Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлової С.О.,
суддів Швеця В.А., Кульбаби В.М.,
за участю прокурора Опанасюка О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2011 року.
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2010 року
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено:
· за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;
· за ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 (три) роки;
· за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років;
· за ч. 5 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Вирішено долю речових доказів та стягнуто судові витрати по справі.
Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2011 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
ОСОБА_6 визнаний винним і засуджений за те, що в період з 20 квітня по 06 серпня 2006 року, він, діючи в складі організованої групи, створеної в квітні цього ж року ОСОБА_7 з метою збагачення будь-яким способом, в тому числі злочинним, в Московському районі м. Харкова, за обставин, викладених у вироку суду, вчинив ряд крадіжок належного КЖЕП № 175 Московського району м. Харкова майна на загальну суму 2151 грн., КПЖРЕП № 2 Московського району м. Харкова майна на загальну суму 9460 грн., КЖЕП № 171 Московського району м. Харкова майна на загальну суму 5315, 02 грн., КПЖРЕП № 1 Московського району м. Харкова майна на загальну суму 5404 грн., ОЖК «Леванда» майна на загальну суму 800 грн.
Крім того, в ніч з 06 липня на 07 липня 2006 року, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, проникнувши в будинок, що по АДРЕСА_1, таємно викрали належне ОСОБА_16 майно, на загальну суму 2528, 50 грн.
Крім того, 30 липня 2006 року, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7, проникнувши в квартиру АДРЕСА_2, таємно викрали належне ОСОБА_17 майно, на загальну суму 815 грн.
Крім того, 01 серпня 2006 року, о 22 годині 15 хвилин, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, по АДРЕСА_3, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, відкрито викрали належне ОСОБА_18 майно, на загальну суму 2960 грн.
Крім того, 04 серпня 2006 року, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, проникнули в квартиру АДРЕСА_4, з метою таємного викрадення чужого майна, однак виявили, що в ній відсутнє будь-яке майно в зв'язку з ремонтними роботами в ній. Після цього, вони проникнули в квартиру АДРЕСА_5, звідки таємно викрали належне ОСОБА_19 майно, на загальну суму 150 грн.
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, зокрема, перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. 3 ст. 185 КК України, пом'якшити йому покарання та застосувати до нього ст. 75 КК України. Обґрунтовуючи необхідність перекваліфікації дій на ч. 3 ст. 185 КК України, вказує, що між його підзахисним, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були чітко розподілені функції і ступінь участі кожного з них у вчинюваних злочинах, а спільне вчинення крадіжок протягом тривалого періоду часу, на його думку, не може саме по собі свідчити про існування організованої злочинної групи. Крім того, вважає, що при призначенні покарання судом не було належним чином враховано даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують покарання.
В запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_20, що діє в інтересах іншого засудженого - ОСОБА_7, посилаючись на обґрунтованість, на її думку, доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_5, вважала, що її слід задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що судові рішення щодо ОСОБА_6 слід залишити без зміни, однак просив у порядку ст. 395 КПК України, їх змінити в частині призначеного додаткового покарання за ч. 5 ст. 185 КК України у виді конфіскації майна іншому засудженому - ОСОБА_8, оскільки один з епізодів, який кваліфікований за зазначеною статтею, був вчинений останнім у неповнолітньому віці, а ст. 98 КК України, якою визначено види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, конфіскації майна не передбачає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги і заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається матеріалів справи, захисником ОСОБА_5 подавалась апеляція на вирок суду першої інстанції (т. 18 а.с. 342-344), за результатами розгляду якої, а також апеляцій інших учасників процесу, було постановлено відповідну ухвалу апеляційним судом.
Ухвала апеляційного суду, за своїм змістом, має відповідати вимогам ст. 377 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року). Зокрема, в ній зазначається зміст вироку, особа, яка подала апеляцію, суть апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у засіданні та докладні результати розгляду справи, з наведенням підстав прийнятого судом рішення. Викладаючи суть апеляції, суд має стисло та зрозуміло перелічити всі доводи, що містяться в скаргах та запереченнях на них, після чого ці доводи мають бути проаналізовані судом та жоден з них не повинен залишатися без відповіді.
Колегія суддів звертає увагу, що всі наведені в касаційній скарзі захисника доводи, в тому числі й щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 5 ст. 185 на ч. 3 ст. 185 КК України, були предметом перевірки апеляційного суду і, з наведенням відповідних мотивів, залишені без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року) і з наведеними в ній висновками погоджується колегія суддів.
Покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують покарання. Колегія суддів вважає, що переконливих доводів про необхідність призначення засудженому менш суворого покарання у касаційній скарзі не наведено, в зв'язку з чим вважати його занадто суворим підстав не вбачається, як і не вбачається підстав для застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Що стосується пропозиції прокурора, заявленої ним в суді касаційної інстанції щодо необхідності зміни, в порядку ст. 395 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року), судові рішення в частині призначеного іншому засудженому ОСОБА_8 додаткового покарання, то її слід визнати такою, що не ґрунтується, а ні на матеріалах справи, а ні на вимогах закону.
По-перше, згідно матеріалів справи злочинна діяльність ОСОБА_8 розпочалася у неповнолітньому віці, але він її продовжував після досягнення вісімнадцяти років, що підтверджується матеріалами справи. При таких обставинах, суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували його дії та призначили остаточне покарання, як основне, так і додаткове.
По-друге, посилання прокурора на необхідність застосування в даному випадку ст. 395 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року), не відповідають вимогам цієї ж статті, на яку посилається прокурор, оскільки касаційний перегляд цієї справи відбувався за правилами ч. 1 ст. 395 КК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року), тобто в тій частині, в якій судові рішення були оскаржені. Касаційна скарга надійшла лише від захисника ОСОБА_5, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 Що ж стосується ОСОБА_8 та його захисників, то за матеріалами справи вони не подавали касаційних скарг, так само як і сторона державного обвинувачення не оскаржувала правомірності призначення покарання особам, засудженим у цій справі. Отже, підстав для перегляду справи в частині призначення покарання ОСОБА_8 та інших засуджених у суду не було.
Оскільки в своєму виступі прокурор просив залишити касаційну скаргу захисника ОСОБА_5, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 без задоволення, то його подальше посилання на необхідність зміни судових рішень щодо іншого засудженого - ОСОБА_8 на підставі ст. 395 КПК України, є нелогічним, адже ч. 2 зазначеної статті зобов'язує касаційний суд приймати рішення на користь інших засуджених від яких не надійшли скарги, але за умови, якщо скарга, яка розглядається в суді підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з думкою прокурора в частині залишення без задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5, а тому не знаходить підстав для застосування в даному випадку ч. 2 ст. 395 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року).
При таких обставинах, пропозиція прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 Кримінально - процесуального кодексу України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року) та п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року, колегія суддів,
касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
С.О. Орлова В.А. Швець В.М. Кульбаба