м.Вінниця
13 лютого 2013 р. Справа № 802/390/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича
позивача: Гоменюк О.І., Орещук С.В.
відповідача: Дражук С.М., Книжник С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС
до: дочірнього підприємства "Ензим"
про: арешт коштів на рахунках, -
25.01.2013 року Тростянецька об'єднана податкова інспекція Вінницької області ДПС (далі - Тростянецька ОДПІ, позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до дочірнього підприємства «Ензим» (далі - ДП «Ензим», відповідач) про накладення арешту на кошти.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі винесеного від 24.01.2013 року рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків слід накласти арешт на кошти платника податків ДП «Ензим».
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представники відповідача заперечили проти задоволення адміністративного позову посилаючись на заперечення, що містяться в матеріалах справи (а.с. 17-20).
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
Дочірнє підприємство «Ензим» зареєстроване Ладижинською міською радою від 22.09.2004 року та перебуває на податковому обліку у Тростянецькій ОДПІ з 13.10.2004 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Відповідно до п.94.1 ст.94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі -арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до п.94.3, п.94.4, п.94.5 ст.94 ПК України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт майна може бути повним або умовним.
Згідно п.94.6 ст.94 Кодексу, керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.
Відповідно до п.7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011р. №1398, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Наведені вище норми законодавства, яким регулюється підстави і порядок накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку, визначають обов'язкові обставини, з якими законодавець пов'язує виникнення права податкового органу на звернення до суду із даними вимогами. Так, на виконання покладених на нього функцій з огляду на положення п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 ПК України податковий орган уповноважений на звернення до суду із вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку за умови наявності у платника податків податкового боргу, узгодженого у встановленому законодавством порядку, та відсутності у останнього майна, за рахунок якого такий борг може бути погашений та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
При цьому арешту коштів та інших цінностей такого платника податків, що знаходяться в банку, передує ряд заходів, визначених Главою 9 ПК України, які слід вжити податковому органу з метою забезпечення виконання платником податків свої зобов'язань, в тому числі встановлення майна та інших цінностей такого платника податків, що можуть стати джерелами погашення податкових зобов'язань платника податків, передача такого майна у податкову заставу та накладення адміністративного арешту на майно.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження відсутності майна у відповідача, визначення балансової вартості вказаного майна та наявності податкового боргу.
Судом встановлено, що 24.01.2013 року начальником Тростянецької ОДПІ Гринчиком Л.Д. винесено рішенням № 186/22-150 про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача.
Згідно із п. 94.10 ст. 94 ПК України обґрунтованість рішення керівника органу державної податкової служби про накладення адміністративного арешту протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).
25.01.2013 року Тростянецька ОДПІ в порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) звернулась до суду з поданням, у якому просила визнати обґрунтованим умовний адміністративний арешт майна дочірнього ДП «Ензим», накладений на підставі п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України за рішенням начальника Тростянецької ОДПІ №186/22-150 від 24.01.2013 року.
Проте, ухвалою від 28.01.2012 року судом закрито провадження у адміністративній справі №802/384/13-а, у зв'язку з з'ясуванням наявності спору про право. Тобто, судом не підтверджено обгрунтоваваність накладення адміністративного арешту.
Крім того, представником позивача у судовому засіданні зазначено, що податковий борг за даним підприємством відсутній, доказів відсутності майна у платника податків не надано.
Відповідно до вимог частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не надав необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог, що дає суду підстави для відмови позивачу у задоволені його вимог про застосування виняткового способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків - накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться в банку.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна