06 лютого 2013 року місто Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом військової частини 3033 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до військової частини 3033 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року,
У вересні 2011 року військова частина 3033 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - ВЧ 3033) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що наказом командира військової частини 3026 внутрішніх військ МВС України України (далі - ВЧ 3026) від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 зарахована в списки особового складу ВЧ 3026 та поставлена на усі види забезпечення.
В зв'язку з проходженням військової служби у зазначеній військовій частині, ОСОБА_4 та її сім'ї в складі: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як такій, яка у зв'язку з характером її трудових відносин повинна проживати за місцем роботи або поблизу неї у 2003 році було надано службове житлове приміщення в гуртожитку для малосімейних військовослужбовців, а саме: квартира АДРЕСА_1.
22 березня 2003 року ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 зареєструвались за адресою ВЧ 3026: АДРЕСА_2, про що було внесено відповідний запис у домову книгу ВЧ 3026 та стали фактично проживати за адресою: АДРЕСА_1, ордер на яку ОСОБА_4 не видавався, а розподілення кімнат в гуртожитку здійснювалось на підставі її рапорту, рішень житлово-побутовою комісії та наказу командира ВЧ 3033.
Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 07 червня 2005 року ОСОБА_4 переведена до військової частини 3029 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - ВЧ 3029) та наказом командира ВЧ 3026 від 02 серпня 2005 року була виключена із списків особового складу ВЧ 3026 і знята з усіх видів забезпечення.
Посилаючись на те, що на даний час ОСОБА_4 та члени її сім'ї з ВЧ 3033 та ВЧ 3026 у трудових відносинах не перебувають, однак звільнити належне ВЧ 3033 вищевказане службове житло в добровільному порядку відмовляються, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та виселити вказаних осіб з зазначеного житла, зобов'язати ВГІРФО Комунарського РВ ГУМВС України в Запорізькій області зняти ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.
У листопаді 2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду із зустрічним позовом до ВЧ 3033 про визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання вчинити дії.
Вказували, що з 30 травня 2001 року ОСОБА_4 була зарахована до внутрішніх військ МВС України і зарахована в списки особового складу ВЧ 3026.
14 вересня 2001 року ОСОБА_4 та члени її сім'ї ОСОБА_6, ОСОБА_7 постановлені на облік осіб, що потребують житла одночасно у ВЧ 3026 та ВЧ 3029, так як зазначені військові частини мали одну загальну чергу військовослужбовців, потребуючих житла.
Згідно протоколу від 04 січня 2003 року, засіданням командування ВЧ 3033 за погодженням з центральною житлово-побутовою комісією ГУВВ МВС України було прийнято рішення про надання ОСОБА_4 та її доньці ОСОБА_6 службової житлової площі за адресою: АДРЕСА_1, з пропискою, без зняття із загальної черги на одержання житла ВЧ 3033, ВЧ 3026 та ВЧ 3029.
На підставі даного рішення ОСОБА_4 з членами сім'ї була вселена до зазначеної квартири, але ордер на житло надано не було, реєстрація за місцем проживання ВЧ 3033 чи ВЧ 3026 проведена не була.
Згідно наказу командувача внутрішніх військ МВС України від 07 червня 2005 року ОСОБА_4 була направлена до відрядження до ВЧ 3029, а згідно наказу від 03 серпня 2005 року була переведена в ту ж військову частину для подальшого проходження служби, де і проходить службу по теперішній час.
Посилаючись на те, що ВЧ 3029 підпорядковується і входить до структури внутрішніх військ МВС України, ВЧ 3029, ВЧ 3026 та ВЧ 3033 розташовані в м. Запоріжжя, належать і підпорядковуються одному відомству внутрішні війська МВС України, з 30 травня 2001 року і по теперішній час ОСОБА_4 безперервно працює в одному відомстві - внутрішні війська МВС України, ОСОБА_4 не звільняли через порушення трудової (службової) дисципліни та з 04 січня 2003 року вона набула права на обов'язкове надання їй житла, однак ВЧ 3033 було порушено право ОСОБА_4 на видачу службового ордеру на спірне житлове приміщення та проведення реєстрації за місцем фактичного проживання, уточнивши позовні вимоги, просили суд визнати за ОСОБА_4 та її сім'єю - ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право на користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати ВЧ 3033 видати службовий ордер на зазначене житло та провести їх реєстрацію за вищезазначеною адресою.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2012 року первісний та зустрічний позови задоволено частково: ухвалено виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1; стягнуто солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_7 на користь ВЧ 3033 4 грн 25 коп. судового збору та 60 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_6 право користування жилим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. В задоволенні решти вимог позовів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року рішення місцевого суду в частині часткового задоволення вимог первісного позову змінено: ухвалено виселити ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1; стягнути із ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ВЧ 3033 по 19 грн 77 коп. судового збору та по 12 грн 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а в решті рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог первісного позову залишено без змін. Рішення місцевого суду в частині часткового задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення місцевого суду в частині задоволених вимог первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, а також скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог первісного та зустрічного позовів і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити частково, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи первісний та зустрічний позови, місцевий суд, виходив з того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мають право користування спірним жилим приміщенням, оскільки засіданням командування ВЧ 3033 їх було вирішено вселити до зазначеної квартири; вказане службове житло було надано ОСОБА_4 в зв'язку з проходженням останньою військової служби у ВЧ 3033 в м. Запоріжжя та вона продовжує військову службу у іншій військовій частині, однак без переїзду в іншу місцевість; ОСОБА_7 та ОСОБА_5 підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_1, оскільки ВЧ 3026 та ВЧ 3033 не приймалися рішення про їх вселення до вищезазначеного жилого приміщення; ордер є тимчасовим документом, необхідним лише для вселення, а ОСОБА_4 на даний час проживає у спірному житлі; ВЧ 3033 не є уповноваженим органом, що здійснює реєстрацію місця проживання.
