Справа № Провадження №22-ц-6388/12 22-ц/780/176/13 Головуючий у І інстанції Архангельський А.М.
Категорія29Доповідач у 2 інстанціїГолуб С.А.
15.02.2013
Іменем України
13 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Приходька К.П.
суддів Голуб С.А., Таргоній Д.О.
при секретарі Бутенко М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства закритого типу «Тетіївагрохім» про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тетієвського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року,
25 травня 2009 року позивач пред»явив в суді названий позов в якому просив стягнути Акціонерного товариства закритого типу "Тетіївагрохім" (далі Віповідач) 159074 грн. 64 коп. моральної шкоди, із яких 132295 грн. 68 коп. за втрату 55 % професійної працездатності, 3589 грн. 96 коп. за перебування на обліку в Тетіївському районному центрі зайнятості як безробітній з 28.02.2007 року по 05.02.2008 року, 2936 грн. 61 за недоотриману заробітну плату, яка була стягнута за рішенням Тетіївського районного від 02.07.2008 року, 2004 грн. 48 коп. за примусове виконання рішення суду від 02.07.2008 року по виплаті заробітної плати, 18247 грн. 91 коп. за несвоєчасне нарахування та виплату заробітної плати. Свої вимоги мотивував тим, що він працював водієм у Відповідача з 2006 року. Під час обслуговування гальмівної системи вантажного автомобіля Урал-5557 отримав травму лівого ока, внаслідок чого втратив професійну працездатність на 55 %, що стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності і, як наслідок, він звільнився з роботи у Відповідача з 22.11.2006 року. Після звільнення з роботи він звернувся до Тетіївського районного центру зайнятості за допомогою у працевлаштуванні, де перебував на обліку як безробітній з 28.02.2007 року по 05.02.2008 р. Крім того, Відповідач на день його звільнення не виплатив йому всієї заробітної плати і він змушений був звертатися до суду та до виконавчої служби про її стягнення в примусовому порядку. Вищезазначеними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду.
У судовому засіданні Позивач та його адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги збільшили, просили стягнути з відповідача моральну шкоду, яка рівна 437 мінімальним розмірам заробітної плати на день розгляду справи та стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Тетієвського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт не погоджується із підставами для відмови у задоволенні позову, а саме пропуском без поважних причин встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду з позовом, який випливає із трудових правовідносин.
Апелянт наголошує на тому, що він звернувся до суду з приводу захисту порушених цивільних, а не трудових прав.
Апелянт просить рішення суду скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач з 30.09.2004 року по 22.11.2006 року працював у Відповідача водієм вантажного автомобіля Урал-5557 .
Під час виконання трудових обов»язків Позивачем 06.07.2006 року з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав травму лівого ока, яка пов'язана з виробництвом.
31.10.2006 року Позивачу встановлено третю групу інвалідності зв'язану з трудовим каліцтвом та визначено втрату 55% професіональної працездатності, а пізніше з 1.11.2007 року встановлено третю групу інвалідності довічно.
Відповідно до рішення МСЕК від 16.06.2009 року Позивачу підтверджено третю групу інвалідності з причин трудового каліцтва довічно та визначено ступінь втрати 60% професійної працездатності.
При звільненні Позивача установлено, що нарахована йому за період роботи заробітна плата не відповідала розміру заробітної плати передбаченої законом для працівників його категорії, у зв»язку із чим рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02.07.2008 року стягнуто відповідача на користь Позивача недоотриману заробітну плату в сумі 2936 грн.61 коп. та зобов'язано видати належну довідку про середньомісячну заробітну плату позивача. Рішення суду добровільно позивачем не виконувалось, а тому вказана сума була стягнута у виконавчому провадженні.
Крім того, внаслідок дій Відповідача, який у виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Ставищанському районі Київської області направив не вірну довідку про середню заробітну плату, Позивач до вересня місяця 2008 року недоотримав 7624 грн.50 коп. щомісячної страхової виплати.
З 28.02.2007 року по 05.02.2008 року Позивач перебував на обліку як безробітній в Тетіївському районному центрі зайнятості, де отримував допомогу по безробіттю і допомога йому по безробіттю нараховувалась із середнього заробітку, що не відповідав дійсності.
Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи № 0219 від 25.09.2012 року внаслідок дій Відповідача позивачу нанесена моральна шкода розмір компенсації якої становить 432 мінімальних розмірів заробітних плат .
Суд першої інстанції вважав, що внаслідок порушення Відповідачем прав Позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, невчасною виплатою заробітної плати, затримкою видачі довідки про заробітну плату, внаслідок чого Позивач змушений був звертатись до суду за захистом своїх порушених прав Позивач зазнав моральних страждань і має право на відшкодування моральної шкоди.
Однак, на думку суду першої інстанції, порушення трудових прав Позивача відбулося у 2006 році і це порушення припинилось у вересні 2008 року. Позивач звернувся до суду лише у травні 2009 року, тобто поза тримісячним строком звернення до суду за захистом трудових прав, встановленому ст.. 233 КЗпП України, а тому суд відмовив йому у задоволенні позову.
Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умов тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України).
Таким чином Позивач дійсно звернувся поза строком, передбаченим ст. 233 КЗпП України щодо вимог по відшкодуванню моральної шкоди заподіяної невчасною виплатою заробітної плати, видачею довідки про заробітну плату і наслідків, які потягли такі дії Відповідача і суд правильно відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
Щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров»я, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на спірні правовідносини розповсюджується дія п.3 ч.1 ст.268 ЦК України , відповідно до якого позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров»я, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, судова колегія не може покласти в основу свого рішення лише висновок судово-психологічної експертизи, яка визначила моральну шкоду у розмір 437 мінімальних заробітних плат, оскільки цей висновок є одним із доказів і має оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі. Експерт оцінював заподіяну позивачу моральну шкоду з врахуванням усіх психотравмувальних ситуацій, а саме, як трудове каліцтво, так і несвоєчасну виплату заробітної плати, недоотримання страхових виплат та інше. Однак судова колегія задовольняє позов лише в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров»я.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, судова колегія також враховує те, що Відповідач сплатив Позивачу в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 4000 грн. та 8306 грн. (а.с.34,35)
Враховуючи вищезазначені обставини і оцінюючи сукупність доказів, суд вважає, що отримана позивачем під час виконання трудових обов»язків виробнича травма, що підтверджено актом розслідування нещасного випадку від 18.09.2006 року, завдало і заподіює йому моральні страждання. Його втрати носять безстроковий характер, що підтверджено висновком МСЕК, і призвели до порушення звичайного ритму життя внаслідок порушення функції організму, відсутність можливості реалізувати свої потреби і здібності у повному обсязі.
На думку суду, вимоги позивача по відшкодуванню йому моральної шкоди в розмірі 437 мінімальних заробітних плат значно завищені, а тому враховуючи приписи п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року № 5 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", задоволення цих вимог у розмірі 10000 грн. буде еквівалентно його фізичним і моральним стражданням, в зв'язку з каліцтвом і його наслідками, неможливістю відновлення стану здоров'я за наслідками каліцтва.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки апеляційним судом ухвалюється рішення про часткове задоволення позову, пропорційно мають бути відшкодовані також понесені позивачем судові витрати.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку судових витрат, ним сплачений судовий збір у розмірі 3636,64 грн., витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 75 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5340 грн., витрати представників , пов»язані із переїздом до іншого населеного пункту у сумі 1133,06 грн. та 12000 грн. на оплату експертизи, а всього на суму 22184,7 грн. Оскільки позивачем заявлявся позов на 437 мінімальних заробітних плат, що становить на день розгляду 437 х 1118 грн. = 488 566 грн., а задовольняється лише у розмірі 10000 грн., тобто 1/48 частина, то підлягає стягненню пропорційно понесені судові витрати, а саме у розмірі 463 грн.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для зміни або скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3
На підставі п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, керуючись статтями 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тетієвського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року скасувати і ухвалити нове.
Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «Тетіївагрохім» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. та на відшкодування понесених ним судових витрат - 463 грн., а всього 10463 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді