33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"13" лютого 2013 р. Справа № 2/5007/1231/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуюча суддя Сініцина Л.М.
судді Гудак А.В.
Олексюк Г.Є.
при секретарі судового засідання Берун О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." від 03.12.2012 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 20.11.12 р. у справі № 2/5007/1231/12
за позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Житомир
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М", смт. Клевань-2, Рівненська область
про визнання недійсним договору поставки № 0902/2011 від 09.02.2011р.
за участю представників сторін:
від позивача - Скиданчук І.В. - юрисконсульт, довіреність в справі;
від відповідача - Дяденчук А.І. - представник, довіреність в справі.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.11.2012 р. у справі № 2/5007/1231/12 (суддя Тимошенко О.М.) задоволено позов Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М" та визнано недійсним договір № 0902/2011 від 09 лютого 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." та Філією Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор". При прийнятті рішення суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання згоди засновника ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на укладення правочину Філією "Коростенська ДЕД" з ТОВ "Колор С.І.М"; висновок про те, що всупереч приписів частини 3 статті 92 ЦК України, Філія "Коростенська ДЕД" перевищила надані їй повноваження на укладення спірного договору, є правомірним.
Не погоджуючись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Колор C.I.M." звернулося з апеляційною скаргою від 03.12.2012 р., в якій просило рішення господарського суду Житомирської області від 20.11.2012 р. у справі 2/5007/1231/12 скасувати повністю, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Суд належним чином не дослідив уcix доказів, які є наявними у матеріалах справи, надав їм неналежну оцінку. Конклюдентні дії позивача, як на підставу схвалення правочину, полягають у заповненні з його сторони податкової декларації з ПДВ за лютий 2011 року, в якій позивач засвідчує облік оподатковуваних операцій з поставки відповідачем товару за спірним договором i віднесення сум ПДВ за цими поставками до податкового кредиту, що безумовно свідчить про вчинення позивачем конклюдентних дій з прийняття спірного договору до виконання. Факт здійснення поставки та схвалення правочину підприємством безпосередньо стверджується зазначенням в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за лютий 2011 року згідно яких вбачається включення обсягу поставки в сумі 52 127 грн. 20 коп. та суми ПДВ в poзмipi 10 425 грн. 44 коп. (рядок № 57). На основі податкової накладної позивачем було заповнено податкову декларацію та засвідчено облік оподатковуваних операцій з поставки відповідачем товару за спірним договором i віднесено суми ПДВ за цими поставками до податкового кредиту. Зазначена податкова накладна має посилання на оспорюваний правочин, i позивачем при заповненні податкових декларацій на основі зазначеної податкової накладної жодних претензій не ставилося i зазначений договір не оспорювався. Позивач вчинив дії щодо прийняття оспорюваного договору до виконання. Інших догoвоpiв між сторонами укладено не було, та жодних інших зобов'язань між сторонами на даний час не існує. Жодним нормативно-правовим актом не вимагається зазначати у видатковій накладній підставу для здійснення господарської операції, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємств, враховуючи, що вci цi дані зазначені безпосередньо у договорі на виконання якого, відповідачем й була здійснена поставка товару позивачу. (Аналогічну правову позицію було викладено в постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2010 року у cпpaвi № 39/71). Засвідчення факту поставки товару, прийняття його до оплати, відображення податкових зобов'язань за поставлений товар юридичною особою безумовно свідчить про схвалення нею правочину. Вищий господарський суд України висловив свою позицію з аналогічного спору у постановах у cправах № 5016/3319/2011(8/163) від 05.04.2012 р. та № 5016/3316/2011(7/147) від 24.05.2012 р. Вчинення з боку позивача у cправi конклюдентних дій з прийняття оспорюваного договору, свідчить про схвалення зазначеного правочину у розумінні статті 241 ЦК України та безпідставність позовних вимог позивача. Укладаючи зазначений правочин, товариство не знало про обмеження, які є наявними у філії підприємства на укладення договорів та його директора. Долучена до матеріалів справи копія журналу реєстрації доручень за 2011 piк, як єдиний доказ в якості підтвердження що довіреність на укладення оспорюваного договору керівнику філії Коростенська ДЕД не видавалася, є неналежним та недопустимим доказом. У вказаному журналі не пронумеровані сторінки i він є не прошнурованим, має довільну форму, що дає легкий доступ до внесення до нього будь-яких змін, зокрема змін щодо дописання будь-яких відомостей чи вилучення певної інформації. Позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, позивач в супереч положенням ст. 34 ГПК України не довів cвоїx вимог.
