"13" лютого 2013 р. К/9991/58807/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Черпака Ю.К.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року по справі № 0670/3741/12
за позовом ОСОБА_4
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ємільчинського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_4 у червні 2012 року звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправними і скасування наказів начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 12 березня 2012 року № 213 та від 15 березня 2012 року № 34 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновлення на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового частини штабу Ємільчинського районного відділу УМВС України в Житомирській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі.
В ході розгляду справи судом залучено в якості другого відповідача Ємільчинський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України та перебував на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Ємільчинського районного відділу УМВС України в Житомирській області, спеціальне звання -капітан міліції.
Наказом начальника УМВС України в Житомирській області від 12 березня 2012 року № 213 за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю капітана міліції ОСОБА_4 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Наказом начальника УМВС України в Житомирській області від 15 березня 2012 року № 4 о/с по особовому складу позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з поставленням на військовий облік) відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (як особу, що скоїла вчинок, який дискредитує звання рядового і начальницького складу).
Підставою звільнення позивача став висновок про результати службового розслідування УМВС України в Житомирській області за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю капітана міліції ОСОБА_4 від 12 березня 2012 року.
Матеріалами службового розслідування встановлено, що 01 березня 2012 року близько 19 години, позивач, у вільний від служби час, у цивільному одязі, керуючи автомобілем ВАЗ 2106 номерний знак НОМЕР_1 рухаючись по автодорозі КПП Майдан Копищанський-Котлярка в с. Степанівна, під час роз'їзду із зустрічним автотранспортом, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої пішоходу ОСОБА_6 були заподіяні тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_4 доставив потерпілого до його місця проживання. Про вказану дорожньо-транспортну пригоду позивач відповідно до п. 2.10 Правил дорожнього руху України не повідомив. Потерпілий від дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 06 березня 2012 року поступив до травматологічного відділення зі скаргами на погіршення здоров'я. Учасників та обставини дорожньо-транспортної пригоди було встановлено 07 березня 2012 року в ході оперативно-розшукових заходів.
За результатами проведеного службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю капітана міліції ОСОБА_4 рекомендовано: за порушення п. 2.10 Правил дорожнього руху України, що виразилось у самовільному залишенні місця пригоди та відповідному ухиленні від проходження медичного освідування на факт вживання алкоголю, а також грубе порушення вимог п. 2.2.10 «Інструкції про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного реагування», затвердженої наказом МВС від 4 жовтня 2003 року № 1155, у частині укриття факту дорожньо-транспортної пригоди, що в цілому призвело до несвоєчасного надання медичної допомоги ОСОБА_6 та дискредитації органу внутрішніх справ, як правоохоронного органу, ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ звільнити за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Постановою старшого помічника прокура Ємільчинської районної прокуратури від 12 квітня 2012 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 відмовлено, за відсутністю в його діях складу злочину передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про поновлення на роботі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про міліцію»порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі -Положення).
Відповідно до пункту 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3640-ІV (далі - Статут).
Частиною 12 Статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до положень статті 14 Статуту, якою визначено порядок накладення дисциплінарних стягнень, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що при виданні оспорюваних позивачем наказів, начальник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області діяв правомірно, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правових підстав для визнання цих наказів протиправними немає.
Доводи касаційної скарги щодо незаконного застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, в зв'язку з дискредитацією звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.І. Ємельянова
Судді Ю.Й. Рецебуринський
Ю.К. Черпак