Змінюючи рішення місцевого суду, в частині вирішення вимог первісного позову, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову і ухвалюючи нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_6 було надано право користування як неповнолітній доньці ОСОБА_4 та з досягненням повноліття вона у відповідності до ст. 32 ЖК України отримала самостійне право на отримання житла, яке ВЧ 3033 їй не надавалося; визнання за ОСОБА_4 та членами її сім'ї права користування спірною квартирою, порушує право ВЧ 3033 на користування службовим житлом.
Однак повністю з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що наказом командира ВЧ 3026 від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 зарахована в списки особового складу ВЧ 3026 та поставлена на усі види забезпечення.
У зв'язку із проходження військової служби на підставі протоколу засідання командування ВЧ 3033, 04 січня 2003 року ОСОБА_4 із складом сім'ї два чоловіка: вона та її донька ОСОБА_6, надано житлову площу по АДРЕСА_1, з пропискою, без зняття із загальної черги на одержання житла ВЧ 3033, ВЧ 3026 та ВЧ 3029.
22 березня 2003 року ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_6 зареєструвались за адресою ВЧ 3026: АДРЕСА_2, а фактично стали проживати за адресою: АДРЕСА_1.
Також з ними став проживати чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_7
Ордер на службову квартиру ОСОБА_4 не видавався, розподілення кімнат в гуртожитку здійснювалось на підставі її рапорту, рішень житлово-побутовою комісії та наказу командира ВЧ 3033.
Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 07 червня 2005 року ОСОБА_4 переведено до ВЧ 3029 та наказом командира ВЧ 3033 від 02 серпня 2005 року вона була виключена із списків особового складу ВЧ 3033 і знята з усіх видів забезпечення.
Згідно зі ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянам, які за характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
За змістом ст. 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Пунктом 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2006 року № 1081 визначено, що у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.
За змістом ст. ст. 124, 125 ЖК робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено сім'ї військовослужбовців.
Суди, встановивши, що ОСОБА_4 будучи виключеною із списків особового складу ВЧ 3033 у зв'язку з відрядженням до ВЧ 3029 для проходження подальшої служби без переїзду до іншої місцевості, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання її такою, що втратила право користування наданою їй рішенням командування ВЧ 3033 квартирою АДРЕСА_1 оскільки іншого жилого приміщення їй із сім'єю за новим місцем проходження служби надано не було.
Однак, поряд з цим, суди як першої, так і апеляційної інстанції, вирішуючи питання про правомірність заселення ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартиру, користування нею, повинні були правильно визначити характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, та з'ясувати чи правомірно вони нею користувались, а також встановити, чи не розповсюджуються на ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як членів сім'ї ОСОБА_4 гарантії, визначені ст. 125 ЖК України за змістом якої право членів сім'ї ОСОБА_4 користуватися цим житлом існує за наявності у самої ОСОБА_4 права користування цим майном, тобто права членів сім'ї військовослужбовця на користування спірною квартирою є похідними від прав самого військовослужбовця.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у трудових відносинах із МВС України ніколи не перебували, але мешкають в зазначеному гуртожитку, за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, ОСОБА_6 також не працювала у МВС України, а житлова площа їй надана за розпорядженням керівництва.
Однак судами не враховано, що особи, які визнані такими, що незаконно вселилися у житло і не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. ст. 109, 116 ЖК України.
Натомість, суди не застосовували вказані норми до спірних житлових правовідносин, не встановлювали фактичних обставин для виселення ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 із визначених зазначеними статтями підстав.
Крім того, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду та виселяючи із спірного житлового приміщення ОСОБА_6, не врахував, що на засіданні командування ВЧ 3033 04 січня 2003 року їй було надано службову житлову площу як члену сім'ї ОСОБА_4 без жодних умов та застережень, а чинне законодавство не передбачає такої правової підстави для виселення із житлового приміщення, як саме по собі набуття особою повноліття.
Без з'ясування вказаних обставин та вірного визначення характеру спірних правовідносин і застосування до них відповідних норм матеріального права, висновок судів щодо вимог зустрічного позову є передчасним.
З огляду на наведене, судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: О.І. Євтушенко
В.І. Журавель
Ю.Г. Іваненко
О.М. Ситнік