36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
31 січня 2013 р. Справа № 18/3418/11
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, 37262, АДРЕСА_2
до Кооперативної агрофірми "Колос", 37262, Полтавська область, Лохвицький район, с. Корсунівка
Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. ОСОБА_2, 03067, АДРЕСА_1
2. ОСОБА_3, 37262, АДРЕСА_2
3. ОСОБА_4, 38703, АДРЕСА_3
4. ОСОБА_5, 37262, АДРЕСА_2.
про стягнення 61891,90 грн.
Суддя Гетя Н.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_6
від відповідача: не з'явився
від третіх осіб: 1. ОСОБА_6; 2. ОСОБА_6; 3. ОСОБА_6; 4. не з'явився
В судовому засіданні 31.01.2013 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 61891,90 грн., в т.ч. 21891,90 грн. завданих самовільним використанням земельних ділянок збитків та 40000,00 грн. моральної шкоди.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, докази отримання ним копії ухвали від 22.01.2013 року станом на 31.01.2013 року до суду не повертались. У попередніх судових засіданнях та у наданому до суду відзиві на позовну заяву б/н від 22.12.2011 року (т. 1, а.с. 84-85) представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, відсутність у власників земельних ділянок технічної документації на ці ділянки на момент укладення спірних договорів, а також на те, що на момент укладення договорів межі земельних ділянок не були встановлені в натурі (на місцевості).
Представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позицію позивача.
ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, докази отримання нею копії ухвали від 22.01.2013 року станом на 31.01.2013 року до суду також не повертались.
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши представників сторін та третіх осіб, суд встановив:
31.12.2009 року між ОСОБА_2 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору, замовник), ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору, замовник), ОСОБА_4 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору, замовник), ОСОБА_5 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору, замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) були укладені договори по виконанню робіт з виробництва (вирощування) та реалізації сільськогосподарської продукції (т. 1, а.с. 26-33), відповідно до яких виконавець взяв на себе зобов'язання виконати роботи виробництва (вирощування) та реалізації такої сільськогосподарської продукції як соя, а замовники в свою чергу - прийняти ці роботи та оплатити їх згідно з умовами договорів (п. 1.1. договорів).
Згідно п. 1.3. зазначених договорів роботи виконавця за цими договорами складаються з:
- підготовки грунту до посіву сільськогосподарської продукції;
- підготовки насіння до посіву сільськогосподарської продукції;
- посіву сільськогосподарської продукції;
- догляду посіву сільськогосподарської продукції в післяпосівний період до збору врожаю, а також його обробки у випадку необхідності;
- збору врожаю сільськогосподарської продукції;
- переробки зібраного врожаю сільськогосподарської продукції;
- продажу сільськогосподарської продукції тощо.
Вказані роботи мали бути виконані позивачем на чотирьох окремих земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться за адресою: Полтавська область, Лохвицький район, Корсунівська сільська рада ("за межами населеного пункту") та які належать замовникам на праві приватної власності, а саме:
- на земельній ділянці площею 1,74 га, що належить ОСОБА_2 згідно державного акта на право приватної власності на землю серія Р1 № 517098 від 20.08.2002 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 228/23;
- на земельній ділянці площею 4,32 га, що належить ОСОБА_3 згідно державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ПЛ № 010220 від 29.05.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 215;
- на земельній ділянці площею 4,31 га, що належить ОСОБА_4 у відповідності до державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ПЛ № 010221 від 29.05.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 100;
- на земельній ділянці площею 3,89 га, що належить ОСОБА_5 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія IV-ПЛ № 010222 від 29.05.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 216.
Згідно з приписами п. 1.2. укладених договорів вирощування сільськогосподарської продукції мало здійснюватись відповідачем у 2010 році.
15.03.2010 року між сторонами за вищезгаданими договорами були підписані додаткові угоди (т. 1, а.с. 38-41), якими змінено статус виконавця за договорами з Фізичної особи ОСОБА_1 на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (позивач), а також внесено до договорів зміни в частині періоду виконання зобов'язань, строків їх дії та розміру винагороди виконавця.
Як зазначається позивачем у позові, укладення додаткових угод було викликане неможливістю виконання сторонами зобов'язань за договорами у 2010 році в зв'язку із самовільним використанням земельних ділянок третьою особою - Кооперативною агрофірмою "Колос" (відповідач).
У відповідності до п. 7.2. вищевказаних договорів (в редакції додаткових угод) дані договори набирають чинності з 31.12.2009 року і діють до 31.12.2011 року, а в частині здійснення реалізації врожаю та розрахунків за договором - до повного їх здійснення.
Згідно положень п. п. 1.2., 2.1.1. спірних договорів (в редакції додаткових угод) вирощування сільськогосподарської продукції за цими договорами здійснюється у 2011 році, а саме - в період з 01.04.2011 року по 31.09.2011 року.
Відповідно до п. 1.5. зазначених договорів витрати щодо вирощування сільськогосподарської продукції, необхідні для виконання даних договорів, здійснює виконавець на умовах цих договорів з наступним відшкодуванням їх (витрат) замовниками.
Приписами п. 3.1. договорів (в редакції додаткових угод) встановлено, що за кожен місяць виконаних робіт замовники сплачують виконавцю винагороду в розмірі:
- за договором із ОСОБА_2 - не менше 450,00 грн.;
- за договором із ОСОБА_3 - не менше 1100,00 грн.;
- за договором із ОСОБА_4 - не менше 1100,00 грн.;
- за договором із ОСОБА_5 - не менше 900,00 грн.
Згідно із п. 3.5. спірних договорів, враховуючи матеріальне становище замовників, сторони домовились, що розрахунок з виконавцем за договорами здійснюватиметься шляхом перерахування замовниками на поточний рахунок виконавця грошових коштів у наступному порядку:
- фактичні грошові витрати, понесені виконавцем за кожен місяць виконаних робіт (на насіння, міндобрива, гербіциди й інші речовини, матеріали та засоби тощо), сплачуються замовниками не пізніше 31.10.2011 року (пп. 3.5.1. п. 3.5. договорів);
- винагорода виконавця за кожен місяць виконаних робіт по даним договорам повинна бути сплачена замовниками не пізніше 15.10.2011 року (пп. 3.5.2. п. 3.5. договорів).
Разом із тим, як зазначається позовній заяві, здійснити виконання договорів на запланованих земельних ділянках та отримати винагороду за виконання передбачених договорами робіт позивач не зміг внаслідок самовільного (без будь-яких правових підстав) використання земельних ділянок відповідачем шляхом вирощування на них відповідних сільськогосподарських культур.
22.06.2011 року старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Лохвицькому районі Полтавської області Авраменком Дмитром Івановичем було проведено перевірку дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, за результатами якої складені акти обстеження земельних ділянок (т. 1, а.с. 42-45) та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (т. 1, а.с. 46). Вказаними актами зафіксовано виявлені на спірних земельних ділянках самовільні посіви відповідача та встановлено, що такі дії є порушенням ст. ст. 125,126 ЗК України.
З урахуванням наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача завдані неправомірними діями останнього збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 21300,00 грн. (з розрахунку мінімальної винагороди за договорами, встановленої у п. 3.1.).
Окрім того, позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому були завдані реальні збитки, що зводяться до витрат на лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я в розмірі 591,90 грн. На підтвердження факту понесення даних витрат позивач надав до суду копії квитанцій на придбання лікарських засобів відповідно до діагнозу лікаря (т. 1, а.с. 47).
Також позивач вказує, що у зв'язку із вчиненням відповідачем неправомірних дій він зазнав моральної шкоди, що виявилася в погіршенні стану здоров'я; глибоких постійних переживаннях, роздратованості, депресії; обуренні від несправедливості, агресивності та нервових зривах; зниженні апетиту; порушенні нормальних спокійних стосунків з членами сім'ї та іншими людьми; відсутності нормального сну, постійному відчутті неспокою від несправедливості; приниженні ділової репутації тощо. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано до суду копію записів терапевта від 13.05.2011 року в медичній картці (т. 1, а.с. 48). Розмір завданої моральної шкоди позивачем оцінено у 40000,00 грн. (по 10000,00 грн. за кожним договором окремо).
Таким чином, загальний розмір грошових коштів, що позивач просить стягнути з відповідача, складає 61891,90 грн.
Згідно з приписами ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що укладені договори за своєю правовою природою є договорами підряду.
Відповідно до положень ст. 759 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до приписів ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За загальним правилом умовами, за яких на особу покладається обов'язок відшкодувати завдані збитки, є наявність складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії, бездіяльність), шкідливого результату такої поведінки (шкода, збитки), причинного зв'язку між такою поведінкою й спричиненою шкодою та вини. При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем в обгрунтування позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди безпідставно було здійснене посилання на норму ст. 1166 ЦК України, оскільки в даному випадку відсутній факт завдання шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи.
Проаналізувавши наведені сторонами доводи і дослідивши матеріали даної справи, суд дійшов висновку про те, що наявними у справі доказами підтверджується факт вчинення відповідачем протиправних дій щодо самовільного захоплення земельних ділянок. Втім, досить неоднозначним виявляється питання стосовно вини відповідача у спричиненні збитків. Із цього приводу, а також з приводу розміру упущеної вигоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності до ч. 3 ст. 226 ГК України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Як вбачається з підписаних сторонами додаткових угод, станом на 15.03.2010 року позивач був обізнаний про факт самовільного використання відповідачем спірних земельних ділянок, а отже мав можливість до початку періоду здійснення робіт вчинити дії, які б забезпечили належне і своєчасне виконання своїх зобов'язань за договорами, запобігши тим самим виникненню збитків. Разом із тим, матеріали даної справи свідчать про те, що позивачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на запобігання виникненню збитків, як у період з 15.03.2010 року до 01.04.2011 року, так і після цього. Лише наприкінці травня 2011 року позивачем було направлено звернення до Головного управління Держкомзему Полтавської області, про що свідчить копія листа № 05-01/1989 від 20.06.2011 року та доданого до нього акта (т. 2, а.с. 75-76). Докази направлення відповідних звернень до інших органів у матеріалах справи відсутні.
