Справа № 2/1612/837/2012 Номер провадження 22-ц/786/790/2013 Головуючий у 1-й інстанції Таранкова І.М. Доповідач Пилипчук Л. І.
14 лютого 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого: судді Пилипчук Л.І.
суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,
при секретарі: Філоненко О.В.,
за участю: представника позивачів ОСОБА_1, представника банку ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4
на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 грудня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки, -
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено повністю.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, які, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, прохали рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначають, що положення іпотечного договору покладають на іпотекодавців обов'язок достроково виконати зобов'язання боржника за кредитним договором, в забезпечення якого укладався оспорюваний правочин, тоді як нормами цивільного законодавства не передбачено право іпотекодержателя вимагати дострокове виконання зобов'язання боржника іпотекодавцями, а передбачено лише право звернути стягнення на предмет застави. Вважають, що даним іпотечним договором збільшується відповідальність позивачів та ОСОБА_5 як іпотекодавців, що суперечить нормам цивільного законодавства і є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.
Вказують на те, що пунктом 2.1.6. іпотечного договору передбачено, що якщо сума, отримана від реалізації предмета іпотеки, виявиться недостатньою для повного вимог іпотекодержателя, останній має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодержателя. Вважають, що вказане положення договору не відповідає самій природі майнової поруки.
Посилаються також на відсутність в договорі іпотеки істотних умов щодо порядку та строку виконання зобов'язання, яке забезпечуються даним договором.
Зазначають, що іпотечне майно є предметом права спільної власності, разом з тим при укладенні договору іпотеки нотаріально оформлена згода співвласників на вчинення відповідного правочину не надавалась, що є істотним порушенням.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено договір про іпотечний кредит №PLRLGI000000481126, за яким позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн. зі сплатою 15 % річних та строком погашення не пізніше 18 березня 2026 року /а.с.81-85/.
З метою забезпечення кредитних зобов'язань позичальника за вказаним договором 18 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», з одного боку, та ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 - з іншого, укладено договір іпотеки № PLRLGI000000481126, за яким позивачі передали в іпотеку банку належне їм на праві власності нерухоме майно житлового призначення: 3-кімнатну квартиру зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 63,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
За змістом ст.ст.572,575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності відповідних правових підстав та доведеності того, що при укладенні оспорюваного договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, а також, що даний договір укладався позивачами добровільно без застосування з боку банку будь-якого впливу чи тиску.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Посилання позивачів на те, що в оспорюваному договорі відсутні такі істотні умови як порядок та строк виконання забезпеченого зобов'язання, є неспроможним з огляду на наступне.
Згідно п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити зокрема такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Конструкція вказаної норми альтернативна - сторони мають право або описати основне зобов'язання з посиланням на правочин, що його встановлює, або обмежитися лише таким посиланням.
Так зі змісту розділів Терміни та тлумачення та Предмет договору оскаржуваного правочину вбачається, що передача квартири в іпотеку відбулася з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору про іпотечний кредит від 18 березня 2008 року № PLRLGI000000481126, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_6
Щодо протиріч п.2.1.6 договору іпотеки, яким визначена додаткова відповідальність іпотекодавця, і ст.11 Закону України «Про іпотеку», якою встановлена відповідальність іпотекодавця виключно в межах вартості предмета іпотеки, то слід зазначити, що відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремих частин правочину не породжує недійсність правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Така ж позиція висловлена і в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Доводи апеляційної скарги щодо недотримання вимоги про оформлення згоди співвласників на вчинення правочину також не спростовують висновків міського суду.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 1993 року квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності /а.с.11/.
Згідно ст.578 ЦК України та ст.6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Пунктом 43 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 року, чинної на момент посвідчення договору, правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. Нотаріус вимагає письмову згоду інших співвласників на вчинення правочину, лише якщо правовстановлюючий документ оформлений на одного із співвласників.
Разом з тим, передана в іпотеку квартира є об'єктом спільної часткової власності.
Посилання позивачів на те, що вони є подружжям та не давали один одному згоди на укладення договору іпотеки, ґрунтується на довільному тлумаченні норм матеріального права.
Частиною 3 ст.65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Пункт 45 Інструкції визначає, що договір щодо розпорядження майном, що подається для нотаріального посвідчення, може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлювального документа випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя.
Однак, як вбачається зі свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 1993 року позивачі набули право власності на частини переданої в іпотеку квартири в порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому частини квартири не є спільною власністю подружжя та згода на розпорядження ними не вимагається.
З урахуванням цитованих норм та встановлених обставин, нотаріально посвідчена згода співвласників квартири один одному на вчинення відповідного правочину не вимагалася.
Крім того, іпотекодавцями виступили усі співвласники квартири, тому воля на передачу майна в іпотеку була спільною.
Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення залишає без змін.
Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при подачі апеляційної скарги не оплатили її судовим збором.
У відповідності до роз'яснень, викладених у пункті 7 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 року №12, у разі виявлення при судовому розгляді справи неповної сплати суми судового збору стягнення недоплачених сум проводиться з відповідної особи при ухваленні судового рішення.
Згідно п.п. 8 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, що діяла на момент вчинення процесуальної дії, за апеляційну скаргу на рішення суду ставка судового збору становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.
Таким чином із позивачів на користь держави належить стягнути по 27,5 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 грудня 2012 року - залишити без змін.
Стягнути зі ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави по 27,50 грн. судового збору /Реквізити: отримувач УДКСУ у м. Полтаві, код ЄДРПОУ: 38019510, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, код банку отримувача 831019, розрахунковий рахунок 31217206780002, код класифікації доходів бюджету 22030001/.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук
СУДДІ: /підпис/ Т.О. Кривчун
/підпис/ О.В. Чумак
Суддя апеляційного суду
Полтавської області Л.І. Пилипчук