79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
05.02.09 Справа № 23/175
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді
Кравчук Н.М.
суддів
Гнатюк Г.М.
Мирутенко О.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Автонавантажувач»(надалі ЗАТ «Автонавантажувач»), за №411 від 01.12.2008 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2008 року
у справі № 23/175
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сторожинецька кераміка»(надалі ТзОВ «Сторожинецька кераміка»), м. Сторожинець
до відповідача: ЗАТ «Автонавантажувач», м. Львів
про: стягнення 44 221,46 грн.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Козловська В.М. -представник (довіреність у матеріалах справи)
від відповідача: Варагаш Н.В. -представник (довіреність № 14 від 05.01.2008р.)
Права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 28 ГПК України представникам сторін роз'яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Львівської області від 04.11.2008р. у справі № 23/175 (суддя Бортник О.Ю.) позовні вимоги ТзОВ «Сторожинецька кераміка»до ЗАТ «Автонавантажувач»задоволено повінстю. Стягнуто з ЗАТ «Автонавантажувач»на користь ТзОВ «Сторожинецька кераміка»35 000,00 грн. - заборгованості, 9 221,46 грн. неустойки, 442,21 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума боргу підтверджується матеріалами справи, а доказів оплати її відповідачем не представлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати в частині стягнення пені, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки між сторонами спірний договір був розірваний, тому пеня не може нараховуватися на підставі договору. Крім того, порушення норм процесуального права відповідач вбачає в тому, що судом невірно застосована ст. 49 ГПК України, а саме, суд, задовільняючи частково позов, повинен був розділити судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивач в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив, рішення першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши подану апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Між ЗАТ «Автонавантажувач»(продавець) та ТзОВ «Сторожинецька кераміка»(покупець) 26.11.2007р. було укладено договір № 97/П-11/2007, відповідно до умов якого продавець виготовляє, а покупець купляє на умовах, викладених в даному договорі продукцію, в асортименті, кількості та по цінах у відповідності до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору. Сума договору складає 115 000,00 грн. (а.с. 6-7).
Поставка товару здійснюється на протязі 30 банківських днів з моменту 70% передоплати (п.3.2 договору).
ТзОВ «Сторожинецька кераміка»на виконання умов договору, платіжним дорученням № 420 від 27.11.2007р. перерахувало на банківський рахунок ЗАТ «Автонавантажувач»80 500,00 грн. передоплати за автонавантажувач моделі 41030 «ЛЕВ»(а.с. 51). Факт отримання даної суми відповідачем не заперечується.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо поставки даної продукції в термін передбачений договором не виконав.
Позивачем на адресу відповідача були надіслані листи-претензії № 210 від 07.02.2008р. та № 229 від 18.02.2008р. про повернення отриманих коштів в зв'язку з купівлею товариством іншого автонавантажувача (а.с. 9).
Відповідач листом № 68 від 20.02.2008р. гарантував позивачу погашення заборгованості до 01.03.2008р. (а.с. 10).
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до ЗАТ «Автонавантажувач»про стягнення передоплати в сумі 69 000,00 грн. та 2 394,30 грн. пені, оскільки на день подання позову 23.06.2008р. відповідач лише частково повернув передоплату.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач частину суми передоплати в розмірі 34 000,00 грн. повернув, в зв'язку з чим позивачем було подано уточнення та доповнення до позовної заяви, в якому просить суд стягнути 35 000,00 грн. боргу та 9 221,46 грн. пені, нарахованої на підставі п.6.1 договору за період з 10.01.2008р. по 10.07.2008р. (а.с. 50).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як зумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 35 000,00 грн. боргу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав зобов'язання з поставки товару в строк, встановлений договором та додатком до нього.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Договором № 97/П-11/2007 від 26.11.2007р., зокрема п. 6.1, сторони передбачили, що у випадку затримки встановлених термінів поставки товару продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення.
Враховуючи вищенаведене та згідно розрахунку суду пеня за заявлений період становить 10 031,27 грн., проте, позивач заявив вимоги про стягнення 9 221,46 грн. пені, які підлягають задоволенню.
Твердження відповідача про розірвання спірного договору, нібито за домовленістю сторін, в зв'язку з надсиланням позивачем претензії, не заслуговують на увагу суду, оскільки надсилання претензії не вважається розірванням договору, а належні докази розірвання договору в матеріалах справи відсутні та заперечується позивачем.
Посилання скаржника про порушення судом норм процесуального права, а саме невірний розподіл господарських витрат при розгляді справи не береться до уваги, оскільки позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) були задоволенні повністю, а відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Оскільки позивачем було зайво сплачено державне мито, місцевий господарський суд правомірно повернув його з держбюджету.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Всупереч вказаним статтям, відповідач не надав суду доказів, які спростовують позовні вимоги та звільняють його від відповідальності.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому це рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись, ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 04.11.2008р. у справі № 23/175 рішення залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
4. Справу передати в місцевий господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
судді Г.М. Гнатюк
О.Л. Мирутенко