"20" січня 2009 р.
Справа № 33/86-08-4700
За позовом: заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до відповідачів:
- ТОВ з іноземними інвестиціями «Інвестиційна холдінгова компанія
«Слов'янський Альянс», с.м.т. Комінтернівське Одеської області,
- дитячий санаторій «Зелена гірка», м. Одеса
про визнання недійсним інвестиційного договору
За участю представників сторін:
від прокуратури: Новацький М.В.- помічник прокурора ( посвідчення №4 ),
від Міністерства охорони здоров'я: не з'явився, незважаючи на те, що був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення №494379 від 24.12.2008 року,
від відповідачів:
- від ТОВ з іноземними інвестиціями «Інвестиційна холдінгова компанія «Слов'янський Альянс»: Манушин В.О., довіреність в матеріалах справи
- від дитячого санаторію «Зелена гірка»: Середа І.В., довіреність в матеріалах справи
СУТЬ СПОРУ: відповідно до уточнених позовних вимог заступником прокурора Київського району м. Одеси заявлено позов в інтересах Міністерства охорони здоров'я України до ТОВ «Інвестиційна холдінгова компанія», дитячого санаторію «Зелена гірка» про визнання недійсним інвестиційного договору та зобов'язання відповідачів повернути один одному все отримане за договором в натурі або грошима.
В судовому засіданні від 20 січня 2009 року представник прокуратури відмовився від вимог по спонуканню відповідачів повернути один одному все отримане за інвестиційним договором №5 від 29 листопада 2007 року та просив задовольнити вимоги про визнання зазначеного договору недійсним.
Міністерство охорони здоров'я України повідомлено про дату, місце та час судових засідань у справі №33/86-08-4700 поштовими повідомленнями №14063 від 17 листопада 2008 року, №80490 від 5 грудня 2008 року, №4943793 від 24 грудня 2008 року. Представник позивача у судові засідання не з'явився, його позиція щодо суті позовних вимог господарського суду області не повідомлена, право на участь у судовому засіданні позивачем не використане.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
29 листопада 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Інвестиційна холдінгова компанія» та дитячий санаторій «Зелена гірка» укладено договір №5 на реалізацію інвестиційного проекту щодо ремонту з реставрацією медичних будівель та розширення дитячого санаторію «Зелена гірка».
Відповідно до пунктів 1.1.; 1.2 договору, його метою є спільна діяльність щодо збільшення потужності матеріально-технічної бази санаторію, задля поліпшення умов оздоровлення дітей хворих на туберкульоз. Предметом договору є інвестування товариством коштів, з метою ремонту і реставрації будівель та зміцнення матеріально-технічної бази дитячого санаторію «Зелена гірка».
Інвестиційний договір №5 від 29 листопада 2007 року погоджений Міністерством охорони здоров'я України та затверджений віце-прем'єр міністром України Табачником Д.В.
Посилаючись на відсутність у тексті договору таких істотних умов як предмет, ціна та строк його дії, а також відсутність адреси та параметрів земельної ділянки і майнового комплексу, які інвестор збирається передати санаторію «Зелена гірка» заступником прокурора Київського району м. Одеси заявлені вимоги про визнання інвестиційного договору недійсним, у порядку ст. 270 ГК України вважаючи, що зазначена угода є перешкодою для держави щодо забезпечення прав громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, які передбачені ст. 49 Конституції України та суперечить інтересам держави.
Відповідно до положень ст. 4 ЦК України основою цивільного законодавства держави є Конституція України, а основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс, що обумовлює застосування інших законів (кодексів) тільки у випадку відсутності у них колізійних норм стосовно ЦК України.
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені, поділяючи їх на два види: нікчемні (ч.2 ст. 215) та оспорюванні (ч.3 ст. 215); принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 ЦК України).
Господарський кодекс зазначеного поділу не передбачає, а натомість у суперечності із ЦК України розглядає як оспорюванні (ч.1 ст. 207 ГК України) всі ті зобов'язання, які виникають із правочинів у т.ч. ті, які за правилами ЦК України є нікчемними.
Таким чином, правила ст. 207 ГК України містять загальні положення про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать нормам ЦК України як за термінологією, так і за змістом, у зв'язку з чим, стаття 2007 року ГК України, відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ГК України, на яку посилається заступник прокурора району, застосовуватись не може (п.2.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 7 квітня 2008 року).
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Заявником у справі не наведені докази порушень відповідачем вимог ст. 203 ЦК України при укладенні договору №5 від 29 листопада 2007 року, а наведені у позовній заяві міркування стосуються ступіні виконання умов договору його учасниками та притаманні вимогам про розірвання договору, а не визнання його недійсним.
Згідно положень ст. ст. 3; 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. При недосягненні сторонами згоди з усіх істотних умов договору не існує самої угоди, як юридичного факту, що виключає можливість застосування до неї правил про недійсність угод. Однак, якщо договір виконувався обома сторонами у передбачений ними спосіб, відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, і що між сторонами не виникли зобов'язальні відносини.
Господарський суд зазначає, що зацікавлена особа не позбавлена права укласти додаткову угоду до договору, у якій визначити ті умови, які мають міститися у договорі та є важливими для ініціатора додаткової угоди. У випадку ухилення контрагента від укладення додаткової угоди, повноважена особа має право звернутися до суду з відповідним позовом.
Сукупний аналіз змісту вимог не підтверджує їх обґрунтованість, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави для їх задоволення.
Керуючись ст. ст. 82-84 ГПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позовних вимог у справі №33/86-08-4700.
Суддя Мазур Д.Т.