ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-57/18412-2012 12.02.13
За позовом Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний
передавальний центр"
до Національної телекомпанії України
про спонукання підписати акт
Суддя Гулевець О.В.
Представники сторін:
Від позивача: Коваленко Л.О. (Дов.)
Від відповідача: Шелестун Д.М. (Дов.)
У судовому засіданні 12.02.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач - Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача - Національної телекомпанії України про зобов'язання Національної телекомпанії України підтвердити виконання зобов'язань Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" за Договором №517-40 від 30.06.2010 року шляхом підписання акту виконаних робіт за грудень 2010 року та остаточно розрахуватись за цим Договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-57/18412-2012 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.01.2013р.
31.01.2013р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача - Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" надійшли документи по справі.
31.01.2013р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Національної телекомпанії України надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів надання відповідачу послуг за грудень 2010 року за Договором №517-40 від 30.06.2010 року. Крім того, позивачем не надано доказів відправлення відповідачу акту виконаних робіт за грудень 2010 року та рахунку на оплату.
В судовому засіданні 31.01.2013р. оголошено перерву до 12.02.2013р.
12.02.2013р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Національної телекомпанії України надійшли документи по справі та доповнення до відзиву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що нормами ГК України та ЦК України не передбачено такого способу захисту прав, як спонукання підписати акт виконаних робіт.
Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2013р. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.02.2013р. позовні вимоги заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд
Позивач, мотивуючи позовні вимоги зазначає, що між Державним підприємством "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" (позивач, виконавець) та Національною телекомпанією України (відповідач, замовник) укладено Договір №517-40 від 30.06.2010 року (далі - Договір) про надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження (трансляції) програм відповідача поза межами державного замовлення.
Згідно з п. 1 Додаткової угоди №2 від 28.07.2010 року до Договору, визначено, що у зв'язку із збільшенням потреб відповідача в наданні позивачем послуг очікуваний загальний обсяг мовлення поза межами державного замовлення за Договором з урахуванням вимог Додаткової угоди №1 від 28.07.2010 року може збільшуватися до 1660,0 годин мовлення та відповідно очікувана вартість послуг за Договором може збільшуватись до 912 235 грн. 17 коп.
Пунктом 2 Договору передбачено, що сторони за Договором домовились про взяття юридичних зобов'язань та їх реєстрації поетапно в межах затверджених кошторисних призначень.
Відповідно до п.2.1 Договору позивач за допомогою технічних засобів надавав позивачу телекомунікаційні послуги та забезпечував безперебійну роботу технічних засобів, задіяних при наданні послуг та зазначених у додатку № 1 до Договору.
Відповідно до п. 2.2.4. визначено обов'язок відповідача оплачувати надані послуги в порядку, передбаченому розділом 4 цього Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Договору позивач щомісяця, протягом двох робочих днів з дати надання відповідачу розподілу фактичних обсягів послуг за цим Договором складав Акти здавання-приймання наданих послуг і зведення на оплату за підсумками роботи технічних засобів з урахуванням пункту 2.2.1 Договору, після чого направляв рахунок, Акти і зведення відповідачу в копіях по факсу та в оригіналі поштою.
Позивач, стверджує, що ним було надіслано відповідачу Акт здавання-приймання наданих послуг за грудень 2010 року. Проте, відповідач вищевказаний акт позивачу не повернув, протоколи зауважень або заперечень, у відповідності до п. 4.4 Договору не склав.
Відсутність зауважень та заперечень з боку відповідача, на думку позивача, свідчить про прийняття наданих послуг. Також, позивачем зазначено, що у відповідача наявна перед позивачем заборгованість за грудень місяць 2010 року у розмірі - 114980,99 грн.
Позивач, вказує, що ним здійснено направлення претензії на адресу відповідача вих. №269/12 від 22.03.2011р., що залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи зазначені обставини, позивач вважає своє матеріальне право за Договором порушеним, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовною заявою про зобов'язання Національної телекомпанії України підтвердити виконання зобов'язань Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" за Договором №517-40 від 30.06.2010 року шляхом підписання акту виконаних робіт за грудень 2010 року та остаточно розрахуватись за цим Договором.
Відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів надання відповідачу послуг за грудень 2010 року за Договором №517-40 від 30.06.2010 року, не надано доказів відправлення відповідачу акту виконаних робіт за грудень 2010 року та рахунку на оплату. Крім того, нормами ГК України та ЦК України не передбачено такого способу захисту прав, як спонукання підписати акт виконаних робіт.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Як визначено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин, як різновид юридичних фактів, характеризується, тим, що він є вольовим актом і воля сторін у правочині має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тобто на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, серед переліку наведених норм чинного законодавства України відсутній такий спосіб захисту права як зобов'язання відповідача підтвердити виконання зобов'язань позивачем за Договором №517-40 від 30.06.2010 року шляхом підписання акту виконаних робіт за грудень 2010 року та остаточно розрахуватись за цим Договором.
Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна спиратись на підставу позову.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
Разом з тим, передбачений умовами Договору №517-40 від 30.06.2010 року акт виконаних робіт є доказом на підтвердження певних обставин, в даному випадку, виконання робіт за договором та їх здача позивачем та прийняття їх відповідачем.
Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів виконаних робіт, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.
Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підтвердити виконання зобов'язань позивачем за Договором №517-40 від 30.06.2010 року шляхом підписання акту виконаних робіт за грудень 2010 року та остаточно розрахуватись за цим Договором, не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Відповідно до п. 3 Листа Вищого господарського суду України № 01-8/2229 від 25.11.2005р. "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року", дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 р. у справі № 10/732.
Суд, також бере до уваги те, що вимога позивача про зобов'язання Національну телекомпанію України підтвердити виконання зобов'язань Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" за Договором №517-40 від 30.06.2010 року шляхом підписання акту виконаних робіт за грудень 2010 року та остаточно розрахуватись за цим Договором, не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Суд, звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися до вимогою про вирішення спору про право цивільне, обравши спосіб захисту цивільних прав та інтересів визначений у відповідності до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 18.02.2013р.
Суддя О.В. Гулевець