іменем україни
6 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого судді: Луспеника Д.Д.
суддів: Лесько А.О., Хопта С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 4 липня 2012 року
У листопаді 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом, в якому просили визнати виконавчий напис, вчинений нотаріусом 22 лютого 2010 року, таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги мотивували тим, що оспорюваним виконавчим написом звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка виступає заставою по кредитному договору від 25 травня 2007 року, укладеному між ними та закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»). На їх думку, виконавчий напис не відповідає вимогам закону, оскільки нотаріусом не перевірено безспірності заборгованості, факту отримання боржником вимог банку про усунення порушень, а також те, що виконавчий напис не містить переліку документів, на підставі яких його вчинено. Зазначали, що строк виконання забезпеченого зобов'язання не настав, а, отже, звернення стягнення може здійснюватись на підставі рішення суду та в позасудовому порядку згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Рішенням Солом᾽янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений 22 лютого 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за № 56 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданих касаційних скаргах ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що виконавчий напис зроблено за наявності документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості, позичальник та іпотекодавець не були належним чином повідомлені про добровільне виконання зобов'язань, а тому вони були позбавлені можливості з᾽ясувати суму заборгованості.
Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами установлено, що 25 травня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк») та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останні отримали кредит у розмірі 50 тис. доларів США зі строком користування 240 місяців відповідно до додаткового договору.
З метою забезпечення вказаного кредитного договору 25 травня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 передали, а банк прийняв в іпотеку належну позивачам квартиру АДРЕСА_1 в порядку та на умовах вказаного договору іпотеки.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 22 лютого 2010 року було вчинено виконавчий напис № 56, за яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Згідно з вказаним виконавчим написом за рахунок коштів від реалізації вказаної квартири, запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Платинум Банк» у розмірі заборгованості 46 985,05 доларів США суми кредиту, що неповернута банку, 2 686,55 доларів США - суми прострочених та відсотків 36 230 грн. 87 коп. - пені, а всього на загальну суму 49 671,60 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 397 273 грн. 46 коп. та 36 230 грн. 87 коп.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов᾽язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що у разі порушення основного зобов᾽язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов᾽язань, вимога про виконання порушеного зобов᾽язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Тобто, вказаними нормами передбачено право іпотекодержателя розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі незадоволення іпотекодавцем вимоги іпотекодержателя про виконання порушеного боржником зобов᾽язання у тридцятиденний строк.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Частиною 4 пункту 283 Інструкції передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов᾽язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
Згідно пункту 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Пунктом 283 Інструкції встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Пунктом 286 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29 червня 1999 року для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов᾽язання.
Тобто, вказаними приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє можливість спору між сторонами щодо кредитної заборгованості, не встановлює права та обов᾽язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто перевіряє щоб документи, з яких обчислена заборгованість, не були спірні.
Судами було встановлено, що приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу відповідачем в підтвердження наявності заборгованості було подано наступні документи: кредитний договір, договір іпотеки з додатками; розрахунок заборгованості станом на 22 лютого 2010 року; розрахунок пені за період з 22 липня 2008 року по 22 лютого 2010 року; заяву банку про вчинення виконавчого напису; вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 про сплату суми заборгованості по кредиту та відсоткам з повідомленням боржників та іпотекодавця про невиконання зобов᾽язань за кредитним договором та про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки; повідомлення про вручення поштових відправлень.
Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував норми матеріального права, що їх регулюють, надав оцінку усім доказам, зібраним у справі, врахував, що банк надав нотаріусу документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 № 56 від 22 лютого 2010 року, який є предметом спору, відповідає вимогам чинного законодавства, та дійшов висновку про те, що банк, звернувшись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, реалізував своє право на захист свого цивільного права.
Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводів сторін не перевірив, та дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності.
Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 4 липня 2012 року скасувати, рішення Солом᾽янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко