Справа № 2/1005/187/12 Головуючий у І інстанції Величко В.П.
Провадження № 22-ц/780/966/13 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д.О.
44 15.02.2013
Іменем України
13 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Приходька К.П.,
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.,
за участю секретаря: Бутенко М.О.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області, Управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
У липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ № 010213 від 30.03.1998 року, виданого на ім'я ОСОБА_3, а також визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0, 0712 га в АДРЕСА_1. В обгрунтування позовних вимог послалась на наступні обставини.
Позивачка є власником Ѕ частини житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,1421 га по АДРЕСА_1.
Нещодавно їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, частину якої займає належний їй житловий будинок, зокрема Ѕ його частина. Вважає, що спірний державний акт отриманий ОСОБА_3 без законних підстав та повинен бути скасований, а відповідна частина земельної ділянки передана їй у власність.
Заперечуючи проти даного позову, ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 10 000, 00 грн. спричиненої матеріальної шкоди за користування землею, 4000,00 грн. моральної шкоди, а також усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, заборонивши ОСОБА_2 та членам її сім'ї користуватись нею.
Крім того, ОСОБА_3 була подана заява про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення, зустрічний позов задоволено частково: ухвалено усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка на підставі державного акту серії ІІ-КВ № 010213 від 30.03.1998 року належить на праві власності ОСОБА_3, загальною площею 0,142 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, заборонивши ОСОБА_2 та членам її сім'ї користуватись вказаною земельною ділянкою. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підялгає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із даним позовом, про застосування якого заявлено відповідачкою ОСОБА_3
Відповідно до положень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) .
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
В порушення вказаних норм, суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи, не надав належної юридичної оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, відмовивши в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, в той час як позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2, не доведені та не грунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступного.
В обгрунтування заявленого позову, ОСОБА_2 посилалась на ту обставину, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку отриманий ОСОБА_3 без законних підстав, однак, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.
З матеріалів справи вбачається, що право відповідача на земельну ділянку оформлено у відповідності до вимог чинного законодавства, при цьому правовий акт, на підставі якого у відповідачки ОСОБА_3 виникло право на земельну ділянку, у встановленому чинним законодавством України порядку незаконним не визнавався.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.
Захист прав на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.
Визнання недійсним державного акту, без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано державний акт, не відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вимог позивачки ОСОБА_2 про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3, та, відповідно, вимог про визнання права власності на частину даної земельної ділянки.
В той же час, колегія суддів вважає також недоведеними позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, виходячи з наступного.
На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Пояснення ОСОБА_3, надані в судовому засіданні, а також фотокартки з місця проживання сторін по справі, заяви до органів міліції та постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, на які посилається суд першої інстанції, як на підставу для задоволення вимог, не можна вважати належними доказами, які б підтверджували створення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_3 у користуванні належною їй земельною ділянкою.
Зокрема, зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.06.2012 року (а.с. 47), вбачається лише, що між сторонами по справі склались неприязні відносини та виникають постійні конфлікти з приводу користування спадковим майном. У постанові від 16.06.2012 року (а.с. 48) зазначається, що всі приїзди ОСОБА_4 до АДРЕСА_1, супроводжуються сварками та образами в сторону ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_5
Слід також зауважити, що суд першої інстанції, частково задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_3, фактично заборонив користуватись спірною земельною ділянкою також членам сім'ї ОСОБА_2, які не були залучені до участі у справі.
Таким чином, обгрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 дійсним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з' ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, колегія вважає за необхідне рішення скасувати, ухваливши нове по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2012 року - скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області, Управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку відмовити, а також в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: