Ухвала
Іменем України
26.01.2009 Справа № 22-а-2373/08
Попередня справа № 5020-12/526
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дадінської Т.В.,
суддів Горошко Н.П. , Іщенко Г.М.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
представник позивача Севастопольської митниці - Агабабян Сергій Суренович довіреність № 97 від 10.01.09; представник відповідача Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі - Іванова Наталя Володимирівна довіреність № 25-04/03 від 09.01.09 ; представник відповідача Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі - Пишневська Карине Славівна довіреність № 25-04/02 від 09.01.09
розглянувши апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в м.Севастополі на постанову Господарський суд мiста Севастополя (суддя Харченко І.А. ) від 10.11.08 по справі № 22-а-2373/08
за позовом Севастопольської митниці (пр-т Нахімова, 5-А, м.Севастополь, 99011)
до Контрольно-ревізійного управління в м.Севастополі (вул. Леніна, 2, м.Севастополь, 99000)
про визнання неправомірним та скасування п. 3 вимоги від 06.08.08 №08-14/1564 відносно відшкодування коштів на виплату заробітної плати за період з 01.01.07 по 01.05.08 в сумі 81759,61 грн.
Постановою Господарського суду м. Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 10 листопада 2008 року у справі № 5020-12/526 (№ 22-а-2373/08) позов Севастопольської митниці до Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі про визнання неправомірним та скасування пункту 3 вимоги від 06 серпня 2008 року № 08-14/1564 відносно відшкодування коштів на виплату заробітної платні за період з 01 січня 2007 року по 01 травня 2008 року в сумі 81759,61 грн. було задоволено
Не погодившись з постановою суду, Контрольно-ревізійне управління в м. Севастополі звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м. Севастополя від 10 листопада 2008 року, постановити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що виплата надбавки за високі досягнення в праці та виконання особливо важливої роботи в розмірі до 100% може встановлюватися начальником митниці тільки для певної категорії співробітників митної служби та обумовлена особливостями їх службової діяльності. Можливість встановлення вказаного розміру надбавки передбачена зокрема для співробітників, службові функції яких відповідають наступним умовам: вони повинні займатися розробкою (а не доопрацюванням) проектів нормативно-правових актів, проводити експертизу таких актів; повинні здійснювати дану діяльність безпосередньо (а не у формі, що обмежується тільки їх участю у розробці проекту акта); виконання даної функції повинне бути передбачено в Положенні про відповідний структурний підрозділ. Заявник апеляційної скарги вважає, що прийняті Севастопольською митницею акти мають внутрівиробничий характер та не відповідають поняттю «нормативно-правовій акт».
У судовому засіданні 26 січня 2009 року представники Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
У судовому засіданні 26 січня 2009 року представник Севастопольської митниці проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення Господарського суду м. Севастополя відповідає вимогам діючого законодавства України. Позивач надав суду письмові заперечення, в яких вказав, що працівники Севастопольської митниці брали участь у актах, які не носять індивідуальний характер, породжують права і обов'язки у суб'єкта -митниці, тому вони є нормативно-правовими актами. При виплаті надбавки у розмірі 100% позивач керувався постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767 «Про умови оплати праці посадових осіб і працівників митної служби».
Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Господарським судом м. Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2008 року Контрольно-ревізійним управлінням в м. Севастополі проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Севастопольської митниці за період з 01 січня 2007 року по 01 травня 2008 року.
В результаті ревізії встановлено порушення Севастопольською митницею вимог підпункту 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767 «Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби», що виразилося у зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати окремим працівникам відділів митниці за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року у сумі 51827,51 грн. та за 4 місяці 2008 року у сумі 29932,10 грн. та відповідно зайво проведено нарахування на заробітну плату та перерахування внесків до державних цільових фондів на суму 18761,56 грн. та 10835,42 грн. відповідно, про що складено акт за № 08-21/104 від 09 липня 2008 року.
На підставі вказаного акту ревізії на адресу Севастопольської митниці було скеровано вимогу від 06 серпня 2008 року № 08-14/1564 «Про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності», пунктом 3 якої Контрольно-ревізійне управління в м. Севастополі вимагає відшкодувати незаконно використанні кошти на виплату заробітної плати за період з 01 січня 2007 року по 01 травня 2008 року в сумі 81759,61 грн. та провести перерахунок та зменшити перерахування до державних цільових фондів на суму 29596,98 грн.
З акту ревізії вбачається, що зайві виплати, на думку Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі, були виплачені окремим працівникам відділів, а саме відділу оперативних чергових, відділу по роботі з особовим складом, господарсько-експлуатаційного відділу, служби бухгалтерського обліку, адміністративно-управлінського апарату Севастопольської митниці, які відповідно до Положень про відповідні структурні підрозділи безпосередньо не здійснюють митний контроль та митне оформлення, не проходять службу в митній варті, підрозділах з боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, не виконують обов'язки із справляння мита та інших платежів, безпосередньо не займаються розробленням, проведенням експертизи проектів нормативно-правових актів. Тому на думку відповідача, вказаним працівникам неправомірно щомісяця сплачувалася надбавка за високі досягнення в праці або виконання особливо важливої роботи в розмірі більш 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років.
Умови оплати праці працівників митної служби регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767 «Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби»із змінами та доповненнями.
Відповідно до абзацу 7 підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767 надбавку за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи має право встановлювати начальники митниць у межах затвердженого фонду оплати праці -керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, інспекторам, спеціалістам у розмірі до 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років, а посадовим особам, які безпосередньо здійснюють митний контроль та митне оформлення, проходять службу в митній варті, підрозділах з боротьби з контрабандою та порушенням митних правил, виконують обов'язки із справлянням мита та інших платежів, безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів, що передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи -у розмірі до 100% посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що працівники Севастопольської митниці -ОСОБА_1 (начальник відділу оперативних чергових), ОСОБА_2 (начальник відділу по роботі з особовим складом), ОСОБА_3 (керівник господарсько-експлуатаційного відділу), ОСОБА_4 (головний інспектор із зв'язків з громадськістю), ОСОБА_5 (головний інспектор з охорони праці), ОСОБА_6 (головний інспектор із захисту інформації), ОСОБА_7 (Головний інспектор відділу по роботі з особливим складом), ОСОБА_8 (провідний інспектор відділу по роботі з особливим складом), ОСОБА_9 (начальник сектору фінансового планування, штатного регулювання і оплати праці служби фінансів, бухгалтерського обліку та звітності), ОСОБА_10 (начальник сектору по контролю за майном, що перейшло у власність держави служби фінансів, бухгалтерського обліку та звітності) згідно своїх посадових інструкцій за період, що перевірявся, розробляли проекти локальних нормативно-правових актів, а тому ці працівники мали право одержувати надбавку у розмірі до 100% посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання і вислугу років, тому виплата цих надбавок здійснювалася у повній відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767. При цьому, ці висновки суду першої інстанції було зроблено на підставі аналізу положень про відповідні відділі митниці.
Судова колегія визнає висновки суду першої інстанції правильними виходячи з наступного.
З матеріалів справи та пояснень сторін у судовому засіданні вбачається, що суть спору заключається у тому, що відповідач вважає, що вищевказані посадові особи не приймали безпосередньо участі у розробленні проектів нормативно-правових актів та не проводили експертизу проектів таких актів. Однак, дані висновки відповідача помилкові.
Відповідно до частини 1 статті 7 Митного кодексу України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі і на виконання Конституції України, Митного кодексу і інших законів України.
Теорія права виходить з того, що нормативно-правові акти -це рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб. Згідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року, ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії у часі та неодноразовість їх застосування.
По юридичної силі нормативно-правові акти підрозділяються на закони та підзаконні нормативні акти у залежності від того, хто є суб'єктом нормотворення, а за сферою діяльності - на загальні, спеціальні та локальні.
Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи - це локальний нормативний акт (приказ, інструкція адміністрації, устав, положення, правила внутрішнього розпорядку та інш.), який діє тільки у межах даного підприємства, установи.
Основним призначенням локальних нормативних актів є конкретизація приписів закону відносно к умовам діяльності відповідного колективу, не виходячи за межи закону та не обмежуваючи ініціативу виконувачів, які діють у рамках закону.
Локальні нормативні акти відрізняються по отраслевому признаку і можуть бути фінансові акти, що регулюють фінансову діяльність підприємства, установи; адміністративні акти -що регулюють сферу управління; трудові акти -що регулюють сферу використання праці; цивільно - правові акти - що регулюють майнову сферу підприємства, установи.
Також до локальних нормативних актів відносяться процедурні акти, тобто акти, що регулюють порядок застосування матеріально-правовій норми, зокрема, Положнення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок начислення заробітної платні, Положення про порядок укладення угод та інші.
При наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а при їх відсутності -самостійно.
Як вбачається з положень про відповідні відділи, по працівникам яких були встановленні порушення, керівники цих відділів виконували обов'язки по розробці локальних нормативно-правових актів митниці, зокрема, посадових інструкцій, наказів, Правил внутрішнього трудового розпорядку, Методічних рекомендацій та інші.
Суд першої інстанції у судовому розгляду справи з'ясував та детально описав ці обов'язки у судовому рішенні та надав їх юридичну оцінку. Судова колегія встановила, що вказані обставини відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги проте, що обов'язковою ознакою нормативно-правового акту є його реєстрація у Міністерстві юстиції України визнаються судовою колегією помилковою у зв'язку з наступним.
За умови відсутності закону про нормативно-правовий акт значний масив відносин регулюється відповідними підзаконними актами. Зокрема, порядок реєстрації нормативно-правових актів регламентовано Указом Президента України від 27 червня 1996 року «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів», постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 року «Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та здійснення правової інформатизації України», постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним», наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів». Втім дослідження вказаних актів свідчить про те, що державній реєстрації та занесенню до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів підлягають не усі нормативно-правові акти.
Суд першої інстанції правильно зазначив у судовому рішенні про те, що в конкретному випадку нормативно-правові акти, видані Севастопольською митницею не зачипають прав, свобод і законних інтересів громадян і не носять міжвідомчий характер, отже не підлягають державній реєстрації.
Матеріали справи свідчать про те (і це не спростовується відповідачем), що надбавка за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи виплачувалася працівникам Севастопольської митниці в межах бюджетних асигнувань фонду оплати праці, передбачених кошторисом на 2007-2008 роки, перевищення фонду оплати праці, у тому числі щодо виплат по надбавкам ревізією не встановлено, тому судова колегія вважає, що виплати вказаної надбавки було здійснено Сеастопольською митницею у відповідності з вимогами підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767 «Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби».
Таким чином, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні, відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Севастополя від 10 листопада 2008 року у справі № 5020-12/526 (№ 22-а-2373/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя Т.В. Дадінська
Судді Н.П.Горошко Г.М. Іщенко