коштів, не змогло виконати цієї умови зазначеної мирової угоди. Повністю відсутні грошові кошти і на сьогоднішній день, оскільки підприємство, з часу перебування його в стані банкрутства, передачі, на виконання умов мирової угоди, в жовтні 2004 року своїх майнових активів ЗАТ "Ензим" та вивільнення працівників, господарської діяльності не веде.
Цивільний кодекс Української РСР (1963 року) та ст. 460 на яку позивач посилається як на підставу стягнення в порядку регресу суми 15 533,97 грн., з 1 січня 2004 року втратив свою чинність, а у чинному Цивільному кодексі України та в інших нормативних актах норми, що містились у ст. 460 Цивільного кодексу Української РСР відсутні. Оскільки вимоги позивача на час їх пред'явлення законом не передбачені, то й правових підстав для їх стягнення не існує. Підприємство заперечує проти задоволення позовних вимог, що не ґрунтуються на законі і не відповідають чинному законодавству.
Позов поданий позивачем після спливу встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.
Позивач про несплату відповідачем вищезазначеної суми у відстрочений мировою угодою термін дізнався 02.09.2008 року, і з наступного дня - 03.09.2008 року почався перебіг загальної трирічної позовної давності, строк якої сплив 03.09.2011 року.
Позов же про стягнення з підприємства відстроченої суми регресу 15 533,97 грн. поданий до господарського суду 04.02.2013 року.
Враховуючи викладене та керуючись частинами 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення з підприємства в порядку регресу суми 15 533,97 грн. та у задоволенні позову відмовити.
На визначену дату 19.02.2013 року з'явилися представники позивача та відповідача.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові. Представник відповідача позов не визнала з підстав та за обставин, вказаних у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.10.2003 Управлінням пенсійного фонду України у м. Ладижин проведена перевірка правильності обчислення, повноти нарахування зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.04.2003 року по 01.10.2003 року державного підприємства "Ензим". Згідно даного акту сума регресних вимог на 01.10.2003 року становить 15 533,97 грн..
31.08.2004 року позивачем та відповідачем складно акт про проведення взаємозвірки розрахунків по сплаті збору до Пенсійного фонду України та регресних вимогах між управлінням ПФУ у м. Ладижин та ДП "Ензим" станом на 31.08.2004 року , відповідно до якого сума регресних вимог становить 15 533,97 грн..
Відповідно до картки особового рахунку по обліку платежів за регресними вимогами ДП "Ензим" за період з 01.01.2004 року по 29.01.2013 року сума заборгованості становить 15 533,97 грн..
Також як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Вінницькою області від 31.08.2004 року у справі № 175/10-283 за заявою ДАК "Укрресурси" до державного підприємства "Ензим" про визнання банкрутом, зокрема, п. 12 ухвалено затвердити реєстр вимог кредиторів боржника ДП "Ензим" а саме : Управління пенсійного фонду України у м. Ладижин з сумою вимог 1 546 782,36 грн.; основний борг - 1 546 782,36 грн. третя черга; заборгованість яка виникла в ході процедури банкруцтва - 621 749,87 грн..
В подальшому, ухвалою господарського суду Вінницькою області від 02.09.2004 року у справі № 175/10-283 затверджено мирову угоду за змістом п. 1.7 якої, комітет надає відстрочку по сплаті заборгованості кредиторам третьої черги : Тростянецькій ОДПІ в розмірі 273 196,23 грн., Управлінню ПФУ у м. Ладижин в розмірі 1 546 782,36 грн. та Ладижинському міському центру зайнятості в розмірі 70 722,54 грн., що разом з заборгованістю яка виникла в ході процедури банкруцтва (відповідно 125 939,23 грн., 621 749,87 грн. та 40 469,1 грн.) становить 2 678 859,33 коп. на строк 4 роки з дати затвердження господарським судом цієї мирової угоди.
Окрім того, ухвалою господарського суду Вінницькою області від 27.11.2008 року у вказаній вище справі відмовлено Управлінню ПФУ у м. Ладижин в задоволенні заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення ухвали від 02.09.2004 року до виконання та обрахування строку звернення документу до виконання з 02.09.2008 року.
Зокрема, суд у вказаній ухвалі встановив, що 14.10.2008 р. управління ПФУ у м. Ладижин звернулося у відділ ДВС Ладижинського міського управління юстиції з заявою про виконання ухвали господарського суду Вінницької області від 02.09.2004 р. у справі № 175/10-283.
На підставі ст.ст. 19, 21 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець постановою від 15.10.2008 р. відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження, оскільки пропущено трирічний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а у самому виконавчому документі не зазначено іншого строку пред'явлення його до виконання.
Пропущення строку звернення виконавчого документа до виконання не залежало від управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області, так як згідно умов мирової угоди боржнику надавалася відстрочка по сплаті боргу до 02.09.2008 року. Саме після настання цього терміну управління почало вживати заходи для примусового стягнення боргу.
В зв'язку з цим, заявник просив суд відновити пропущений строк звернення ухвали господарського суду Вінницької області від 02.09.2004 року у справі № 175/10-283 до виконання та обраховувати строк звернення документа до виконання з 02.09.2008 року.
Водночас, суд розглянувши дану заяву зазначив, що ухвала по справі № 175/10-283 прийнята 02.09.2004 року, строк оплати боргу перед Управлінням ПФУ 02.09.2008 р., а тому немає юридичних підстав продовжувати дію ухвали, яка чинна і буде такою до повного виконання мирової угоди боржником.
Твердження, що по зазначеній ухвалі уже неможливе виконання умов мирової угоди помилкове. Управління ПФУ не мало прав вимагати кошти до 02.09.2008 р. і ДВС району не може ствердно зазначити про строк початку та закінчення трьохрічного терміну дії виконавчого документу.
Та посилання заявника на ст. 119 ГПК України безпідставне. Вказана стаття регулює питання поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.
За таких обставин в задоволенні заяви Управління ПФУ у м. Ладижин судом відмовлено.
Окрім того, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.12.2012 року закрито провадження у справі № 2а/0270/5331/12 за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області до державного підприємства "Ензим" про стягнення заборгованості.
Адміністративний суд у ході розгляду зазначеної вище справи з'ясував, що сума в розмірі 15 533,97 грн. вимогу про стягнення якої заявленоу справі не є недоїмкою як в розумінні Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" так і Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Правовий режим вказаних коштів визначався ст. 460 ЦК УРСР, яка втратила чинність. Таким чином, на момент звернення до суду суб'єкт владних повноважень - управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області не наділявся нормами чинного законодавства України правом звернення в суд із регресними вимогами про стягнення сум у відповідності із ст. 460 ЦК УРСР. Отже, враховуючи приписи п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України, суд дійшов до висновку про неналежність розгляду даної справи у порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Абзац 4 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, визначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 15 533,97 грн..
Підставами позову позивач зазначив обставини, відповідно до яких за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 15 533,97 грн. як сума відшкодування в регресному порядку виплаченої пенсії по інвалідності та по трудовому каліцтву.
В силу п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 27.10.2003 року позивачем проведено перевірку правильності обчислення, повноти нарахування зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.04.2003 року по 01.10.2003 року державного підприємства "Ензим" та складено акт, згідно якого сума регресних вимог на 01.10.2003 року становить 15 533,97 грн..
31.08.2004 року позивачем та відповідачем обопільно підписано акт взаємозвірки розрахунків по сплаті збору до Пенсійного фонду України та регресних вимогах між управлінням ПФУ у м. Ладижин та ДП "Ензим", відповідно до якого сума регресних вимог становить 15 533,97 грн.
При цьому, у позовній заяві, позивач вказує, що ним відновлено заборгованість зі сплати регресних вимог по картці рахунку ДП "Ензим", яка не сплачена по сьогодні.
Водночас, позивачем не наведено норм законодавства щодо вчинення таких дій.
Разом з тим, позивач посилається на ст. 460 ЦК УРСР (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин), організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього Кодексу.
Станом на день звернення позивача із позовом до господарського суду (04.02.2013 року) вказана норма закону втратила чинність.
Також судом встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницькою області від 31.08.2004 року у справі № 175/10-283 за заявою ДАК "Укрресурси" до державного підприємства "Ензим" про визнання банкрутом, зокрема, п. 12 ухвалено затвердити реєстр вимог кредиторів боржника ДП "Ензим" а саме : Управління пенсійного фонду України у м. Ладижин з сумою вимог 1 546 782,36 грн.; основний борг - 1 546 782,36 грн. третя черга; заборгованість яка виникла в ході процедури банкруцтва - 621 749,87 грн.
Окрім того, ухвалою господарського суду Вінницькою області від 02.09.2004 року у справі № 175/10-283 затверджено мирову угоду якою надано відстрочку по сплаті заборгованості кредиторам третьої черги, зокрема, Управлінню ПФУ у м. Ладижин в розмірі 1 546 782,36 грн. на строк 4 роки з дати затвердження господарським судом цієї мирової угоди.
Ухвалою господарського суду Вінницькою області від 27.11.2008 року у справі № 175/10-283 відмовлено позивачу у задоволенні заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення ухвали від 02.09.2004 року до виконання та обрахування строку звернення документу до виконання з 02.09.2008 року.
За змістом даної ухвали суд встановив, що управління ПФУ у м. Ладижин 14.10.2008 року зверталося у відділ ДВС Ладижинського міського управління юстиції із заявою про виконання ухвали господарського суду Вінницької області від 02.09.2004 р. у справі № 175/10-283, однак останній постановою від 15.10.2008 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження, оскільки пропущено трирічний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а у самому виконавчому документі не зазначено іншого строку пред'явлення його до виконання.
В силу п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи : ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Отже за змістом даної статті, ухвала суду від 02.09.2004 року про затвердження мирової угоди є виконавчим документом.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону на момент звернення із ухвалою від 02.09.2004 року до відділу ДВС), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки : виконавчі листи та інші судові документи- протягом трьох років.
Водночас, позивачем не надано суду доказів в підтвердження звернення до органів ДВС напротязі 3-річного строку із ухвалою суду від 02.09.2004 р. у справі № 175/10-283 після закінчення 4-річного терміну наданої відстрочки.
Також позивачем не надано доказів щодо оскарження дій відділу ДВС у встановленому законодавством порядку стосовно відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з приводу виконання зазначеної вище ухвали суду.
Разом з тим, позивач із позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 15 533,97 грн. звернувся 20.11.2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою даного суду від 07.12.2012 року закрито провадження у справі № 2а/0270/5331/12 за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області до державного підприємства "Ензим" про стягнення заборгованості , оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також адміністративний суд вказав, що на момент звернення до суду суб'єкт владних повноважень - управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області не наділявся нормами чинного законодавства України правом звернення в суд із регресними вимогами про стягнення сум у відповідності із ст. 460 ЦК УРСР.
Пункт 38 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" № 01-08/163 від 12.03.2009 року визначає, що за змістом і направленістю положень статті 35 ГПК рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи (частина четверта статті 35 ГПК). Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті ГПК зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало.
З урахуванням викладеного, встановлених обставин справи та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Судові витрати з розгляду даної справи відповідно до положень ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, -
Відмовити у задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області про стягнення з державного підприємства "Ензим" заборгованості в сумі 15 533,97 грн..
Повне рішення складено 22 лютого 2013 р.
Суддя Тісецький С.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи