ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
24.09.2008 р. № 13/126
Окружний адміністративний суд міста Києва
у складі головуючого -судді Степанюка А.Г.
при секретарі Федоровій О.В.
розглянувши справу за адміністративним позовом Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ «Фоззі-В»про стягнення відрахування за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році у сумі 542880 грн.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.09.2008 року о 12 год. 35 хв. Проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до ЗАТ «Фоззі-В»про стягнення відрахування за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році у сумі 542880 грн..
Свої вимоги обгрутовує тим, що згідно звіту про зайнятість інвалідів за 2007 рік, поданий відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 1367 осіб. А тому відповідач повинен був працевлаштувати не менше 55 інвалідів, фактично працевлаштовано лише 7 інвалідів. Середньорічна заробітна плата у відповідача -11310 грн.. Сума відрахувань за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році становить 542880 грн.. Відповідач не сплатив дані відрахування. Сума заборгованості становить 542880 грн., які і просили стянути з відповідача.
У письмовому запереченні проти позову, а також повноважний представник відповідача у судовому засіданні повідомила, що проти позову заперечує. В обгрунтування свого заперечення вказує, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів н супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Завдання по пошуку підходящої та відповідної роботи покладено перш за все на державну службу зайнятості з урахуванням нозологічних та фізіологічних характеристик кожного конкретного інваліда. Направлень на працевлаштування інвалідів від відповідних установ та організацій до відповідача не було, так як і звернень інвалідів з проханням їх працевлаштування. Відповідач сам звертався до районних центрів зайнятості м.Києва -відповідно до розташування магазинів ЗАТ «Фоззі-В»з приводу працевлаштування інвалів, про наявність робочих місць для інвалідів. Вважає, що стягнення адміністративно-господарськхи санкцій у розмірі 542880 грн. є неправомірним. А тому просила у задоволенні позову відмовити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
ЗАТ «Фоззі-В»зареєстроване 26.07.2001 року у Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації, ідентифікаційний код 31610376, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №0649667.
Видами діяльності за КВЕД є розрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом; оптова торгівля електропобутовими приладами; оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами; неспеціалізована оптова тогівя продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля побутовими товарами; посередництво в торгівлі різними товарами, що підтверджується довідкою №11546/05 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
Як вбачається з Статуту ЗАТ «Фоззі-В»(нова редакція), затвердженого і зареєстрованого в установленому законодавством порядку, дійсний Статут є новою редакцією Статуту ЗАТ «Фоззі-Вигурівщина», що змінило найменування на ЗАТ «Фоззі-В»у відповідності до рішення загальних зборів акціонерів №1, які відбулись 23.05.2005 року.
Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 року з наступними змінами і доповненнями передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст.18).
Таким чином обов'язок по працевлаштуванню інвалідів покладено на відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Державну службу зайнятості за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.
Відповідно до ст. 19 згаданого вище Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, -у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, ЗАТ «Фоззі-В»у 2007 році щомісяця подавав звіти про наявність вакансій до Центру зайнятості у Деснянському районі міста Києва.
Крім того відповідач у 2007 році щомісяця інформував районні Центри зайнятості м.Києва (за місцерозташуванням магазинів) про можливість працевлаштування осіб, що мають статус інвалідів, на вільні робочі місця, з проханням допомоги у пошуку та працевлаштуванню інвалідів працездатного віку.
У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів з 2007 рік (форма №10-ПІ) відпрвідач зазначив, що сума штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів скаладає 542880 грн..
Як пояснила представник відповідача при здачі звіту, є обов'язковим заповнення всіх граф такого, а тому була зазначена сума штрафних санкцій, не зважаючи на відсутність вини та відсутності порушення ЗАТ «Фоззі-В»вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Судом встановлено, що відповідач у 2007 році вживав заходів для виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів: створив робочі місця для інвалідів, про що повідомляв районні центри зайнятості м.Києва, подавав оолошення в засобах масової інформації.
А тому посилання позивача на нестворення відповідачем у 2007 році 48 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів як підставу для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, зазначених вищевказаним Законом, не приймається до уваги судом є безпідставним та спростовується наявними матеріалами справи.
Таким чином вимоги позивача про стягнення з ЗАТ «Фоззі-В»адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»є безпідставними.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
А тому, адміністртивний позов заступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.Степанюк
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -29.09.2008 року.