"18" лютого 2013 р. м. Київ К-16736/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя
на постановуГосподарського суду Запорізької області від 12.06.2007
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2008
у справі № 13/231/07-АП (22а-363/2008)
за позовомДержавної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя
До1. Приватного підприємства «Пальміра», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібра-А»
Провизнання господарських зобов'язань недійсними,-
Державна податкова інспекція у Заводському районі міста Запоріжжя у квітні 2007 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати недійсними з підстав, передбачених ст.49 ЦК УРСР, господарські зобов'язання, оформлені договором купівлі-продажу №25/06 від 25.06.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібра-А»та Приватним підприємством «Пальміра»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібра-А»на користь держави товарно-матеріальні цінності, отримані за договором купівлі-продажу №25/06 від 25.06.2002 або грошовий еквівалент в сумі 2000000 грн. та стягнути з Приватного підприємства «Пальміра»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібра-А»суму грошових коштів у розмірі 2000000 грн.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 12.06.2007, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2008 у даній справі, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- 25.06.2002 Приватне підприємство «Пальміра»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лібра-А»уклали договір купівлі-продажу електродів №25/06 на загальну суму 2000000 грн., в тому числі ПДВ 20% - 333333,33 грн.;
- згідно рішення Новомосковського місцевого суду Дніпропетровської області від 26.12.2003 установчі документи Приватного підприємства «Пальміра», зареєстрованого на ім'я ОСОБА_4, визнані недійсними з моменту реєстрації -30.01.2002.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, визнання недійсними установчих документів мало місце після укладення та виконання сторонами спірного договору.
Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.
Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених підприємством з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
У відповідності до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Виходячи з вимог ч.2 ст.104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування наслідків, передбачених ст.49 ЦК УРСР, оскільки з 01.01.2004 набрав чинності ЦК України, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень якого Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 втратив чинність.
За змістом ч.2 ст.5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Чинний Цивільний кодекс України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були передбачені статтею 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Таким чином, публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод (ст.49 ЦК УРСР), але відсутні в Цивільному кодексі України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, застосовані бути не можуть.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.
Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст.208 Господарського кодексу України.
Однак, відповідно до пункту 5 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказане порушення.
З огляду на зазначене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, не спростованою доводами касаційної скарги, щодо наявності законних підстав для відмови в позові про визнання недійсним господарського зобов'язання на підставі ст.49 ЦК УРСР.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 12.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2008 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний