ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
28.01.2009 р. 18:35 № 2/635
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберда В.І., суддів -Кочан В.М., Арсірій Р.О. при секретарі судового засідання Бузінському А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В.
до 1)Державного комітету України у справах національностей та релігій
2) ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення
Обставини справи:
Позов заявлено до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним та скасування рішення Комітету від 09.06.08р. № 401-08 про надання ОСОБА_1 статусу біженця.
В судовому засіданні 22.01.09р. до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1.
Обґрунтовуючи адміністративний позов, представники Генеральної прокуратури України зазначили, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням вимог Закону України “Про біженців”, оскільки під час його прийняття щодо надання статусу біженця ОСОБА_1., Державним комітетом України у справах національностей та релігій не було наведено конкретних фактів переслідування цієї особи тощо.
Державний комітет України у справах національностей а релігій (далі -відповідач-1) проти позову заперечував, мотивуючи прийняття рішення в межах визначеної законом компетенції та з урахуванням всіх обставин особової справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1. Крім того, представник Комітету наполягав на застосуванні до позивача наслідків пропущення строків звернення до суду.
Представник співвідповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 (далі -відповідач-2) надала заперечення на адміністративний позов, в якому підтримала позицію відповідача-1 та зазначила про наявність підстав у ОСОБА_1. щодо побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
09.06.08р. Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 401-08 про надання статусу біженця ОСОБА_1, громадянину Російської Федерації. Як вбачається з рішення відповідача-1, статус біженця надано відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців” від 21.06.01р. як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.
Генеральною прокуратурою України проведено перевірку, за результатами якої позивачем 24.10.08р. принесено протест на рішення Держкомнацрелігій № 401-08 від 09.06.08р. про надання статусу біженця.
Згідно вимог ст. 21 Закону України “Про прокуратуру” протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.
Пленумом Вищого адміністративного суду України ухвалено постанову від 06.03.08р. № 2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”. Відповідно до наданих рекомендацій, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди мають перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Форми, найменування і порядок прийняття актів (рішень) державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06р. № 1575 Державний комітет України у справах національностей та міграції реорганізовано у Державний комітет України у справах національностей та релігій. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.07р. № 1347 “Про внесення зміни до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій” Держкомнацрелігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
У своїй діяльності Держкомнацрелігій керується Конституцією України, Законом України “Про біженців”, Конвенцією 1951 року про статус біженців та Протоколу до неї 1967 року, до якої Україна приєдналась у 2002 році без будь-яких застережень та іншими міжнародно-правовими актами, які були ратифіковані Верховною Радою України.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України від 21.06.01р. № 2557-ІІІ “Про біженців”(далі-Закон), іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема до міжнародних норм права відносяться Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол про статус біженців 1967 року (ратифіковані Законом України від 10.01.02р. № 2942-ІІІ), якими визначено загальні принципи щодо захисту біженців.
Відповідно до ст. 1 Закону біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 Закону встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.
Відповідно до статті А (2) Конвенції 1951 р. про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів та знаходиться за межами країни своєї громадської належності та не може скористуватися захистом своєї країни, кваліфікується як біженець.
Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).
Відповідно до зазначеного Керівництва надано загальний аналіз поняття “внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань”. Так, до елементу “побоювання” відносять суб'єктивний стан особи -її психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Суб'єктивний стан особи встановлюється при особистому спілкуванні із представниками державного органу.
Так, із ОСОБА_1. було проведено співбесіди 15.04.08р. та 06.05.08р., за результатами яких складено протоколи.
Після встановлення суб'єктивного елементу, відповідно до зазначеного Керівництва, слід дослідити об'єктивний елемент - “обґрунтовані побоювання”. Зазначено, що такі побоювання повинні ґрунтуватися тільки на особистому досвіді особи, а не досвіду інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1., які залучені до матеріалів справи, побоювання відповідача-2 виникли внаслідок цивільно-правового спору акціонерів ЗАТ «Корпорація «Уралінвестенерго», акціонером якого є ОСОБА_1 та подальшого незаконного переслідування його та його ділових партнерів правоохоронними органами Російської Федерації.
Зазначеним Керівництвом встановлені й інші критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Як вбачається з наведеного, відповідачем-1 було вчинено належну перевірку та в межах наданої компетенції, а тому зауваження позивача в цій частині визнаються судом безпідставними.
Згідно з пунктом 78 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, належність до певної соціальної групи може бути першопричиною переслідувань, так як немає впевненості, що дана група лояльна по відношенню до уряду, або так як політичні пріоритети або економічна діяльність її членів або саме існування даної соціальної групи є перешкодою для політики уряду.
Згідно з пунктом 53 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, заявник може піддаватися різним впливам, які самі по собі не підпадають під визначення поняття "переслідування" (зокрема, дискримінація в різних формах), в деяких випадках спільно з іншими несприятливими факторами (наприклад загальний стан безпечності в країні походження). В таких випадках різні елементи, разом взяті, діють на психологічний стан заявника таким чином, що вони можуть бути визначені як претензії повністю обґрунтовані побоювання переслідувань на "сукупному ґрунті".
Як встановлено відповідачем-1, на територію України ОСОБА_1 прибув легально в липні 2006 року на підставі національного паспорту. До України він приїхав у відрядження і вже на території України відповідачу-2 стало відомо про переслідування його російських колег по бізнесу.
Згідно статті 14 Закону України “Про біженців” у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Так, перевіркою органів внутрішніх справ не повідомлено, що цей орган володіє інформацією, яка б перешкоджала отриманню статусу біженця ОСОБА_1. відповідно до ст. 10 Закону України “Про біженців”. Перевіркою Управління Служби безпеки України у м. Києві повідомлено, що цей орган не вбачає підстав, які б перешкоджали наданню статусу біженця громадянину Російської Федерації ОСОБА_1.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів.
В матеріалах особової справи співвідповідача наявний лист Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб від 23.03.08р. № 11/вх2519, яким повідомлено відповідача-1 про те, що у 2005 році ОСОБА_1 зник від слідства в м. Єкатеринбурзі Свердловської області і в даний час знаходиться в міждержавному розшуку по країнах СНД за статтею 158 ч. 2 Карного кодексу Російської Федерації.
Відповідно до наведеної норми КК РФ регулюється такий вид злочину як крадіжка. Згідно частини 2 ст. 158 КК РФ: «2. Кража, совершенная:
а) группой лиц по предварительному сговору;
б) неоднократно;
в) с незаконным проникновением в жилище, помещение либо иное хранилище;
г) с причинением значительного ущерба гражданину, -
наказывается штрафом в размере от семисот до одной тысячи минимальных размеров оплаты труда или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период от семи месяцев до одного года либо лишением свободы на срок от двух до шести лет со штрафом в размере до пятидесяти минимальных размеров оплаты труда или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до одного месяца либо без такового.». Тобто, зазначений злочин не належить до особо тяжкого в розумінні ст. 10 Закону України «Про біженців», до того ж факт визнання ОСОБА_1. винним у вчиненні даного злочину суду не пред'явлено.За законодавством України та Російської Федерації зазначений злочин віднесено до категорії злочинів середньої тяжкості.
До Генеральної прокуратури України надійшов лист Генеральної прокуратури Російської Федерації від 02.10.08р. № 35/3-390-06 про видачу ОСОБА_1., в зв'язку з вчиненням цією собою тяжких злочинів та з метою притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 62 Конституції України, а також ч.2 ст.2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відношенні ОСОБА_1. обвинувальний вирок суду відсутній, а тому він не може вважатися особою, яка вчинила злочин.
На час прийняття оскарженого рішення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягався, кримінальну справу порушено не було. Чинними актами законодавства України обов'язок щодо доказування встановлення факту про притягнення особи до кримінальної відповідальності на відповідача не покладено. Крім того, правоохоронними органами та органами СБУ надано висновок щодо відсутності обставин, які перешкоджають наданню ОСОБА_1. статусу біженця.
Також суд враховує ті обставини, що в силу наведених норм Держкомнацміграції не наділений повноваженнями щодо надання оцінки винуватості чи невинуватості особи у вчиненому злочину.
З іншого боку, позивач не звертався до відповідача про прийняття рішення щодо позбавлення ОСОБА_1. статусу біженця, а внесений припис прокуратури було відхилено на підставі встановлених фактів розгляду особової справи ОСОБА_1. та правомірності прийняття рішення Комітетом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-1 повно та об'єктивно проведено вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1. та в межах наданих законом повноважень прийнято рішення № 401-08 від 09.06.08р. про надання статусу біженця громадянину Російської Федерації ОСОБА_1., відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України “Про біженців”, як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.
Щодо посилання позивача на положення підпункту »пункту »ст.1 Конвенції про статус біженця суд вбачає за доцільне зазначити про наступне. За змістом ця норма не містить положень матеріального права й ніяким чином не конкурує зі згаданими нормами національного законодавства. Її дія спрямована лише на визначення випадків незастосування вимог Конвенції на певних осіб. Вказаний пункт не містить вказівок про непоширення норм національного законодавства на таких осіб.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про біженців” біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), громадянства (підданство), належність до певної соціальної групи або політичних переконань. Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичних переконань.
Досягнення позитивного ефекту для суспільного інтересу шляхом запровадження будь-якого обмеження права повинно відповідати чинним актам законодавства України, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України в системі законодавства, а саме її найвищою юридичною силою (ч. 2 ст. 8 Конституції), а також загальновизнаним способом розв'язання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.
Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію Генеральної прокуратури України щодо внесення протестів з урахуванням обов'язковості вимог, встановлених рішенням суду (ст. 124 Конституції).
Крім того, суд враховує ті обставини, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки відповідно до ст. 21 Закону України «Про прокуратуру»у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Протест на рішення Комітету було принесено 24.10.08р., тобто строк розгляду протесту прокурора сплинув 03.11.08р., а кінцевий строк звернення до суду настав 18.11.08р. Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду 16.12.08р., тобто із пропуском строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним, а тому визнається судом таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Головуючий суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Кочан
Р.О. Арсірій