Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"05" лютого 2009 р. Справа № 57/249-08
Колегія суддів у складі: головуючого судді Погребняка В.Я.
судді Бухана А.І.
судді Шевель О.В.
при секретарі Цвірі Д.М.
за участю представників сторін:
позивача -Стеценка Ю.М. -дов. (після перерви не з'явився)
відповідача - Батютенка Ю.В. -дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3075Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 р. по справі № 57/249-08
за позовом Спільного підприємства Закритого акціонерного товариства «ХЕМЗ-ІРЕС», м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Харківської філії, м. Харків
про зобов'язання повернути вклади
встановила:
Позивач, Спільне підприємство Закрите акціонерне товариство «ХЕМЗ-ІРЕС», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд зобов'язати відповідача належним чином виконати вимоги закону та повернути позивачу його вклади на його поточний рахунок 2600901300008 в ХФ ТОВ «Укрпромбанк», МФО 350686, ЄДРПОУ 23914062, а саме: 116000 доларів США -за договором № 07 від 22.12.2003 року; 310400 ЄВРО - за договором № 93/Ю-08 від 28.03.2008 року; 500000 грн. - за договором № 27/Ю-05 від 04.07.2005 року; 950000 грн. -за договором № 01 від 04.02.2003 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року по справі № 57/249-08 (колегія суддів у складі: головуючого судді Аюпової Р.М., суддів Бринцева О.В. та Мамалуя О.О.) позов задоволено в повному обсязі. Зобов'язано відповідача повернути позивачу на поточний рахунок 2600901300008 в ХФ ТОВ «Укрпромбанк», МФО 350686, ЄДРПОУ 23914062 116000 доларів США за договором № 07 від 22.12.2003 року, 310400 Євро за договором № 93/Ю-08 від 28.03.2008 року, 500000 грн. за договором № 27/Ю-05 від 04.07.2005 року, 950000 грн. -за договором № 01 від 04.02.2003 року. З відповідача на користь позивача стягнуто понесені позивачем витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року по справі № 57/249-08. У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності рішення фактичним обставинам справи. Так, в апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що позивачем не дотримано досудовий порядок врегулювання спору, судом не враховано, що за договором № 01 від 04.02.2003 р. відсутній спір, оскільки строк його дії закінчується 19.12.2008 р. та відповідні вклади банком будуть повернуті у відповідності до умов договору та положенням чинного законодавства. Що ж стосується інших договорів -відповідач вважає, що повернення вкладів можливе лише за умови укладання між сторонами додаткової угоди до договорів, однак позивач жодних дій, направлених на укладання таких угод не здійснював. Також відповідач посилається на наявність відповідних Постанов Правління Національного банку України, якими фактично заборонено банкам здійснювати дострокове повернення вкладів. Позивач також вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: досить обмежений строк розгляду справи, що позбавило відповідача належним чином підготуватися до розгляду справи, неврахування факту підписання позовної заяви неналежною особою та невідповідності змісту позовної заяви положенням чинного законодавства, а також незадоволення судом першої інстанції жодного клопотання відповідача. У доповненнях до апеляційної скарги відповідач також посилається на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Позивач проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. Позивач стверджує, що оскаржуване рішення повністю відповідає як положенням чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, так і фактичним обставинам справи, а твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі -не підтверджені жодним належним доказом. Як вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, подання позову було здійснено з метою недопущення зупинки підприємства, викликане скрутним становищем підприємства позивача, наявністю значної суми заборгованості по заробітній платі та платежів до відповідних бюджетних фондів. Позивач стверджує, що подання позовної заяви ним здійснено у відповідності до положень чинного законодавства, заявлену у позові та стягнуту судом суму вкладів відповідач підтверджує, а відповідні постанови Правління НБУ, на які посилається відповідач, є нечинними, оскільки не пройшли реєстрацію в Мінюсті України.
В судовому засіданні 04 лютого 2009 року оголошено перерву до 05 лютого 2009 року, у зв'язку з заявленим позивачем клопотанням про оголошення повного тексту постанови.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, доповненнях та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:
відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, колегією суддів встановлено, що між сторонами по справі існували договірні стосунки на підставі укладених договорів:
№ 01 від 04.02.2003 року, відповідно умов якого та укладених в подальшому додаткових угод до цього договору відповідач відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок, а позивач передав шляхом перерахування на цей рахунок у безготівковій формі грошові кошти, залишок яких станом на час подання позову становив 950000 грн. Додатковою угодою №10 від 12.12.2006 року до цього договору сторони продовжили строк повернення відповідачем суми вкладу до 19.12.2008 р.;
№ 07 від 22.12.2003 р., відповідно умов якого та укладених в подальшому додаткових угод до цього договору відповідач відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок, а позивач передав шляхом перерахування на цей рахунок у безготівковій формі грошові кошти, залишок яких станом на час подання позову становив 116000 доларів США. Згідно з умовами додаткового договору № 12 від 28.12.2007 р. сторони продовжили строк повернення відповідачем суми вкладу за договором № 07 до 29.01.2009 р.;
№ 27/Ю-05 від 04.07.2005 р., відповідно умов якого та укладених в подальшому додаткових угод до цього договору відповідач відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок, а позивач передав шляхом перерахування на цей рахунок у безготівковій формі грошові кошти, залишок яких станом на час подання позову становив 500000 грн. Додатковою угодою № 03 від 06.08.2008 року до договору сторони продовжили строк повернення відповідачем суми вкладу до 09.09.2009 р.;
№ 93/Ю-08 від 28.03.2008 р., відповідно умов якого відповідач відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок, а позивач передав шляхом перерахування на цей рахунок у безготівковій формі грошові кошти, залишок яких станом на час подання позову становив 310400 Євро. Строк повернення відповідачем суми вкладу по цьому договору визначений до 29.04.2009 р.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення у повній мірі досліджені усі перелічені договори та додаткові угоди (договори) до них.
Відповідно до наявних у матеріалах справи листів позивача від 17.11.2008 року за № 665 та відповідача № 07\1-7280 від 19.11.2008 року, залишок коштів на депозитних рахунках за вищезазначеними договорами станом на 14.11.2008 року складали 950000 грн. (строк 19.12.2008 р.), 116000 доларів США (строк 29.01.2009 р.), 310400 Євро (строк 29.04.2009 р.), 500000 грн. (строк 09.09.2009 р.).
Таким чином, суми, що заявлені позивачем у позовній заяві, підтверджені та не оскаржуються жодною із сторін.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, умовами вищезазначених договорів передбачено можливість дострокового повернення вкладу позивачу, а саме, що у разі дострокового повернення вкладу, позивач зобов'язаний письмово повідомити про це банк не пізніше як за 3 банківських дня до можливої дати повернення грошових коштів (п.2.8 договору № 93/Ю-08, п. 3.2.4 договору № 27/ю-05, п. 4.2.4 договору № 01, п. 4.2.4 договору № 07).
Матеріали справи свідчать, що позивач, у зв'язку з виникненням необхідності дострокового повернення вкладів, листами від 07.11.2008 року звернувся до відповідача з вимогою повернення до 13.11.2008 року вкладів за вищевказаними договорами, однак, відповідачем вклади не були повернені, будь-яких мотивованих заперечень чи пропозицій відповідачем на адресу позивача не надано.
19.11.2008 року позивач на адресу відповідача направлено лист - вимогу за вих. № 666 про повернення вкладів, яка також залишена без відповіді.
Обґрунтовуючи правомірність позовних вимог позивача, місцевий господарський суд обґрунтовано посилався на те, що за загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а згідно статті 525 цього кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1. ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
З урахуванням положень вищенаведених статей та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов вірного висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо видачі вкладів на першу вимогу вкладника та не надав жодного з доказів, які б підтверджували правомірність його дій щодо невиконання зобов'язань, а тому вимоги позивача є такими, що обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.
Що ж стосується заперечень відповідача щодо недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, колегія суддів зазначає, що передбачений ст.ст. 5-7 Господарського процесуального кодексу України досудовий порядок врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що склалися між сторонами. Звернення позивачем з відповідним позовом здійснено відповідно до статей 55 Конституції України, 15, 16 Цивільного кодексу України, якими передбачено право особи звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Що ж стосується тверджень відповідача, що судом не враховано, що по договору № 01 від 04.02.2003 р. відсутній спір, оскільки строк його дії закінчується 19.12.2008 р. та відповідні вклади банком будуть повернуті у відповідності з умовами договору та положеннями чинного законодавства -таке твердження є безпідставним, оскільки, як встановлено вище, дії позивача щодо дострокового повернення вкладу здійснені у відповідності з приписами чинного законодавства та положеннями договору. Також, колегія суддів враховує і ту обставину, що станом на дату розгляду апеляційної скарги відповідач не надав доказів добровільного повернення позивачеві вкладу за цим договором, а тому відсутні підстави стверджувати про відсутність спору в цій частині позовних вимог.
Що ж стосується посилання відповідача на необхідність укладання між сторонами додаткової угоди до договорів для повернення вкладів та відсутність з боку позивача жодних дій, направлених на укладання таких угод, колегія суддів не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки, як встановлено вище, положеннями ч.2 ст.1060 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок відповідача видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Крім того, як встановлено вище, вимога позивача про повернення вкладів була направлена на адресу відповідача, але останній жодних дій (в тому числі і щодо пропозицій про укладання додаткової угоди про повернення вкладів) не здійснив, що свідчить про небажання відповідача як повернути вклади, так і підписати додаткову угоду з цього приводу. При цьому, колегія суддів також враховує і те, що строк повернення вкладів по договору № 07 від 22.12.2003 р. був встановлений 29 січня 2009 р., однак, станом на дату розгляду апеляційної скарги відповідач не здійснив жодних дій щодо повернення суми вкладу за цим договором.
Щодо посилань відповідача на наявність відповідних Постанов Правління Національного банку України, якими фактично заборонено банкам здійснювати дострокове повернення вкладів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 р за № 319 скасована постановою Правління Нацбанку України від 04.12.2008 року за № 413, якою зобов'язано банки уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.
Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 р. за № 679-ХІV, нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Як встановлено судом у судовому засіданні, постанова Правління Нацбанку України від 04.12.2008 року за № 413 та постанова Правління Національного банку України «Про призначення тимчасової адміністрації в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»№ 19/БТ від 20 січня 2009 р., якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому є такими, що суперечать положенням Закону України «Про національний банк України»та у відповідності з положеннями п. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03.10.92 р. № 493/92 не набули чинності.
Що ж стосується посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що судом не допущено тих порушень, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем надані всі необхідні докази в обґрунтування своїх заперечень на позов. Представник відповідача був присутнім у судовому засіданні суду першої інстанції, будь-яких обґрунтованих письмових клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових доказів не надавав. Також, колегія суддів зазначає, що представником відповідача і до суду апеляційної інстанції не було надано будь-яких додаткових доказів.
Щодо тверджень відповідача про неврахування факту підписання позовної заяви неналежною особою та невідповідності змісту позовної заяви положенням чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що відповідні твердження не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, оскільки до матеріалів справи (т. 1 арк. справи 11) додана належним чином засвідчена копія довіреності на представництво інтересів підприємства позивача заступником генерального директора Стеценко Ю.М., який і підписав позовну заяву.
Щодо тверджень відповідача про незадоволення судом першої інстанції клопотань відповідача -судом першої інстанції було задоволено клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Що ж стосується клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національний банк України в особі Харківського обласного управління Національного банку України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні цього клопотання на тій підставі, що рішення по цій справі не може вплинути на права та обов'язки Національного банку України.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення від 18 грудня 2008 року є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року по справі № 57/249-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Головуючий суддя Погребняк В.Я.
суддя Бухан А.І.
суддя Шевель О.В.