Позивач - Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2012 року по cправi № 11/5007/1231/12 - без змін, посилаючись на те, що судом було винесено законне рішення, була надана належна правова оцінка доказам та взято до уваги yci докази та обґрунтування щодо неправомірностi укладення договору поставки. З боку покупця він був підписаний начальником філії, яка є відособленим підрозділом, не є юридичною особою, а договір підписаний не уповноваженою особою, з перевищенням повноважень, бо начальник філії вправі укладати договори лише на підставі довіреності виданої підприємством, тобто ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Bci ці обставини чітко зазначені у Пoлoжeннi про філію. Юридичною особою, вказаний договір не був схвалений. У підприємства з відповідачем не було жодних правовідносин. Підприємство договір не підписувало, товар по накладним не отримувало, кошти на розрахунковий рахунок відповідача не перераховувало, не підписувало жодних інших документів, де було б зазначено саме про договір поставки № 0902/2011 від 09.02.2011року, а тому схвалення якого вимагає ч.1 ст.241 ЦК України не відбулося. Позивач не погоджується з твердженнями апелянта про те, що засвідчення у податкових документах факту поставки товару на підставі оспорюваного правочину стверджують про висловлення бажання позивачем на встановлення прововідношення щодо отримання та оплати поставленого відповідачем товару. Податкову накладну відповідача було включено філією "Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" до реєстру отриманих податкових накладних. Оскільки, філії, як відокремлені підрозділи юридичної особи, на підставі наданих їм повноважень, самостійно ведуть облік фінансово-господарської діяльності, їм делеговано право виписки та отримання податкових накладних, складання реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, на підставі яких складається додаток № 5 та відповідно формується декларація з ПДВ, тобто сама юридична особа не вводить в реєстр податкові накладні філій, та не може знати на підставі якої першої події була видана податкова накладна. A нів peєcтpi отриманих податкових накладних, a ні в самій декларації, а також в жодних інших документах, не вказано номеру оспорюваного договору поставки № 0902/2011. Не вказано i в самій податковій декларації суму 46 914,48 грн. - як суму договору поставки № 0902/2011. Тому, жодних конклюдентних дій з прийняття оспорюваного договору позивач не вчиняв. Поставки здійснено не було. Товар, a нi філія, а ні сама юридична особа, не отримували. Стандартної форми журналу реєстрації доручень законодавством не встановлено. На підприємстві вносити yci відомості до вищевказаного журналу можуть працівники юридичного відділу, на той момент в журнал записував відомості лише начальник юридичного відділу, тому й виконаний він лише однією людиною. Припущення про переписування та вилучення інформації про довіреність з журналу є надуманим. При укладанні договору сторони повинні вивчити установчі документи контрагента, визначити коло повноважень керівників, витребувати додаткові документи, які б свідчили про повноваження представників контрагентів. Реєструючи філії, або вносячи якісь зміни відносно філії у державного реєстратора, позивач заповнює форми 4 та 5, що затверджені наказом Міністерства юстиції України 14.10.2011 № 3178/54. До цієї форми заноситься прізвище, ім'я, по-батькові начальника філії, який має право вчиняти юридичні дії, підписувати договори, від iменi юридичної особи на підставі довіреності. Укладаючи договip з філією, відповідач повинен був знати про обмеження, які визначені законодавством України, а саме ч.ч. 1,3,4 ст. 95 ЦК України. В нашому випадку довіреність юридичною особою начальнику філії не видавалась взагалі, тому порівнювати зазначені апелянтом постанови ВГС України з даною справою не коректно.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що оскільки предметом спору є вимога про визнання недійсним саме договору, то докази, які тільки підтверджують отримання позивачем товару, самі по собі не мають правового значення для вирішення даного спору; податкова накладна від 09.02.2011 р. на суму 46 914, 48 грн., яка містить посилання на спірний договір та прийнята позивачем і на її підставі визначені ним податкові зобов'язання та кредит, свідчать про конклюдентні дії з прийняття договору до виконання; просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві; вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим; пояснила, що юридична особа не схвалювала даного договору, товар не отримували; реєстри отриманих податкових накладних складає філія; в податковій декларації не зазначено жодних номерів чи назв договору; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -
9 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М" (продавець) та Філією "Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" (покупець) в особі начальника Філії Дашкевича С.О., що діє на підставі "Положення про філію", був укладений договір поставки № 0902/2011, пунктом 1.1 якого продавець зобов'язався постачати (передавати) товар у власність покупця для використання у виробничій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (а.с.8-9).
Згідно пункту 1.3 договору товар, який передається у власність покупця, раніше не проданий, під заставою та арештом не знаходиться, не відчужений і не переуступлений у будь-якій іншій формі і на будь-яких правах.
Загальна вартість товару, що передбачається до постачання за цим договором, становить 46 914,48 грн., в т.ч. ПДВ 7 819,48 грн. (пункт 1.4 договору).
Додатком № 1 до договору № 0902/2011 від 09.02.2011 р. визначено назву (фарба біла дорожньої розмітки "Сигнакул"), кількість (1 380 кг.), ціна та сума поставки - 46 914,48 грн. (а.с.30).
На підтвердження факту виконання умов договору відповідачем надано суду копію видаткової накладної № РН-0000532 від 09.02.11 р., скріпленої підписами та печатками продавця і покупця, відповідно до якої продавець поставив товар, а покупець його прийняв на суму 46 914,48 грн., в т.ч. 7 819,48 грн. - ПДВ (а.с.31).
09.02.2011 р. продавцем (відповідачем) виписано покупцеві податкову накладну № 12 на суму 46 914,48 грн., в т.ч. 7 819,48 грн. - ПДВ (а.с.52).
Правовідносини, що склалися між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М" та Філією "Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор", є правовідносинами з поставки товару.
Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до частин 1,2 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Норми чинного законодавства встановлюють презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Недійсність оспорюваного правочину встановлюється судом.
За правилами статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом .
Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення cпopiв, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р., з послідуючими змінами і доповненнями, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимога закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як зазначалося вище, спірний договір з боку покупця був підписаний начальником Філії "Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор".
Відповідно до частини 4 статті 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Частинами 1, 3, 4, 5 статті 95 ЦК України передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; філії не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення; керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності; відомості про філії юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Тобто, філії вправі укладати договори на підставі довіреності виданої підприємством або на підставі Положення про філію.
Згідно пункту 3.8 Статуту Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", за рішенням засновника підприємство може створювати на території України, а також за її межами філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Філії підприємства створюються, реорганізуються та ліквідуються засновником за пропозицією підприємства і діють на підставі положень, затверджених підприємством і погоджених засновником.
Відповідно до пунктів 1.1, 3.1 Положення філії "Коростенська ДЕД" Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України", філія створена як відособлений структурний підрозділ Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього Положення (а.с.10-12).
Пунктом 3.3 Положення про філію передбачено, що філія може від імені і за дорученням директора підприємства укладати договори відповідно до предмета діяльності підприємства.
Згідно статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Як вбачається з матеріалів даної справи, а саме, з оспорюваного договору (а.с.8-9), з копії журналу реєстрації доручень за 2011 рік (а.с.18-19) та тверджень позивача, довіреність на право укладання та підписання договорів, в тому числі і оспорюваного договору, начальнику філії "Коростенська ДЕД" Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не видавалася і в матеріалах справи відсутня. Ні позивачем, ні відповідачем не долучалася.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання згоди засновника ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на укладення правочину Філією "Коростенська ДЕД" з ТОВ "Колор С.І.М".
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що всупереч приписів частини 3 статті 92 ЦК України, Філія "Коростенська ДЕД" перевищила надані їй повноваження на укладення спірного договору, є правомірним.
В преамбулі оскаржуваного договору зазначено, що начальник філії діє на підставі "Положення про філію", а пунктом 3.3 Положення філії "Коростенська ДЕД" передбачено, що філія може укладати договори тільки від імені і за дорученням директора підприємства.
Але, як встановлено судом, Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" довіреність на підписання договорів начальнику Філії "Коростенська ДЕД" не видавалася.
Тобто, на час укладення вказаного договору, начальник Філії "Коростенська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору.
Преамбула оскаржуваного договору містить відомості про те, що договір укладається з філією Підприємства в особі начальника філії, що діє на підставі "Положення про філію", яка не має статуту юридичної особи і діє відповідно до пункту 3.3 Положення тільки на підставі доручення.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М" було обізнано із зазначеними законодавством обмеженнями щодо укладання договору філією позивача і не могло не знати про такі обмеження.
Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно пункту 1 9.2. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення cпopiв, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її іменi представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчатъ про схвалення угоди прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні i т. iн.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів письмового погодження директора ДП "Житомирський облавтодор" на укладення філією договору поставки № 0902/2011 від 09.02.11 та доказів подальшого схвалення договору юридичною особою.
Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З вказаних обставин суд першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, правильно визнав недійсним зазначений договір та задоволив позов.
Посилання в апеляційній скарзі на вчинення з боку позивача у справі конклюдентних дій щодо схвалення оспорюваного правочину, а саме, відображення даної господарської операції в податковій декларації з податку на додану вартість за 2011 рік, у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та у розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість, на підставі податкової та видаткової накладних (а.с.40-51), колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як з'ясовано в судовому засіданні, реєстр податкових накладних, на підставі якого складається додаток № 5 до декларації з ПДВ (а.с.51), складається філією; видаткова накладна № РН-0000532 від 09.02.11 р. (а.с.31) та податкова накладна від 09.02.11 на суму 46 914,48 грн. (а.с.52) не містять посилання на спірний договір; у рахунку-фактурі, на який є посилання у видатковій накладній підставу зазначено: "без замовлення" (а.с.131); між позивачем (в особі іншої філії) та відповідачем існують інші укладені договори (а.с.35-38); оплату товару, як вбачається з пояснення відповідача, ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в інтересах Філії "Коростенська ДЕД" не провела (а.с.122-123); суду не подано жодного доказу, який би свідчив про схвалення юридичною особою спірного договору.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що спірний правочин був схвалений.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при здійсненні судом апеляційної інстанції перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішення господарського суду Житомирської області прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи. Підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.
Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .
За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Рішення господарського суду Житомирської області від 20.11.2012 р. у справі № 2/5007/1231/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М" від 03.12.2012 р. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча суддя Л.М. Сініцина
Судді А.В. Гудак
Г.Є. Олексюк