Справа № 22ц/0590/12777/2012
Головуючий у І інстанції Гурідова Н.М.
Категорія 44 Доповідач Барков В.М.
25 грудня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю.,
суддів Баркова В.М.,
Принцевської В.П.,
при секретарі Риндіній Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, на рішення Київського районного суду м. Донецька від 07 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про вселення та розділ комунальних платежів, з участю третіх осіб відділу опіки та піклування Київської районної в м. Донецьку ради та комунального підприємства «СЄЗ Київського району м. Донецька»,
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 07 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано таким, що втратив право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про вселення та розділ комунальних платежів - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати та увалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити, посилаючись на те, що судом не повно з'ясовані обставини справи, висновки суду їм не відповідають, зібраним доказам дана неправильна оцінка.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_2, які просили скаргу задовольнити, пояснення представників позивачки ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7, які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
Відповідно до положень статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального закону. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 понад шість місяців був відсутнім в спірній квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин, втратив право користування в ній жилою площею, доказів про поважність причин його не проживання в спірній квартирі не надано.
Цей висновок суду є правильним і підтверджується матеріалами справи.
За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, провадиться в судовому порядку внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин.
Відповідно до абз. 1 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).
Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв' язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_5 є наймачем спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної в м. Донецьку ради № 312/8 від 09 червня 1999 року (а.с. 7).
В квартирі прописані донька ОСОБА_6 та неповнолітній онук ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги про вселення в квартиру і заперечуючи проти позову про визнання її сина таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, ОСОБА_3 посилалася на те, що в позивачка заперечувала проти їх проживання в квартирі в зв'язку з чим вона проживала у своєї матері. Вона сплачувала комунальні послуги, тому вважала, що її дитина не втратила право користування спірним жилим приміщенням.
Між тим доказів в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог та заперечень проти позову ОСОБА_5 про підтвердження фактів перешкоджання останньою у користуванні квартирою та вселенні в неї, апелянти не надали.
Більш того, відповідачка в судовому засіданні не заперечувала, що не зверталася до відповідних органів із заявами про неможливість проживання у спірній квартирі через перешкоди, що чинили їй позивачка або інші особи.
Крім того, з пояснень відповідачки в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_4 з моменту народження постійно проживав разом із батьками за іншою адресою, а у спірній квартирі був зареєстрований без згоди позивачки оскільки в ній було зареєстроване місце проживання його батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Посилання відповідачки ОСОБА_3 на те, що вона оплачувала комунальні послуги і тому за сином збереглося право користування спірним жилим приміщенням є безпідставними, оскільки він був відсутнім у квартирі без поважних причин і тому ці посилання правового значення для справи не мають.
Тому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно з'ясував причини відсутності ОСОБА_4 понад встановленого законом строку, цілком об'єктивно зробив висновок про те, що він без поважних причин понад шість місяців в спірній квартирі не проживав, втратив право користування жилою площею і підстав для продовження йому пропущеного строку не має.
Інші доводи апеляційної скарги не приводять судову колегію до висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права які є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, роз'ясненням, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року із змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10 березня 1989 року, № 13 від 25 грудня 1992 року, №15 від 25 травня 1998 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» і підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, - відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 07 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді
1