Справа № 2218/18124/2012
31.01.2013
Хмельницький міськрайонний суд в складі:
головуючого - судді Сарбея О.Ф.,
при секретарі Беднарській А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей ХМР, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, -
встановив:
30 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей ХМР, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.06.1999 року вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1. В даному будинку зареєстровані відповідач ОСОБА_2, яка є невісткою позивачки, та її неповнолітні діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Син позивачки ОСОБА_5, який був чоловіком відповідачки ОСОБА_2, який з сім'єю проживав у спірному будинку, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року. З часу його смерті відповідачка з дітьми виїхала з будинку АДРЕСА_1, і більше не проживала в ньому.
У зв'язку з тим, що відповідач з дітьми понад один рік зареєстрована, проте не проживає у будинку АДРЕСА_1, що належить позивачу, ОСОБА_1 просить суд визнати їх такими, що втратили право користування житлом, оскільки позивач змушена сплачувати за комунальні послуги з урахуванням кількості зареєстрованих осіб.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, вказавши, що відповідачка після смерті її чоловіка двічі на рік приїжджає до позивача в будинок АДРЕСА_1, проте остання її в будинок з дітьми не допускає.
Представник служби у справах дітей Хмельницької міської ради в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, вказавши, що відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна; неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. В ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Вказала, що оскільки після смерті батька діти залишились проживати з матір'ю, то у випадку позбавлення останньої права користування житловим приміщенням будуть порушенні права дітей.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наданні докази, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Судом об'єктивно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.06.1999 року позивачу ОСОБА_1 належить будинок АДРЕСА_1.
13.05.2000 року відповідач ОСОБА_2 та син позивачки ОСОБА_5 уклали шлюб. З 27.05.2003 року ОСОБА_2 зареєстрована та проживала разом з ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1. В подальшому за вказаною адресою були зареєстровані їх спільні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5, після чого відповідач ОСОБА_2 разом з дітьми змушена була переїхати проживати до своїх батьків в с. Воронівці Теофіпольського району Хмельницької області.
Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 з дітьми не проживає без поважних причин понад один рік в будинку АДРЕСА_1. Як доказ цього, позивач надала суду довідку Лісогринівецької сільської ради від 13.07.2012 року № 427. Проте, зазначені у даній довідці відомості про те, що відповідач з дітьми не проживала та не проживає у спірному будинку, спростовуються поясненнями допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 (секретаря сільської ради, що виготовляла вказану довідку), яка пояснила, що відомості, зазначені в довідці про не проживання відповідача у будинку були записані лише зі слів позивача, без проведення жодних інших перевірок.
Також, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що до смерті в 2008 році ОСОБА_5 (чоловіка відповідачки) ОСОБА_2 проживала разом з ним та їх дітьми в будинку АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_5 відповідачка з дітьми виїхала проживати в с. Воронівці до своїх батьків, проте приблизно двічі на рік вона приїжджає в с. Лісові Гринівці, але позивачка не допускає її переночувати в будинок АДРЕСА_1, тому ОСОБА_2 змушена ночувати у знайомих.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що спірний будинок будувався і за кошти померлого ОСОБА_5, з яким вони разом їздили на заробітки у Російську Федерацію. Після смерті ОСОБА_5 позивачка вигнала зі спірного будинку ОСОБА_9 з дітьми і до цього часу не впускає їх переночувати.
Відповідно зі ст. 10 та ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Позивач ОСОБА_1 заявляючи вимогу про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням (будинком АДРЕСА_1), не довела факту їх не проживання без поважних причин понад один рік в даному будинку. Також позивачем не надано суду жодного доказу того, що вона несе безпідставні витрати по сплаті комунальних платежів за відповідачів, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей ХМР, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: