"12" лютого 2013 р. м. Київ К-3753/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя СуддіМуравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скаргиВідкритого акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод»та Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області
на постанову та ухвалуГосподарського суду Херсонської області від 08.11.2007 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року
у справі№ 11/327-АП-07
за позовомВідкритого акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод»
доДержавної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області
провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Господарського суду Херсонської області від 08.11.2007 року у справі № 11/327-АП-07, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000432301/3 від 21.06.2007 року щодо визначення 117 750,00 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість та 58 875,00 грн. штрафу. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000422301/3 від 21.06.2007 року в частині визначення 19 518,09 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток 6 389,61 грн. штрафу. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та змінити постанову господарського суду, задовольнивши позовні вимоги повністю. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема п. 1.43 ст. 1, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні».
Податковий орган також оскаржив судові рішення до суду касаційної інстанції. В обґрунтування вимог про їх скасування та прийняття нової постанови про відмову в позові скаржник зазначає про порушенням судами норм матеріального права, а саме, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заперечення на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У зв'язку з неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем Державною податковою інспекцією у Бериславському районі прийняті наступні повідомлення-рішення, якими позивачу ВАТ «Бериславський машинобудівний завод»визначені податкові зобов'язання: № 0000432301/3 від 21.06.2007 року по податку на додану вартість в сумі 117 750,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 58 875,00 грн.; № 0000422301/3 від 21.06.2007 року по податку на прибуток в сумі 50 743,14 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції 18 196,60 грн.
Податкові повідомлення-рішення мотивовані посиланням на обставини, встановлені актом перевірки № 109/231/00211004 від 27.12.2006 року, застосуванням пп. «б»пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 4.9 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Позивач оскаржив зазначені повідомлення-рішення в судовому порядку.
Податкове повідомлення-рішення № 0000432301/3 від 21.06.2007 року в частині визначення 4 260,15 грн. податкового зобов'язання і 2 130,07 грн. штрафу по суті за наведеними обґрунтуваннями позовних вимог позивачем не оспорюється (щодо виключення загалом 17 040,61грн. з числа валових витрат у 4 кварталі 2005 року за рахунок виключення віднесених платником до числа валових витрат в порушення пп. 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрат зі сплати ПДВ, включеного до ціни товарів, які придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що суми 16 612,45 грн. та 12 056,10 грн. відносились до складу валових витрат у зв'язку з витратами паливно-мастильних матеріалів безпосередньо позивачем і затратами на перевезення приватним підприємцем ОСОБА_5 придбаного ВАТ «Бериславський машинобудівний завод»металу з м. Запоріжжя. Завантаження та доставка металопрокату, іншої сировини з м. Запоріжжя вчинювались підприємством на підставі договору поставки № П.В.-Б/10/28/28 від 10.02.2006 року з ПП «Міріон-Міленіум», умовами якого передбачено, що поставка матеріальних цінностей відбувається на умовах ЕХW склад виробника товару або в іншому місці, вказаному постачальником, згідно Інкотермс-2000, про що повідомляє покупець додатково по кожному факту поставки. Списання паливно-мастильних матеріалів проводилось на підставі подорожніх листів та актів виконаних транспортних послуг ПП ОСОБА_5
Оскільки судами на підставі наявних доказів у справі, зокрема, подорожніх листів, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних встановлено, що дані витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача та обґрунтовано віднесені ним до валових у відповідності до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», висновок податкового органу про донарахування податку на прибуток в сумі та 7 167,10 грн. та 2 363,18 грн. штрафу є неправомірним.
Під час проведення перевірки податковий орган дійшов висновку, що віднесення позивачем до складу валових витрати вартості перевезень будівельних матеріалів в сумі 120 897,42 грн. є неправомірним, оскільки товариство включило до складу валових витрат витрати, пов'язані з перевезенням будівельних матеріалів, частина яких в наступному була списана на невиробничу сферу, а решта - реалізована сторонній організації по вартості придбаних матеріалів, без урахування транспортно-заготівельних витрат на доставку будматеріалів.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновок податкового органу про визначення платнику 17 873,16 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 6 239,93 грн. штрафу, оскільки витрати, пов'язані з перевезенням будівельних матеріалів, використаних у невиробничій сфері (зона відпочинку, стадіон), відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до валових витрат виробництва і обігу.
Разом з тим, виключення податковим органом з числа валових витрат вартості перевезень будівельних матеріалів, пов'язаних з його господарською діяльністю, що здійснювались на користь підрядника, який використовував ці матеріали при підрядних роботах на об'єктах ВАТ «Бериславський машинобудівний завод»є необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з висновком судів, що віднесення позивачем до валових витрат вартості перевезень будівельних матеріалів, використовуваних у підрядних відносинах з ТОВ «Техпромбуд»та застосованих безпосередньо на виробничих об'єктах ВАТ «Бериславський машинобудівний завод», що підтверджується текстами відповідних договорів підряду, актами виконаних робіт є обґрунтованим, а тому нарахування позивачу 12 350,99 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 4 026,43грн. штрафу є безпідставним.
За результатами перевірки підприємству скориговано податковий кредит на суму попередньої оплати у жовтні 2005 року в сумі 108 390,20 грн., оскільки позивачем до податкового кредиту віднесено суму податку по авансовим платежам, зустрічна поставка по яких не відбулась. Враховуючи, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою, не надає податкової звітності за місцем реєстрації, не рахується як платник ПДВ та не має активів, така поставка товару взагалі не відбудеться. Отже, покупець, яким в даному випадку є ВАТ «Бериславський машинобудівний завод»не має права на податковий кредит на суму податку, що входить до складу перерахованих коштів на не отриманий товар.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість вищенаведених доводів податкового органу, оскільки податковий кредит сформовано позивачем за першою подіє, а саме: здійснення попередньої оплати та видачі податкових накладних ТОВ «Катон»(продавець), який в період здійснення господарських операцій був зареєстрований, як платник ПДВ та перебував на обліку в органах держаної податкової служби. Податкові накладні, видані вказаним контрагентом, відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Ненадання податкових декларацій ТОВ «Катон»до органу державної податкової служби з грудня 2005 року, незнаходження цього товариства за юридичною адресою з грудня 2005 року, подальше скасування свідоцтва про державну реєстрацію цього товариства в якості платника податків з 03.11.2006 року не спростовують правомірності формування податкового кредиту з ПДВ позивачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач міг реалізувати свій обов'язок з надання органу державної податкової служби документів про знищення основних фондів і під час податкової перевірки, виконав цей обов'язок; надані відповідачем документи свідчать про знищення основних фондів, внаслідок чого ці фонди не можуть використовуватися у майбутньому за первісним призначенням, тому відповідно до абз. 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»таке знищення фондів для цілей оподаткування не прирівнюється до поставки.
Враховуючи зазначене, позивач не мав обов'язку декларувати 6 038,10 грн. податкових зобов'язань, а тому у податкового органу відсутні підстави для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на вказану суму.
Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Під час перевірки орган державної податкової служби встановив, що платник податку при розрахунку приросту (убутку) товарно-матеріальних цінностей обліковував приріст (убуток) залишків по балансовому рахунку № 209/3(ТЗВ), але при розрахунку питомої ваги матеріальних витрат у незавершеному виробництві не брав до уваги вартість транспортно-заготівельних витрат, які включаються до основного виробництва (рахунок № 231), що стало підставою для зменшення податковим органом ВАТ «Бериславський машинобудівний завод»валового доходу на суму приросту запасів 6 498,00 грн. за 4 квартал 2005 року та збільшення валового доходу за 9 місяців 2006 року на суму збільшення приросту запасів 42 756,00 грн. у незавершеному виробництві.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Погоджуючись з таким висновком податкового органу, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що транспортно-заготівельні витрати мають бути облікованими платником податку у податковому обліку в кожному податковому періоді. При цьому суди дійшли висновку, що право платника податку самостійно встановлювати перелік та склад статей виробничої собівартості продукції з урахуванням особливостей своєї діяльності не звільняє цього платника від обов'язку враховувати (відносити) транспортно-заготівельні витрати в податковому обліку до собівартості продукції в кожному податковому періоді.
Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки поняття собівартості Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не визначено, а стверджуючи про обов'язок платника враховувати (відносити) транспортно-заготівельні витрати в податковому обліку до собівартості продукції в кожному податковому періоді, суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили якими нормами законодавства встановлено такий обов'язок.
Також судами першої та апеляційної інстанцій не спростовані доводи позивача про те що спірні відносини регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість нарахування податковим органом позивачу 8 821,75 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 3 436,85 грн. штрафних санкцій.
Порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень у справі в частині відмови в позові про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000422301/3 від 21.06.2007 року в частині нарахування позивачу 8 821,75 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 3 436,85 грн. штрафних санкцій. і прийняття нового рішення про задоволення позову в цій частині.
За таких обставин касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга задовольняється частково.
Оскільки суд касаційної інстанції погодився з викладеними в касаційній скарзі позивача доводами про помилкову відмову в позові в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 21.06.2007 року № 0000422301/3 на суму 8821,75 грн. податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток в сумі 3436,85 грн., зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає підлягає визнанню нечинним в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 28339,84 грн. (19 518,09+8821,75) та застосуванню штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9826,46 грн. (6 389,61+3436,85).
В іншій частині оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод»задовольнити частково.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Херсонської області від 08.11.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року у справі № 11/327-АП-07 скасувати в частині відмови в позові про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області № 0000422301/3 від 21.06.2007 року в частині нарахування позивачу 8 821,75 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3 436,85 грн.
В цій частині прийняти нову постанову.
Визнати нечинним повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області № 0000422301/3 від 21.06.2007 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 28 339,84 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9 826,46 грн.
В іншій частині постанову Господарського суду Херсонської області від 08.11.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року у справі № 11/327-АП-07 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
Н. Є. Маринчак