29 січня 2013 р. Справа № 876/388/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.
суддів Довгополова О.М.
Святецького В.В.
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області на постанову Золочівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2012 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дітям війни, -
01.10.2008 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області (далі по тексту - управління) в якому просив відновити пропущений строк звернення до суду з 01.01.2006р. по 30.09.2008р.; зобов'язати управління нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007, 2008 роки.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2012 року позовні вимоги за період з 01.01.2007р. по 01.10.2007р., залишено без розгляду, відповідно до ст.99, 100 КАС України.
Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2012 року заявлений позов задоволено частково. Визнано дії управління протиправними; зобов'язано пенсійний орган нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 01.10.2008р. включно, з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.
За результатами розгляду справи, колегія суддів відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому він має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.
Встановлено, що позивач перебуває на обліку у вищезгаданому управлінні.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 99 КАС України(в редакції чинній на момент звернення позивача до суду), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до вимог ч.2 ст.5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час постановлення рішення правильно визначив закон, який діяв на той момент і правомірно застосував норми ст. 100 КАС України в новій редакції.
Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" зупинено надане ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" право дітей війни на нарахування та виплату підвищення 30% до пенсії 09.07.2007р. окремі положення Закону України "Про державний бюджет в Україні на 2007 рік" визнано неконституційними тим самим відновлено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка тривала до 31.12.2007р., оскільки 01.01.2008р. ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в іншій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008р. вказані зміни ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнано неконституційними, останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Таким чином з 22.05.2008р. позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як "дітям війни" підлягають до задоволення.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.
У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі вищезгаданого управління, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача щодо здійснення нарахування та виплати йому недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни, починаючи з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 01.10.2008р. включно.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Золочівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2012 року у справі №1310/816/2012 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя Р.Й. Коваль
Суддя О.М. Довгополов
Суддя В.В. Святецький