Так само протягом 2010-2011 років не було вчинено жодних дій, спрямованих на забезпечення виконання умов договору та запобігання виникненню збитків або на захист порушених третіми особами прав власності, з боку власників земельних ділянок. Докази звернення до суду з позовами про усунення перешкод у користуванні майном тощо в матеріалах справи відсутні. Таким чином, власниками спірних земельних ділянок також була допущена бездіяльність, що потягнула за собою неможливість виконання договорів позивачем.
Приймаючи до уваги викладене, підстави вважати, що виникнення збитків у вигляді упущеної вигоди було спричинене виключно з вини відповідача відсутні.
Характерною с особливістю спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди є те, що при визначенні її розміру повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно та достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане належним чином. Потерпілий кредитор має довести, що він дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такі доходи, якби договір був виконаний належним чином.
Як вбачається з наведеного у позові розрахунку, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди за період з квітня 2011 року по вересень 2011 року. Водночас, у наданих до суду письмових поясненнях б/н від 30.01.2012 року (т. 2, а.с. 4-11) позивач зазначає, що фактичне використання спірних земельних ділянок могло бути розпочате лише у травні 2011 року, тобто після погодження та встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). При цьому позивач вказує не те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) була затверджена розпорядженням голови Лохвицької державної адміністрації № 262 від 24.06.2011 року (т. 2, а.с. 17), до якого розпорядженням голови Лохвицької державної адміністрації № 439 від 14.09.2011 року (т. 2, а.с. 18) були внесені зміни. Даними змінами викладено п. 3 розпорядження № 262 від 24.06.2011 року в новій редакції та надано власникам спірних земельних ділянок дозвіл на обробку грунту (використання земельних ділянок) лише після державної реєстрації технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розпорядження № 262 від 24.06.2011 року (із внесеними до нього змінами) є чинним і власниками земельних ділянок не оскаржене. Наведені обставини ставлять під сумнів можливість отримання позивачем реального та гарантованого доходу в заявленому розмірі (тобто за весь період виконання робіт) у випадку відсутності порушень з боку відповідача. Інших доводів на підтвердження наявності реальної та гарантованої можливості отримання доходу в сумі 21300,00 грн., окрім розрахунку, що базується на мінімальному розмірі винагороди за договорами, позивачем не наведено.
З урахуванням вищенаведеного суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 21300,00 грн. упущеної вигоди.
Так само безпідставними та не підтвердженими за допомогою належних та допустимих доказів є заявлені позивачем до стягнення реальні збитки в розмірі 591,90 грн. Суд не вбачає прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та погіршенням стану здоров'я позивача, в ході розгляду справи позивачем не було доведено, що погіршення стану його здоров'я викликане саме наведеними у позовній заяві обставинами і не є хронічними захворюваннями або захворюваннями, що виникли у більш ранні періоди із подальшими їх рецидивами тощо.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення моральної шкоди в сумі 40000,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У відповідності до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Як було вказано вище, на підтвердження факту завдання моральної шкоди позивачем надано до суду лише копію записів терапевта від 13.05.2011 року в медичній картці. Разом із тим, суд не може визнати даний доказ достатнім для підтвердження наведених у позовній заяві моральних страждань позивача. Слід зазначити, що цей доказ з урахуванням наведеного в ньому діагнозу не в повному обсязі підпадає під вимоги допустимості та належності доказів, оскільки не може підтверджувати такі психічні стани особи як глибокі постійні переживання, роздратованість, депресія, обурення, агресивність тощо. Не може свідчити цей доказ і про нервові зриви позивача, зниження апетиту, відсутність нормального сну, порушення нормальних спокійних стосунків з членами сім'ї та іншими людьми, приниження ділової репутації тощо.
Окрім того, суд знову ж таки не вбачає прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою, а розрахунок моральної шкоди позивачем жодним чином не обгрунтовано.
Вина відповідача у спричиненні збитків з огляду на повну бездіяльність як з боку замовників, так і з боку виконавця також залишається не доведеною в повному обсязі.
Будь-яких інших доказів понесення моральної шкоди позивач до суду не надав.
Приймаючи до уваги наведене, суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 40000,00 грн.
Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.
У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 05.02.2013 року.
Суддя Гетя Н.Г.