Номер справи 2016/4537/2012
Номер провадження 2/623/86/2013
іменем України
13 лютого 2013 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
у складі: головуючого - судді Бутенка В.М.
за участю: секретаря судового засідання - Орлової І.С.
розглянувши|розгледівши| у відкритому|відчиненому| судовому засіданні в залі суду в місті Ізюм цивільну справу|річ| за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини трьохкімнатної квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м..
В обґрунтуванні позовних вимог позивачка посилається, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 29 січня 1994 року і 17 травня 2007 року шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. За час шлюбу з відповідачем вони за спільні кошти придбали 30 червня 2005 року трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 67,5 кв.м., житлова площа 39,7 кв.м.. Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, хоча оформлення правовстановлюючих документів здійснювалось на ім'я ОСОБА_2. Враховуючи те, що спірне майно згідно з ч. 2 ст. 60 СК України є їх спільною сумісною власністю, розподіл якого добровільно не відбувається, то відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України вона має право на половину спірного майна як колишня дружина.
За твердженням позивачки добровільно відповідач не визнає за нею права власності на 1/2 частини вказаної квартири, між ними постійно виникають сварки, зазначеними діями відповідач порушив її права, тому вона подала позов до суду і просить суд:
- визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на 1/2 частини трьохкімнатної квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м.;
- стягнути з відповідача судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України.
(а.с. 2-3)
Позивачка та представник позивача в судове засідання не з'явилися з поважних причин, надали письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, на заочне рішення згодні.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився без поважних причин, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності не надійшло.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статей 169, 224 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності сторін та без здійснення фіксації судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ст. 197 ЦПК України.
Перевіривши і дослідивши матеріали справи|речі|, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом установлені факти і відповідні їм правовідносини:
Спірною є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., яка складається з: трьох житлових кімнат пл. 17,6 кв.м., пл. 10,6кв.м., пл. 11,5 кв.м., кухні пл. 7,6 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., вбиральні пл. 1,3 кв.м., коридору пл. 12,5 кв.м., кладової пл. 1,1 кв.м., вбудованої шафи пл. 0,3 кв.м., балкону пл. 0,9 кв.м., лоджії пл. 1,3 кв.м., право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області - ОСОБА_3 30 червня 2005 року, зареєстровано в реєстрі за № 2718, зареєстрованому в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.09.2005 року (а.с. 10-11).
Позивачкою ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання права власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, як майна чоловіка і жінки, які проживали однією сім'єю у зареєстрованому шлюбі.
Судом установлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 29 січня 1994 року у відділу реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції зареєстрували шлюб, актовий запис за № 38. У березні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду з позовною заявою про розірвання шлюбу з ОСОБА_1, та заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2007 року шлюб розірвано (а.с. 4-6, 8, 9).
Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.
Позивачка на підставу своїх вимог щодо поділу майна подружжя шляхом визнання за нею право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посилається на статті 60, 70 та 71 СК України, а згідно зі статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей СК), позивачка в силу статті 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 СК України встановлено, що сім'я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.
Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Згідно п. 23 вищевказаної постанови Пленуму вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Як зазначено у п. 25 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуваючи з позивачкою у зареєстрованому 29 січня 1994 року шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2005 року придбав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., яка складається з: трьох житлових кімнат пл. 17,6 кв.м., пл. 10,6кв.м., пл. 11,5 кв.м., кухні пл. 7,6 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., вбиральні пл. 1,3 кв.м., коридору пл. 12,5 кв.м., кладової пл. 1,1 кв.м., вбудованої шафи пл. 0,3 кв.м., балкону пл. 0,9 кв.м., лоджії пл. 1,3 кв.м. (а.с. 10-11).
Відповідно до ч 1. ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На цей час вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1, складає суму 154467 гривень (а.с. 12).
За таких обставин, враховуючи, що за час шлюбу чоловіком позивачки було придбано спірну квартиру, яка і є спільною сумісною власністю подружжя, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки повністю, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачки, які документально підтверджуються квитанцією про оплату судового збору в сумі 772,34 грн., компенсуються відповідачем у зв'язку із задоволенням позову (а.с. 1).
Керуючись статтями 60, 61, 69 - 72 СК України, статтями 325, 368 ЦК України, статтями 10, 11, 61, 88, 208, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, - суд
Позовну заяву| ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., яка складається з: трьох житлових кімнат пл. 17,6 кв.м., пл. 10,6кв.м., пл. 11,5 кв.м., кухні пл. 7,6 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., вбиральні пл. 1,3 кв.м., коридору пл. 12,5 кв.м., кладової пл. 1,1 кв.м., вбудованої шафи пл. 0,3 кв.м., балкону пл. 0,9 кв.м., лоджії пл. 1,3 кв.м., вартістю 154467 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селище Середнєбіла Іванівського району Амурської області, не працює, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, значиться зареєстрованим і фактично проживає за адресою: 64300, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 судові витрати на судовий збір в сумі 772 гривні 34 копійки.
Правовстановлюючі документи на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., яка складається з: трьох житлових кімнат пл. 17,6 кв.м., пл. 10,6кв.м., пл. 11,5 кв.м., кухні пл. 7,6 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., вбиральні пл. 1,3 кв.м., коридору пл. 12,5 кв.м., кладової пл. 1,1 кв.м., вбудованої шафи пл. 0,3 кв.м., балкону пл. 0,9 кв.м., лоджії пл. 1,3 кв.м., на ім'я ОСОБА_2 - визнати втративши силу.
Рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| може бути оскаржене позивачем в строк 10 днів з дня отримання копії рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області.
Заочне рішення може бути переглянуте Ізюмським міськрайонний судом Харківської області, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку в строк 10 днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області.
Головуючий: суддя -