Справа № 22ц/0590/13355/2012
Головуючий у І інстанції Пархоменко О.Ф.
Категорія 32 Доповідач Барков В.М.
25 грудня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю.,
суддів Баркова В.М.,
Принцевської В.П.,
при секретарі Риндіній Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» на рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, з участю третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Новогродівка Донецької області,
Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з відокремленого підрозділу шахта «1/3 «Новогродівська» державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_2 2 550 грн. у зв'язку з трудовим каліцтвом яке сталося 17 квітня 2000 року.
В задоволенні позову ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди внаслідок каліцтва яке сталося 09 лютого 1988 року відмовлено.
Стягнуто з відокремленого підрозділу шахта «1/3 «Новогродівська» державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в цій частині, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису згідно із ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи позивача, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що трудовим каліцтвом у квітні 2000 року позивачу завдано моральну шкоду обов'язок по відшкодуванню якої необхідно покласти на відповідача.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 у квітні 2000 року працював у відповідача гірничим робітником з повним робочим днем у шахті в шкідливих умовах праці (а.с. 40-43).
18 квітня 2000 року працюючі в шахті він виконував роботи з прибирання вибитих стойок проміжного ряду крепі під час яких сталося обвалення породи внаслідок чого отримав закритий перелом нижньої третини м/берцової кістки правої гомілки, обширні гематоми про що було складено акт № 34 по формі Н-1 (а.с. 11-12).
Висновком МСЕК від 04 жовтня 2000 року позивачеві вперше встановлено втрату 40% професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва 18 квітня 2000 року (а.с. 8).
В зв'язку з цим право на відшкодування моральної шкоди виникло у нього, починаючи з 04 жовтня 2000 року .
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набуття цим актом чинності та припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, підчас дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472.
Пунктом 11 зазначених Правил, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено компенсацію потерпілим на виробництві завданої внаслідок ушкодження здоров'я моральної шкоди. При цьому цією ж нормою було встановлено граничний розмір відшкодування моральної шкоди який не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Указом Президента України від 21 листопада 1995 року № 1082/95 встановлено з 01 жовтня 1995 року мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком, у розмірі 170 000 грн. Такий розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян діяв і на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року № 762/96, не може перевищувати 2 550 грн. (150 х 17 грн. = 2 550 грн.)
З урахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин встановлений на час їх виникнення розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та визначив моральну шкоду у сумі, яка не перевищує встановлений законом граничний розмір.
Із позовної заяви, пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що моральні та фізичні страждання він зазнав у зв'язку з нещасним випадком на виробництві в результаті якого втратив працездатність.
Як зазначив Конституційний Суд України в п. 4.1. свого Рішення від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача й інших обставин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності, обставин справи та характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач визначив розмір моральної шкоди в сумі 2 550 грн.,
Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про недоведеність факту спричинення позивачеві моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди.
Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи чи МСЕК, проте він не є як єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди, так і підставою визначення її розміру, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідні докази завдання йому шкоди, довів цими доказами певний її розмір і не просив суд про призначення медико-соціальної експертизи, а тому суд першої інстанції не мав підстав для відмови в позові чи призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (зокрема статтями 10, 143 - 145), які мають суто змагальний характер доказування.
Відповідач, який не погоджувався з доводами позивача про наявність моральної шкоди та її розміром, визначеним позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Проте таким правом не скористався, а тому доводи апеляційного скарги щодо недоведеності факту спричинення моральної шкоди та її розміру є безпідставними.
Також не можна погодитися з доводами скарги щодо того, що державне підприємство «Селидіввугілля» є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до вищезгаданих Правил, які діяли на час заподіяння шкоди ОСОБА_2 ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, саме на відповідача був покладений обов'язок по відшкодуванню цієї шкоди.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги не приводять апеляційний суд до висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які є підставами до скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
З інших підстав рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Рішення суду відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 10, 15, 60, 209, 213, 215 ЦПК України, положенням Кодексу законів про працю України та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, і підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» - відхилити.
Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді
1